Авіація в усі часи була справою відчайдухів. З допомогою літаків земні істоти прагнули подолати закони тяжіння та піднятися в небо. Колись ці спроби були пов'язані з важкою працею та щоденною небезпекою. Зараз самовідданості треба не менше, а відповідальність багатьох пілотів поширюється ще й на сотні пасажирів, які залежать від рухів його штурвала. Та залишається та сама особливість: літак – не авто, яким може керувати фактично кожен. Літаки лише для тих, хто народжений літати.
Саме з такими людьми, які не уявляють себе без неба й передають свою любов до польотів усім охочим, у переддень Дня авіації України журналісти "Еспресо.Захід" зустрілися на аеродромі "Цунів", неподалік Городка на Львівщині.
Це Сергій Семенович – начальник авіаційно-спортивного клубу Товариства сприяння обороні України (АСК ТСОУ) аеродрому "Цунів" та Мар'яна Магеровська – заступник директора з питань маркетингу Західноукраїнської школи авіації (ЗУША).
Нашому аеродрому вже більш ніж сто років, – розповідає Сергій Семенович. Спочатку тут базувались австро-угорські війська, потім польські, німецькі, радянські. З 1953 року цей аеродром входить у структуру ДОСААФ, а тепер – Товариства сприяння обороні України (ТСОУ).
Колись на нашому летовищі серйозно займалися підготовкою кадрів для армії. Тут було більш ніж 30 літаків. Після розпаду Радянського Союзу аеродром почав занепадати, звільняли людей, літаки вичерпували свій ресурс.
І от 2015 року мені запропонували очолити цей спортклуб. Відтоді нам вдалося поставити його на ноги і зараз він розвивається як Львівський авіаційно-спортивний клуб ТСО України.
Найбільш активно ми співпрацюємо з Західноукраїнською школою авіації та Західноукраїнською парашутною асоціацією. Коли ми почали цю діяльність, до нас долучались багато приватних пілотів. Вони почали купувати літаки, виконувати приватні польоти, обслуговуватись у нас. Також тоді стало більше курсантів у школі авіації.
Великим досягненням стало те, що нам вдалося повернути фахівців з ремонту авіаційної техніки, які колись працювали в нас і в Черлянах.
Школа авіації готує в рік близько 30-40 приватних і близько 10 комерційних пілотів, які в майбутньому можуть керувати великими пасажирськими чи вантажними літаками. У нас вони починають програму підготовки з найпростіших літаків українського виробництва.
Врешті, цього року ми перемогли у тендері й у нас проходять навчання курсанти Харківського національного університету Повітряних сил. Це майбутні військові пілоти, які освоюють у нас двомоторні літаки, а в майбутньому літатимуть на потужних військових машинах.
Окрім цього, ми активно співпрацюємо з 80-ю аеромобільною бригадою. Щороку вони виконують у нас стрибки з парашутів. Схожі навчання в нас проходять курсанти з львівського Ліцею імені Герої Крут. Також до нас уже звернулися представники сил територіальної оборони, які планують виконувати стрибки.
У авіаційно-спортивного клубу є декілька літаків які потребують технічного оновлення. Вони переважно з 1980-х років. Найближче, де його виконують, – у країнах Балтії. Нещодавно нам вдалося залучити спонсорів для ремонту літака Як-52. Його було повністю оновлено і зараз він виглядає, як новий. Ремонт і модернізація коштували 60 тисяч євро. Після завершення базового курсу пілоти можуть освоїти на ньому курс із фігур вищого пілотажу.
Для стрибків з парашутом у нас є один літак АН-2 (в народі його часом називають "кукурузник". – Ред.) і зараз ми плануємо відновити ще одне судно такого типу. Його ремонт обійдеться у близько 20 тис. доларів.
Зараз у школі авіації є шість літаків. Також у нас перебувають на зберіганні декілька приватних літаків. До слова, чимало наших курсантів уже мають власні літаки.
Наш АСК ТСОУ є некомерційною організацією та існує коштом благодійних внесків, які в основному йдуть на утримання аеродрому. А тут близько 100 га землі та чимало споруд, також персонал та авіаційна техніка. В нас у штаті сім працівників. Та чимало людей зголошуються і працюють на громадських засадах. Вони приходять і виконують певні завдання, щоб підтримати авіаційний і парашутний спорт.
