Людмила Кравчук про перебування у полоні: "Змушували співати російський гімн і казали, що Україну поділили"

З прикордонницею Людмилою Кравчук поспілкувалася журналістка "Еспресо.Захід". 

Початок історії Людмили читайте тут: Працювали по 15-20 годин на добу": прикордонниця з Волині Людмила Кравчук про порятунок військових у Маріуполі

"Ми почули команду: ми з тепловізорами, ми вас добре бачимо. Здавайтеся, інакше загинете", – такі слова почула Людмила Кравчук, коли з групою намагалися вибратися з оточеного Маріуполя. Тоді потрапили в полон до ворога. 

"Це був спецпідрозділ регулярних російських сил. Вони навіть дуже коректно з нами поводилися, – зазначає Людмила Кравчук. –  Цю ніч ми ночували в автобусі, нам навіть покривала дали. І додали, що нам пощастило, бо принаймні залишилися живими. Але на цьому їхня коректність завершилася. Далі в полоні її не було".

Постійно ходили зігнуті та шили агрокостюми

За іронією долі, вранці Людмила Кравчук знову потрапила в населений пункт Сартана, але він уже був під контролем окупантів. 

"Нас завезли в бетонні  ангари, – пригадує жінка. – Там не було нічого, навіть скла на вікнах. Тоді ще було надзвичайно холодно, ішов дощ і все продувалося. Коли я приїхала, всі люди зі шпиталю перебували вже там. Хто мав ще якісь спальники, стелили їх на холодній підлозі й так ночували".

Під ранок усіх почали вивозити в Оленівку. Жінка кілька днів провела там, а згодом її перевезли в СІЗО в Таганрозі. Далі – в жіночу колонію в Курській області. За словами Людмили, під час допитів збирали інформацію про жорстоку поведінку з російськими військовополоненими або цивільним населенням. Питали, яка зброя є в Україні. Крім того, російські військові постійно чинили моральний та фізичний тиск на бранців.

"Ми ходили зігнуті, навіть не ходили, а бігали, – розповідає жінка. – Вони кричали: "Давайте ще швидше!" змушували співати російський гімн і декламувати російські вірші. Розповідали, що України вже немає, що її вже поділили, провели референдуми. Постійно до нас кричали. Деякі охоронці ще більш-менш ставилися, а дехто дуже погано. Пам'ятаю дівчинка захворіла, лікарка прийшладо неї й почала бити, мовляв, я прийшла на роботу, а ти тут хворієш і ще мене заразиш".

Читайте також: "Працювали по 15-20 годин на добу": прикордонниця з Волині Людмила Кравчук про порятунок військових у Маріуполі

Окрім того, жінок змушували працювати.

"У Валуйках працювали "зечки". У тому ж приміщенні в навчальному класі ми шили агрокостюми, – зазначає Людмила. – Поруч із приміщенням була металева конструкція, де спалювалося сміття. Була спека і та вся кіптява задувала нам у вікна. Ми постійно сиділи, не могли встати, розім’яти ноги та пройтися. Потрібно було постійно сидіти шити. Але було легше в тому плані, що швидше минав день".

Донька не впізнала, сказала, що не знає, хто до неї дзвонить

У полоні Людмилу найбільше лякала невідомість. Зізнається, постійно казала дівчатам, що потрібно пережити цей період. А ще дуже переживали, в яку країну повернуться. У цьому пеклі жінка провела пів року. І нарешті з'явилася надія на звільнення.

"Ми до останнього не знали. Почали здогадуватися хіба що в Курській області, – каже Людмила. – Ми одягалися, а один з працівників колонії сказав, мовляв, ти легко одягнена, потім приїдете в свою Україну і скажете, що росіяни вас тут "замарозілі". Це був такий дзвіночок. А після того знову  привезли в Таганрог, але ставлення вже було зовсім інше". 

На той час у колонії Таганрога вже були медсестри Азовсталі. Людмилу завели в камеру та ще й видали чисту білизну. Тож у жінок з'явилася ще більша надія на повернення. 

"Я добре запам'ятала цей день, – каже Людмила Кравчук. – З неділі на понеділок десь о п'ятій ранку ще до команди "підйом" нас почали виводити з камер. Але ми не вірили до останнього. Навіть коли розуміли, що їдемо в бік України. А коли приїхали в сіру зону, так переживали, щоб не зірвалося".

І ось нарешті довгоочікуваний момент настав. Жінка повернулася в Україну. Перше, що зробила, – передзвонила до доньок. 

"Дзвоню до молодшої, кажу, що вже повернулася. А вона відповідає: в мене не записаний ваш номер телефону, вибачте, але я не знаю, хто це мені телефонує, – сміється. – Я кажу: доця, це ж твоя мама". 

Далі жінка проходила лікування та реабілітацію після полону. Торік 22 грудня вона повернулася на службу. "За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі" отримала від президента України орден "За мужність" ІІІ ступеня.