"Лише дві червоноградські шахти можуть стати беззбитковими. Решта – під закриття", – Михайло Бондар

Майже кожну зарплату червоноградські шахтарі "вибивають" акціями протесту. Гірники скаржаться, що уряд не має стратегії розвитку вугільних шахт, а державні копальні свідомо знищують. Як виявилось, вугільні копальні державі і справді не потрібні. Принаймні, не у такій кількості. Відповідно до проєкту другого внеску України до Паризької угоди, який оприлюднило Міндовкілля, до 2030 року передбачене поетапне закриття вугільних шахт, передає "Еспресо.Захід".

Підписавши Паризьку угоду про викиди, Україна зобов'язалась їх зменшувати. Відповідно ті підприємства, які найбільше забруднюють атмосферу закривати. Йдеться насамперед про теплові теплові електростанції, які працюють на вугіллі, – каже голова підкомітету Верховної Ради з питань вугільної промисловості Михайло Бондар. –  Відповідно, якщо зменшується кількість ТЕС, не буде потреби у такій кількості вугілля.

Тобто частину червоноградських шахт можуть закрити?

Червоноградські шахти – не з найкращих. Нині жодна  з них не працює на самоокупності. Вони усі дотаційні. Щонайбільше дві з них можна було б вивести на беззбитковість, але для цього спочатку треба вкласти чималі кошти. Насамперед замінити застаріле обладнання на енергоефективне, поставити вітряки чи сонячні панелі, аби шахта не купувала електроенергію. Шахти не завжди вчасно розраховуються за спожиту електроенергію, тож доводиться купувати її у "постачальника останньої надії" за завищеними цінами. Крім того, "Львіввугілля" має борги із зарплат, з ЄСВ. З іншого боку, кожна шахта – це 50 і більше га землі з підведеними комунікаціями, готовими будівлями. Тож цю територію можна розглядати як індустріальний парк чи навіть як вільну економічну зону. Це спосіб "затягнути" інвестора і не дати регіону стати депресивним. Власне, про нові підприємства і залучення інвесторів треба думати уже зараз, а не тоді, коли шахти уже закриють.

Які з шахт "Львіввугілля" можуть закрити у першу чергу?

Лише шахти "Лісова" та "Степова" вважаються такими, що ще можуть працювати. Решта – з часом підуть під закриття і ліквідацію. Але головне, аби з ними не сталось, як з іншими закритими шахтами. На жаль, адмінкорпуси недіючих шахт порозвалювали, порозбивали, метал повирізували, і вони тепер нікому не цікаві. Інвестор має прийти на щось ще живе: збережені будівлі з подачею води, електроенергії.

Власне, цього року почали ліквідацію шахти "Надія". Свого часу це була одна з найуспішніших шахт регіону, і мала чимало наземного майна – від власної пекарні до пилорами. І гірники найбільше переживали за те, що це майно розкрадуть замість того, аби створити на цій базі невеликі підприємства, де могли б працювати колишні працівники "Надії".

Кілька тижнів тому приїжджала радниця Шмигаля Вікторія Москаленко на шахту "Надія". Ми дивились, яке виробництво там можна відкривати. Особливість шахти  "Надія" у тому, що вона досить близько до житлової зони. Тож  на роботу мешканці можуть ходити пішки чи велосипедом. Тут можна зробити і туристичний об'єкт. На Сокальщині є багато історичних пам'яток, тож одним з пунктів екскурсійного туру можна було б зробити спуск у шахту. Створити експозицію, показати, як копальні починали працювати у світі. Але ще раз кажу: під шахтою є кілька десятків гектарів землі з комунікаціями. Тут можна розташувати підприємство, чи хоча б встановити сонячні панелі. До того ж близько кордон з ЄС. Але про розвиток регіону, пошук інвесторів треба думати уже, поки не пізно.

Хто цим повинен займатись?

Це має бути комплексна робота. Зрозуміло, що краще, аніж орган місцевого самоврядування, ніхто не може знати, що краще для регіону.  Місцева рада має щонайменше на своїх сторінках в інтернеті розписати, скільки є земель, кому вони підпорядковуються, що на них є, які комунікації підведені, яка кількість населення може бути залучена на виробництві. Це дасть можливість потенційному інвестору зрозуміти, яке підприємство там потенційно можна розмістити. Далі інвестор уже може працювати з урядом чи обласною адміністрацією. Але тоді він уже може конкретно сказати: ось тут є привабливі для мене землі. Звичайно, мають бути підписані угоди про співпрацю на усіх рівнях, в тому числі і з Верховною Радою, яка має ухвалювати потрібні закони (припустимо, про створення вільної економічної зони). І ці закони не повинні змінюватись кожної каденції. Інвестор має розуміти, що є умови, які не змінюватимуться впродовж 15-20 років. Що він не буде через два роки не думати, як повернути ті гроші, які він вклав, і вивести з України.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш  Telegram-канал.