Загалом для утримання аеродрому та техніки в робочому режимі нам потрібно більш ніж мільйон гривень у рік.
Окрім основної діяльності, наше летовище також займається соціальними проектами, – додає Мар'яна Магеровська. Ми започаткували фестиваль "Вище неба". Проводили його два роки поспіль. Цього літа вперше, на жаль, не було змоги організувати його через карантинні обмеження.
Мета цього заходу полягає в тому, щоби зібрати дітей з дитбудинків та ознайомити їх з роботою аеродрому, літаками й авіацією загалом. Щороку ми збираємо понад 100 дітей. Тут для них упродовж дня проводять екскурсії, ігри, різні розваги, організовано харчування. Діти сідають у літачки, спілкуються з пілотами, знайомляться з авіацією. Додатково проводимо ще й кінні прогулянки.
Ще одним проєктом є "Доторкнися до мрії", який дає змогу людям з особливими потребами, які мріють політати, здійснити це бажання. У нас є дітки, Софійка і Лук'янчик, із хворобою СМА, в яких була мрія політати. І ми здійснили її – вони піднялись у повітря разом з апаратом ШВЛ. Для них це була велика подія! Також нещодавно в нас літав онкохворий чоловік, який втратив зір. Він розповів, що його емоції і відчуття неможливо передати словами.
Активно співпрацюємо з "Пластом". Вони щороку базуються в нас або в лісі неподалік. Проводимо для них екскурсії, інструктажі. Вони користуються нашим спортивним майданчиком, ходять тут у душ. З радістю допомагаємо їм, бо це виховані й дисципліновані діти, які будуть нашим майбутнім.
Ми вже жартуємо, що наш аеродром скоро перетвориться на ЗАГС. У нас майже щодня відбуваються освідчення. "Шлюб за добу" ми ще не проводили, але виїзні "розписки" вже були. Зокрема, і я свій шлюб реєструвала тут. У мене чоловік теж пов'язаний з авіацією, тож можна сказати, що вся сім'я хворіє на це. Лише син, який уже майже дорослий, байдужий до авіації.
Тут збираються фанати своєї справи, люди, які живуть авіацією. Той, хто одного разу захопився небом, уже ніколи не зможе жити без цього. Навіть по наших клієнтах, які приїжджають для першого польоту чи стрибка з парашуту, відразу видно, чи приїде він ще, чи ні.
Окрім цього, в нас на вихідних дуже багато людей. Вони приїжджають сюди з сім'ями, відпочивають в альтанках, палять мангал, відпочивають поряд з літаками. Тоді в нас дуже багато екскурсій і ми бачимо, що люди їдуть від нас щасливими. Адже всюди має бути душа. На нашому аеродрому вона точно є.
Тож ми радимо всім батькам – привезіть до нас своїх дітей. Не обов'язково вони загоряться авіацією, але якщо так, то це чудовий спосіб розвитку. У нас дуже багато молоді і серед курсантів-пілотів, і серед парашутистів – вони настільки цікаві та захоплені й зовсім не мають часу на різні дурниці. Важливо, щоби батьки прищеплювали дітям любов до прекрасного, і авіація є часткою цього.
Зрозуміло, що карантинні обмеження торкнулись і нас, але в цей час ми продовжували працювати, бо розуміли, що людям треба давати позитивні емоції.
Довідково.
Як розповів президент Української авіаційної асоціації AOPA Ukraine Геннадій Хазан, перші згадки, які йому вдалося віднайти про аеродром у Цуневі, датуються 1915 роком. Тобто він заснований ще за Австро-Угорщини під час Першої світової війни, фактично водночас із львівським летовищем на Левандівці.
Фото: пресклуб
У міжвоєнний період був запасним для аеродрому у Львові. Також тут розташовувався винищувально-авіаційний полк польського війська. Потім його зайняла радянська армія, далі – німецька, і знову радянська. На початку 1950-х років він втратив статус військового, став запасним аеродромом для Черлян і був переданий ДОСААФ.
У середині 1990-х років аеродром намагалися ліквідувати й передати його громаді, як землю. Але вдалося зберегти його статус і передати на баланс ТСОУ.
Фото: Юрій Мартинович
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.