"Ми програємо. У нас ситуація, як у Німеччини в 44-му". Звіт російського аналітика про війну в Україні та настрої в російських спецслужбах

У розпорядженні "Еспресо.Захід" є свіжий звіт російського аналітика про його спілкування з представниками російських спецслужб. Публікуємо його переклад з мінімальними редакційними правками.

"Чесно кажучи, скриньку Пандори відкрито – до літа почнеться реальний жах світового масштабу – глобальний голод неминучий (Росія та Україна були основними постачальниками зерна у світі, цього року врожаю буде менше, а логістичні проблеми доведуть катастрофу до пікової точки).

Я не можу сказати, чим керувалися нагорі при прийнятті рішення про операцію, але зараз на нас (на Службу) методично спускають усіх собак. Нас лають за аналітичні дані, які ми аналізуємо – особливо за мої, і зараз я поясню чому так.

Нас останнім часом дедалі сильніше змушували підганяти звіти під вимоги керівництва – я теж, якимось чином, був причетний до цієї теми. Всі ці політконсультанти, політики та їх свита, команди впливу – всі вони створювали доволі сильний хаос.

Найголовніше – ніхто не знав, що буде така війна, це приховували від усіх. І ось Вам приклад: Вас просять (умовно) розрахувати можливість правозахисту за різних умов, включаючи атаку в'язниць метеоритами. Ви уточнюєте про метеорити, Вам кажуть – так, це треба для перестрахування, щоб зробити  розрахунки, нічого такого не буде. Ви розумієте, що звіт буде лише для галочки, але написати треба у переможному стилі, щоб не було запитань, мовляв, чому у Вас стільки проблем, невже Ви погано працювали? Загалом пишеться звіт, що при падінні метеорита у нас є все, щоб усунути наслідки, ми молодці, все добре. І концентруєтеся на завданнях, які реальні – адже у нас сил і так не вистачає. А потім раптом справді кидають метеорити та чекають, що все буде за Вашою аналітикою, яку ми писали від балди.

Саме тому у нас тотальний п***ь – я навіть не хочу іншого слова підбирати. Від санкцій захисту немає з цієї ж причини. Ну ось Набіулліній цілком можливо пришити недбалість (а скоріше, стрілочникам з її команди, а не їй особисто), але в чому вони винні? Ніхто не знав, що буде така війна, тож ніхто не готувався до таких санкцій. Це зворотний бік секретності: якщо нікому не розповіли, то хто міг прорахувати те, про що ніхто не розповів?

Кадиров злітає з котушок. Ще трохи і з нами би почався конфлікт. Чому? Є думка, що можливо, навіть українці вкинули дезу, що це ми здали шляхи прямування кадировських спецпідрозділів у перші дні операції. Їх там накрили на марші найстрашнішим чином, вони навіть не почали воювати, а їх просто розривали в деяких місцях. І пішло-поїхало обвинувачення в наш бік: це ФСБ злило українцям маршрути. Я такою інформацією не володію, на достовірність залишу 1-2% (зовсім виключати теж не можна).

Бліц-криг провалився. Виконати завдання зараз вже просто неможливо. Якби в перші три дні захопили Зеленського та представників української влади, то тоді захопили б всі ключові будівлі, дали б їм зачитати наказ про здачу владу, і опір улягся б до мінімальних розмірів. Теоретично так. А насправді? Що далі? Навіть при цьому ідеальному варіанті стояла проблема, що не вирішується – це проблема домовленостей. А саме з ким домовлятися? Якщо зносимо Зеленського – добре, з ким підписувати угоди? Якщо з Зеленським, то після його зносу нами ці папери нічого не варті. ОПЗЖ відмовилася співпрацювати: Медведчук – боягуз, втік. Є там другий лідер – Бойко, але він відмовляється з нами працювати – його навіть свої не зрозуміють. Хотіли Царьова повернути, то проти нього налаштовані навіть наші проросійські. Януковича повертати? А як? Якщо говоримо, що окупувати не можна, то будь-яку нашу владу там переб'ють за 10 хвилин, щойно ми вийдемо. Окупувати? А де ми візьмемо стільки людей? Комендатури, військова поліція, контррозвідка, охорона – навіть за мінімального опору місцевих нам треба від 500 тис. і більше людей. Не враховуючи систему постачання. Знаєте, є правило, що перекриваючи кількістю погану якість управління, ти все тільки псуєш. І це, я повторюся, було б за ідеального варіанту, якого немає.

А що ж тепер? Мобілізацію ми не можемо оголосити з двох причин:

1) Масштабна мобілізація підірве ситуацію у країні: політичну, економічну, соціальну.

2) У нас вже сьогодні логістика перенапружена. Заженемо багаторазово більший контингент, а що отримаємо? Україна – здоровенна по території країна. І зараз рівень ненависті до нас зашкалює. Наші дороги просто не потягнуть за пропускною спроможністю такі каравани постачання – все зупиниться. І з управлінської точки зору ми не витягнемо – бо хаос.

