На запрошення турецької сторони відомий хірург-онколог, заступник генерального директора з хірургічної роботи Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Олег Дуда (на фото) відвідав низку клінік у цій країні. Своїми спостереження лікар поділився з "Еспресо.Захід".
"Свого часу я відвідав багато клінік Східної Європи – Хорватії, Польщі, Литви, тож маю з чим порівняти. За рівнем медицини Туреччина їм не поступається, і це насправді феномен. Візьмімо перший вищий навчальний заклад у Турецькій республіці – Університет Анкари. Його заснували 1946 року, в той час як найбільший університет у Південно-Східній Європі – Загребський – 1669-го, найдавніший у Литві – Вільнюський – 1579-го, а найдавніший у Польщі (й один із найстаріших в Європі) – Ягеллонський університет – 1364-го! – наводить порівняння лікар. – Я не знаю Нобелівських лауреатів з медицини, які були б з Туреччини. Турецькі науковці не розповідають про свої супердосягнення на міжнародних конференціях. Але їхня медицина стрімко розвивається, і все тому, що реформи в них не припиняються: турки будують лікарні, активно впроваджують нові технології, багато вчаться, обмінюються досвідом. Чимало з них має досвід навчання й роботи за кордоном: у США, Франції, Німеччині. Відповідно, вони мають доступ до сучасних технологій і розуміння, як їх застосовувати".
"Тут діє загальносолідарна система страхування, – розповідає Олег Дуда. – Медицина фінансується з т. зв. "медичного податку": з тих податків, які платить працююча людина, 5% відраховують на забезпечення системи охорони здоров'я і ще 7% сплачує за неї роботодавець.
Медичне забезпечення є повним. Реабілітація на суперсучасному обладнанні, стентування, послуги з лікування безпліддя, зокрема ЕКО, пересадка кісткового мозку дітям – ні за що не потрібно платити.
Запитав у голови їхньої закупівельної інституції медичних послуг (аналогу нашої Національної служби здоров'я), чи вистачає їм коштів, зібраних зі страхування. Очікував почути, що ні, бо медицина – дуже затратна галузь і меж витратам немає, бо ти завжди хочеш ще кращу апаратуру, ще краще діагностувати й лікувати. Тож завжди є проблема з фінансовим забезпеченням. Тому на медицину в Туреччині виділяють додаткові суми з бюджету.
Якщо порівнювати з нами, то ми не збираємо коштів з персональних податків, а лише виділяємо їх з бюджету: депутати Верховної Ради голосують і передають визначену суму НСЗУ. Якби ми збирали кошти з працюючих, так, як це роблять у Туреччині, то були б у дефіциті, як Пенсійний фонд.
Туреччина – ісламська держава, тож у багатьох родинах працює лише чоловік. Він забезпечує і себе, і дружину, і дітей. Тобто якщо дружина не працює, вона так само, як і діти, має право користуватися страховкою чоловіка. Пенсіонери також входять у це забезпечення, бо ж до того, як стати пенсіонерами, вони працювали. Нюанс є лише з непрацюючими. Якщо людина не працює, але й ніякими благами не володіє, то їй нададуть допомогу безкоштовно. А от якщо, наприклад, здає нерухомість в оренду і з цього живе, то страхування на неї не поширюється. Тому, якщо захоче отримати якусь медичну послугу, муситиме за неї заплатити".
"У Туреччині відкриваються цілі мережі приватних клінік, як-от американська Memorial: 6 лікарень у Стамбулі, 4 – в Анталії, по 2 – у Кейсері та Дійарбакирі та одна в Анкарі. Турки розуміють, що медицина – це бізнес і що вони можуть на цьому непогано заробляти. Не просто покрити ринок медичними послугами ("хто хворий, того лікуємо"), а приймати пацієнтів з інших держав (медичних туристів).
Чому ми їдемо у Туреччину відпочивати? Не тільки через море, бо гарне море є й в інших місцях, а через сервіс, який тут пропонують. Так само – в комерційній медицині, – каже онколог.
"У приватну установу має право звернутися будь-який представник їхньої держави й оплатити необхідну йому послугу не повністю, а частково – решту вартості покриє держава. Це – те, чого в нас немає, до речі. Якщо ти маєш договір з НСЗУ, приміром, на лікування інфаркту, то не можеш брати ні співоплати, ні якісь додаткові кошти. Тому в них приватники надають ту саму допомогу, що й державні лікарні, але людина може обрати їх через кращу якість цієї допомоги або більш комфортні умови перебування", – додає він.
"Ми машиною переїхали з Анкари в Афьон, а звідти – в Анталію. Це – 500 км. Щоб ви розуміли, там усюди автобани. Міста забудовують хмарочосами. Все дуже гарно. Якби не знав, де ти є, то подумав би, що в Європі. Іслам не дуже впадає у вічі, лише де-не-де можна побачити жінку в хустині.Система охорони здоров'я у них дуже подібна на європейські. Головне правило: медицина має бути доступною. Не може людина їхати лікуватися за 300 км! Зрозуміло, що третинна допомога, більш рідкісна, високоспеціалізована, є доступною лише у великих містах".
