Майдан 18 лютого 2014-го: мирний наступ під ВР та БТРи під барикадами. Як це було

Про цей день української Революції Гідності згадує "Еспресо.Захід".

Серед самооборонівців Майдану, та й серед усіх активістів, того ранку вчувалося піднесення, впевненість у своїх кроках, проте разом із тим наростала й напруга. Багато самооборонівців мали із собою ще один маленький символ Майдану – білу пластикову вервичку. Хто вдягнув, а хто тримав у кишені чи в руках.

На головах часом шоломи найрізноманітнішого призначення, від будівельних до старих військових. Дехто прикривав обличчя балаклавами й бафами, що надалі допомагало рятуватися й від диму.

Читайте також: Моїх колег-журналістів розстріляли, а я опинився у полоні, - воєнкор Кігурадзе

Біля будівлі українського парламенту на мирну ходу чекали кордони силовиків, а у Маріїнці вільно себе почували тітушки. Активісти утворили свій кордон навпроти міліціянтів, намагались говорити із ними, що інколи навіть вдавалося, дехто із протилежної сторони йшов на контакт. Між двома кордонами бігали журналісти, а тим часом самооборонівців підтримував молитвою та освяченням отець. Тримався певний стан очікування, паузи перед вибухом.

Читайте також: Жорстокий розгін Майдану: 30 листопада – найтемніша ніч початку Революції Гідності

Проте ситуація змінилася в один момент, коли з боку силовиків полетіла перша граната. Протестувальники не могли не відповісти. Почалися сутички, міліція кидала гранати, до яких були прив'язані гвинти, світлошумові гранати, застосувала газ, свою лепту вносили й тітушки. Першому постраждалому активісту відірвало кисть. Низка інших також дістали різноманітні поранення. Сутички почали розростатися на прилеглі вулиці. На Шовковичну, Липську й Інститутську.

Ще один загін тітушок, які намагалися підібратися до майданівців зі спини, спинили звичайні кияни, ставши перед ними й гучно вимагаючи піти геть. "Якщо хочете грошей, ми вам заплатимо", – вигукували містяни, які прийшли підтримати Євромайдан, та засипали тітушок монетами. Згодом їх змусили відступити, проте наостанок зловмисники залишали по собі вибухові сюрпризи з цвяхами.

Тим часом на вулиці Шовковичній протистояння розгорталося із новою силою, спочатку активістам вдавалося добре тримати оборону. Сотні людей працювали, як одне ціле. Але в один момент оборону тут прорвали силовики. Майданівців почали тіснити до барикади на Інститутській. Частина протестувальників встигла забігти на територію Майдану, та згодом прохід закрили. Там утворилася тиснява, через що багато постраждали, когось міліція та беркутівці висмикували просто із купи, гатили по людях ґумовими кулями та камінням, били кийками. Тим, кого силовики відкинули позад себе, повернутись ближче до барикади не давали вже нові кордони. У цій тисняві було багато постраждалих, були й загиблі.

У другій половині дня силовики оточили, а згодом захопили Український дім на Європейській площі та атакували мітингувальників біля Жовтневого палацу. Щоб відрізати Майдан від підмоги, у Києві зупинили метрополітен та обмежили рух на в’їздах до міста. Призупинено рух поїздів із Західної України. Але це не зупинило нові сили, які звідусіль прямували до центру Києва на підтримку своїх.

Беркутівці спробували штурмувати барикади за допомогою БТРів, але майданівці підпалили їх коктейлями Молотова. Силовики натомість підпалили наметове містечко та Будинок профспілок, який горів чи не цілу ніч і в якому перебували тоді десятки поранених, а до початку активного протистояння розташовувався й пресцентр для представників ЗМІ, що прибували не лише з різних міст, але й з різних країн. Люди рятувалися різними способами.

Той день і ту ніч, попри надзвичайний тиск, Майдан вистояв, нагадуючи, що у єдності сила.