І ці дві причини у нас одночасно випадають, хоча навіть однієї вистачає, щоби все зламати.

Що до втрат: я не знаю, скільки їх. Ніхто не знає. У перші два дні ще був контроль, зараз ніхто не знає, що там коїться. Можна втрачати великі підрозділи зв'язку. Вони можуть знайтись, а можуть розсмоктатися через попадання під атаку. І там навіть командири можуть не знати, скільки в них бігає десь поруч, скільки загинуло, скільки в полоні. Загиблих точно на тисячі рахунок іде. Може і 10 тисяч, може і 5, а може лише 2. Навіть у штабі цього точно не знають. Але має бути ближчим до 10-ти. І корпус з ЛДНР ми зараз не рахуємо – там свій облік.

Зараз навіть якщо убити Зеленського, взяти його в полон – нічого вже не зміниться. Там Чечня з високим рівнем ненависті до нас. І зараз навіть ті, хто був до нас лояльний, виступають проти. Тому що ті, що планували нагорі, були впевнені, що такого варіанту не буде, звісно за умови, якщо на нас не нападуть. Тому й пояснювали, що треба створити максимально достовірну загрозу, щоб мирно домовитися на потрібних умовах. Саме тому ми спочатку готували протести усередині України проти Зеленського. Без урахування нашого прямого входу. Вторгнення, якщо простіше.

У нас умовний дедлайн до червня. Умовний – тому що у червні у нас не залишається економіки, не залишається нічого.

Далі втрати цивільних підуть у геометричній прогресії – і опір нам буде лише посилюватись. Входити в міста піхотою вже пробували – з двадцяти десантних груп лише одна мала умовний успіх. Штурм Мосула згадайте – адже це правило, так у всіх країн було, нічого нового.

Тримати в облозі? З досвіду військових конфліктів у тій же Європі в останні десятиліття (Сербія тут – найбільший полігон досвіду) міста в облозі можуть перебувати роками і навіть функціонувати. Гуманітарні конвої з Європи туди – питання часу.

У нас умовний дедлайн до червня. Умовний – тому що у червні у нас не залишається економіки, не залишається нічого. За великим рахунком, наступного тижня почнеться перелом в одну зі сторін просто тому, що в такій перенапрузі ситуація тривати не може. Аналітики немає – не можна прорахувати хаос, тут ніхто нічого не зможе сказати напевно. Що робити? Діяти інтуїтивно, та ще й на емоціях – але ж це вам не покер. Ставки будуть рости, сподіваючись, що раптом якийсь варіант вистрелить. Біда в тому, що ми можемо зараз прорахуватися і одним махом втратити все.

За великим рахунком, у країни немає виходу. Варіанту можливої перемоги просто немає, а поразка – ну це, взагалі, все - припливли. Це на 100% повтор початку минулого століття, коли вирішили штовхнути слабеньку Японію і здобути швидку перемогу, потім виявилося, що з армією – біда-біда, а потім почали війну до переможного кінця. Потім стали більшовиків забирати на "перевиховання" в армію – адже вони маргінали були, нікому нецікаві в масах. А потім нікому до пуття невідомі більшовики підхопили антивоєнні гасла і на них понеслося таке...

Із плюсів: ми все зробили, щоб не пройшов навіть натяк на масове відправлення "штрафників" на передову. Відправте туди зеків і "соціально ненадійних", політичних (щоб усередині країни воду не мутили) – моральний дух армії просто піде в мінус. А противник сильно вмотивований, навіть жахливо вмотивований. Воювати вміє, командирів середньої ланки там вистачає. Зброя є. Підтримка у них є. Ми просто створимо прецедент людських втрат у світі. І все.

Чого боїмося найбільше: на горі діють за правилом перекриття старої проблеми новою проблемою. Багато в чому з цієї причини розпочався Донбас 2014 року – треба було відвести увагу "західників" від теми російської весни в Криму, тому Донбас начебто мав би відвернути на себе всю увагу та стати предметом торгу.

Я не знаю, хто вигадав "український бліц-кріг". Якби нам дали реальні дані, ми б, як мінімум, вказали, що початковий план спірний, що треба багато чого перевірити ще раз.

Але там почалися ще більші проблеми. Тоді вирішили продавити Ердогана на 4 труби "Південного потоку" і увійшли до Сирії – це після того, як Сулеймані дав свідомо неправдиві дані, щоб вирішити свої завдання. Підсумок – із Кримом закрити питання не вийшло, з Донбасом теж проблеми є, Південний потік стиснувся до 2 труб, а Сирія повисла ще одним головним болем (вийдемо – знесуть Асада, що виставить нас ідіотами, а сидіти – марно).

Я не знаю, хто вигадав "український бліц-кріг". Якби нам дали реальні дані, ми б, як мінімум, вказали, що початковий план спірний, що треба багато чого перевірити ще раз. Дуже багато. Тепер ми влізли в гівно десь по шию. І незрозуміло, що робити. "Денацифікація" та "демілітаризація" – це не аналітичні категорії, тому що вони не мають чітко сформованих параметрів, за якими можна визначати рівень виконання або невиконання поставленого завдання.