"Ми порівнювали ціни і, чесно скажу, вони нас дуже сильно дивували. Забезпечення пологів у Туреччині коштує 500 євро. Це не є аж так дорого. У Польщі – 1000. Я розумію, що туди ще треба доїхати-долетіти, але це така ціна у приватній лікарні.Лікування в Анталії онкологічного захворювання за допомогою робота-хірурга Da Vinci коштуватиме 2000 євро (у покриття страхування ця вартість не входить, оскільки ту саму операцію можна виконати й без робота лапароскопічно, і це буде безкоштовно). І то тільки тому, що треба купити три руки (інструменти) для робота, які будуть використані в процесі оперативного втручання. Це – недорого, якщо порівняти з європейськими державами. А своїм забезпеченням турецькі лікарні не поступаються європейським.
Ми відвідували лікарню, розраховану на 3000 ліжок. На першому поверсі їздили на електромобілі – настільки вона велика, а збудували її… лише за чотири роки! При тому, що там зроблено все "до ниточки" і заклад відповідає найбільш сучасним вимогам.
Якщо взяти наш львівський онкоцентр, то з того, що я побачив і почув, у хіміотерапії чи виконанні складних хірургічних втручань турецьким клінікам ми не поступаємося. Просто вони мають більше лінійних прискорювачів, апаратів для томотерапії, кіберножів і т.д.
У чому ми сильно відстаємо – це в реабілітації. У них є роботи-реабілітологи, які за тебе ходять, допомагають відновитися.
На реабілітацію в Туреччину їдуть з різних кінців світу. Ми відвідували приватну клініку поблизу Анкари, яка надає послуги з реабілітації. Їхні основні клієнти – з Анголи та Лівану. Вони розвивають свої термальні курорти і розвивають там реабілітацію".
"Населення цієї країни – 80 мільйонів. Чи поїдуть туди наші фахівці? Складно сказати, бо є проблема – мовний бар'єр. Щоб там працювати лікарем, треба знати турецьку мову. Багато громадян Туреччини не володіють англійською, хоча лікарі володіють усі. Це – обов’язкова вимога, щоб ти міг працювати там лікарем".
"У Туреччині, як і в Україні, у структурі захворюваності рак грудної залози на першому місці, рак легень – на другому. Скринінгові програми в них є, але є також і проблема, бо це – ісламська держава.
Ставив запитання про щеплення дівчаток від вірусу папіломи людини. Воно в них є необов’язковим. Його можна зробити за свої кошти, але люди не дуже активно це роблять.
Є цитологічний скринінг раку шийки матки, є мамографія, але жінкам також потрібно пояснювати, для чого це потрібно".
"Не все населення Туреччини є освіченим і розуміє необхідність обстежень за відсутності скарг та симптомів.
Водночас я не побачив там таких базарів, як у нас, де на тротуарі продають молоко. Там усі харчові продукти, які продаються, сертифіковані".
"За кордоном не прийнято питати про зарплати, особливо нам, – усміхається Олег Дуда. – Немає просто з чим порівнювати. Але я припускаю, що зарплата у них в університетській лікарні становить приблизно 1,5 тисячі євро. Додатково лікарі ведуть приватні прийоми, тож насправді непогано заробляють".
"Не таке, як в Європі, але воно у них є. Лікарська палата – це впливова громадська організація, яка займається захистом лікарів, моніторить ринок робочої сили (виїздять їхні лікарі на роботу в інші країни чи, навпаки, приїздять до них), відстоюють права лікарів і за потреби організовують страйки. Якщо хтось із лікарів хоче поїхати на стажування за кордон, то тільки лікарська палата може надати рекомендацію від Туреччини".
"І серед лікарів, і серед керівників. Голова лікарської палати в Афйоні – жінка, на цій посаді вона вже четвертий рік. Це зробило переворот у моїй голові, – зізнається співрозмовник "Еспресо.Захід", – адже я також думав, що якщо Туреччина – ісламська держава, то співвідношення чоловіків до жінок у медичній сфері там буде зовсім іншим".
"Один із напрямів медицини, які Туреччина активно розвиває, – допомога пацієнтам з ожирінням. Але на вулицях у них рідко зустрінеш повну людину. Більшість – підтягнуті, – ділиться спостереженнями лікар. – У нових районах Анкари є багато бігових доріжок (до речі, також є багато хідників, облаштованих для людей з інвалідністю). У них інша проблема – високий рівень куріння серед населення. Але електронні сигарети в Туреччині заборонені".
"У Туреччині – як у європейській державі: якщо є рекомендація лікаря, що потрібно вакцинуватися, значить це добре. Ніхто не піддаватиме сумніву слова лікаря. Щодо масок, то їх налякали високими штрафами. У магазин не зайдеш, якщо маска в тебе на підборідді. Усі відразу звернуть увагу й одягнеш, як має бути. Навіть якщо це магазин у віддаленій місцевості.
Суспільство там захищається меґа. На кожному кроці стоять стійки з антисептиком і люди активно обробляють ним руки. Кажуть, така традиція в них була ще до COVID-19. Вони чітко розуміють: якщо захворієш, то створиш проблему для всієї сім'ї. Там інше ставлення до свого здоров'я і до медицини загалом".
"Ми були у приватному геріатричному центрі. Неймовірний рівень! У Туреччині створена спеціальна служба агентів, які займаються прилаштуванням у будинки для літніх людей. Своє перебування там людина оплачує сама: здає або продає нерухомість. Та попри це, суспільство, як і в нас, не дуже налаштоване туди йти, – каже Олег Дуда. – Стареньких родина, як правило, доглядає вдома".
Усі фото надав Олег Дуда.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.