Лех Качинський став ще однією жертвою війни в Грузії. Блог Олега Манчури

Зробили це так, як завжди:

- підступно, підбивши урядовий літак на своїй території;

- символічно, зробивши це біля річпосполитного Смоленська, до річниці трагедії в Катині.

Яка також була підступною, яку так само заперечували – лише Рогозін нарешті це визнав, в якій також знищили військову еліту Польщі.

В 2010 вбили не лише голову Нацбанку, начальника Генштабу, голову Бюро національної безпеки, керівника Інституту національної пам'яті, але й останнього президента Польщі в екзилі Ришарда Качоровського.

Який містичний символізм: вбити верховного головнокомандувача через 70 років після вбивства його армії.

Але в 2010 році світ настільки став травоїдним, що не міг усвідомити – монстр повернувся.

Було важко повірити, що це вбивство, а не випадковість.

І це вже після війни в Грузії: після вкрадених виделок в селах навколо Горі, після вбивств мирних людей авіабомбами.

Лех Качинський якраз і став ще однією жертвою війни в Грузії, адже разом з Віктором Ющенком зупинили падіння Тбілісі.

Тоді монстр ще остерігався реакції світу, ще оглядався по сторонах, ще не смів вдарити "Іскандером" по Шота Руставелі, де виступали президенти України, Польщі, Литви, Естонії та прем'єр Латвії.

Тоді було досить піднятих літаків США з авіабази в Румунії, авіаносця та президентів, аби відігнати танки, які вже стояли за 30 кілометрів від столиці.

Качинському відомстили потім - його убили, Ющенку відомстили потім - його знищили політично.

Не дооцінюйте русскіх, вони надзвичайно ефективні та передбачливі - і вони розуміли, що ці двоє головні камені на їхньому шляху до реставрації СССР.

Світ тоді спав.

Навіть польське суспільство розкололося - не всі повірили, що Леха Качинського вбили.

Я б навіть сказав, що люди з раціональним складом розуму не могли це сприйняти; як і кілька місяців тому такі ж люди не вірили, що Путін все ж наважиться напасти; як не допускають, що параноїк дасть наказ застосувати ядерну зброю.

Треба віддати належне людям з вірою: вони знали, що це вбивство, їм не потрібно було доказів, і вони не помилилися.

Буваючи в Кракові я завжди стараюся зайти в крипту під "вежею срібних дзвонів" Катедрального собору на Вавелі.

Одразу при вході - строгий, витесаний з білого мармуру, гробівець Леха та Марії Качинських.

В наступній кімнаті - суворий, тяжкий, металевий гріб начальника держави Юзефа Пілсудського.

Обидвох ховали на Вавелі зі скандалом - і в 1930-х, і в 2010-х польське суспільство було розколоте.

Обидва залишили по собі українську сторінку - чиста в Качинського, в плямах, бруді та крові - Пілсудського.

Але саме представник Юзефа Пілсудського - перший прем'єр відновленої Польщі Іґнацій Дашинський, на бенкеті в варшавській "Полонії" з нагоди укладення українсько-польського військового союзу сказав слова, які пізніше стали залізобетонним постулатом польської політики щодо України.

Їх ще помилково приписують самому Юзефу Пілсудському або ж Єжи Ґєдройцю.

"Триста років українці й поляки були під гнітом чужих народів. Разом були під гнітом Москви, а ми ще й під гнітом німців та австріяків. В історії ми читаємо,що не раз і не два лилася зовсім непотрібно польсько-українська кров у боротьбі між собою, а ця боротьба знесилила обидва народи й довела до загублення самостійности й Україною й Польщею перед ворогами сильнішими, які тільки й чекали нашого знесилення, щоби накинути на вас і нас ярмо неволі, тяжкі кайдани гніту. Але зараз Польща стає на шлях нового порозуміння з Україною і я тут урочисто заявляю, що на мою думку не може бути вільної Польщі без вільної України і вільної України без вільної Польщі".

Здавалося, що після вбивства Леха Качинського поляки забули ці слова - національний егоїзм взяв гору, так спокусливо було збиткуватися над ослабленою Україною, примушувати прийняти свою версію історію.

Це було огидно, але ще й небезпечно, бо надто вже нагадувало російську поведінку.

Польські праві пішли на зближення з українофобським та пропутінським режимом Орбана.

Вторгнення 24.02 все поставило на свої місця. І вже навіжений брат Леха - Ярослав, приїздить до обложеного Києва та публічно розриває союз з переможцем виборів Орбаном.

А польський президент Анджей Дуда формулює новий постулат польської політики щодо України, а вся державна машина РП працює, щоб він став загальноєвропейським:

"Фото з Бучі доводять хибність переконання, що потрібно шукати компроміс за будь-яку ціну. Насправді захисникам України насамперед потрібні три речі: зброя, зброя і ще раз зброя".

Польща прийняла понад 2 мільйони українців, і вони не живуть в бараках з сирійцями як в Німеччині - вони взагалі не живуть в таборах.

Польща підставляє себе під ймовірні російські ракетні удари ставши хабом з постачання ленд-лізу.

Польща думає не лише, про зброю сьогодні, але й про валюту для України завтра – будує сухий порт, аби переорієнтувати наш експорт з заблокованих портів. І це не менш важливо, ніж постачання зброї.

Польща Леха Качинського перемогла не лише Польщу Романа Дмовського, але і Польщу Йозефа Пілсудського.

Вперше в нашій спільній історії Польща допомагає не тримаючи каменя за спиною.

Ян III Собєський – король Польщі, що був народжений в Олеську Софією-Теофілою з Даниловичів, малим бігав по Жовкві, а в дорослому віці став старостою Яворівським, воював проти Хмельницького, проте відновив козацтво – похований на Вавелі за стінкою з Пілсудським та Качинським.

Мав би бути спокійним: нарешті дві його батьківщині б'ють одним мечем, а не один одного.

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.