Тепер залишається чекати, що якийсь єб**тий радник переконає верхи розпочати конфлікт із Європою з вимогою знизити якісь санкції. Або вони їх знижують, або війна. А якщо відмовлять? Тепер я не виключаю, що тоді ми втягнемося у справжній міжнародний конфлікт, як Гітлер у 1939 році. І нам потім нашу Z зі свастикою зрівняють.

Чи існує можливість локального ядерного удару? Так. Але не у військових цілях (це нічого не дасть – це зброя прориву оборони), а виключно з метою залякати інших. Також готується ґрунт усе згорнути в Україну – Наришкін зі своїм СЗР зараз землю риє, щоб довести, що там таємно створювалася ядерна зброя. Вони зараз довбають те, що ми вже давно вивчили і розібрали по кісточках: не можна намалювати докази на колінах. І наявність фахівців та урану (в України повно збідненого ізотопу 238) – це ні про що. Там виробничий цикл такий, що непомітно не зробиш. Навіть "брудну" бомбу не зробиш непомітно. А те, що їхні старі АЕС можуть давати збройовий плутоній (станції типу РЕБ-1000 дають його в мінімальних кількостях як "побічний продукт" реакції) – то там американці такий контроль запровадили з підключенням МАГАТЕ, що обсмоктувати тему безглуздо.

Кадиров б'є копитом не просто так – у них там свої пригоди. Він створив собі імідж найвпливовішого та непереможного. І якщо один раз впаде – його знесуть свої ж. Він більше не буде господарем типу переможця.

А ви знаєте, що почнеться за тиждень? Ну, нехай навіть через два. Нас так накриє! Поки торги закривали, Набіулліна ніби робить нормальні кроки – але це все як пальцем дірку в греблі затикати. Все одно прорве та ще й сильніше. Ні за 3, ні за 5, ні за 10 днів нічого не вирішиться вже.

Кадиров б'є копитом не просто так – у них там свої пригоди. Він створив собі імідж найвпливовішого та непереможного. І якщо один раз впаде – його знесуть свої ж. Він більше не буде господарем типу переможця.

Далі йдемо. Сирія. "Хлопці протримаються, по Україні все закінчиться – і там, у Сирії, знову все зміцнимо за позиціями". А тепер у будь-який момент там можуть дочекатися, коли контингент буде виснажений ресурсами – і така спека почнеться... Туреччина перекриває протоки – літаками возити постачання туди, це як грошима піч топити.

З цинічного лише додам, що я не вірю у те, що В.В. Путін натисне на червону кнопку, щоб знищити весь світ.

Зверніть увагу – все це одночасно відбувається. Ми навіть не встигаємо все в одну купу звести. У нас ситуація, як у Німеччини в 43-44-му. На старті, одразу. Іноді вже гублюся від цієї перевтоми, іноді здається, що все наснилося і це був сон, що все як раніше.

З в'язницями, до речі, буде гірше. Тепер гайки почнуть закручувати так, щоб до кривавої сукровиці. Всюди. Якщо чесно, то технічно це залишається єдиним шансом утримати ситуацію – ми вже в режимі тотальної мобілізації. Але в такому режимі довго бути не можна, а в нас з термінами неясність і буде поки що лише гірше. Від мобілізації керування завжди збивається. Та й уявіть: на ривку можна пробігти стометрівку, а ось вийти на марафонську дистанцію і дати ривок щосили – неможливо. Ось ми з українським питанням рвонули, як на стометрівку, а вписалися в марафон пересіченою місцевістю.

І це я дуже коротко розповів про те, що відбувається.

З цинічного лише додам, що я не вірю у те, що В.В. Путін натисне на червону кнопку, щоб знищити весь світ.

По-перше, там не одна людина рішення ухвалює, хоч хтось та зіскочить.

А людей там багато – немає жодної "одноосібної червоної кнопки".

По-друге, є певні сумніви, що там все успішно функціонує. Досвід показує, що чим вище прозорість та контроль, тим легше виявити недоліки. А там, де незрозуміло, хто та як контролює, але завжди бравурні звіти – там завжди все не так. Я не впевнений, що система "червоної кнопки" функціонує, згідно із заявленими даними. До того ж плутонієвий заряд треба кожні 10 років міняти.

По-третє, і це мерзенне і сумне, особисто я не вірю в готовність пожертвувати собою людину, яка не є членом Ради Федерації, але своїх найближчих представників і міністрів не підпускає до себе близько. Через страх коронавірусу або нападу – не важливо. Якщо ти боїшся підпустити до себе найдовіреніших, то як ти наважишся знищити себе та своїх близьких включно?

Якщо що – питайте, але можу не відповідати кілька днів. Ми в режимі авралу, а завдань дедалі більше.

Загалом звіти наші бадьорі, але все летить у п**ду".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook–сторінку.