Вишківський замок: історія найвищої твердині Закарпаття

Історію замку та його легенди розповість Еспресо.Захід.

Недалеко від Хуста біля села Вишково на Закарпатті – одного з п’яти так званих королівських сіл на Мараморощині (свого часу історично-етнічного регіону колишньої Австро-Угорщини) – на горі висотою 589 метрів над рівнем моря колись височіла твердиня. І це була найвища твердиня, збудована в середньовіччі на теренах сучасного Закарпаття. 

Нині марно виглядати обриси замку чи шукати серед лісу залишки замкових укріплень – від колишньої фортеці, яка виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому надходила із солотвинських солекопалень кам’яна сіль, не залишилось і сліду. Та й особливо тут не поблукаєш: за 3 кілометри на південь від гори пролягає сучасний україно-румунський кордон, а за 3 кілометри на північ протікає річка Тиса. Сама ж гора отримала назву "Варгедь" ("Várhegy" – з угорської "замкова гора"). Вочевидь, недаремно.

Ілонка прокляла

фото: Управління туризму та курортів. Закарпатська ОВА

Побутує на Закарпатті легенда про Вишківський замок, яка, швидше за все виникла ще до побудови тієї фортеці, про яку мова. Мовляв, оселилися серед лісів на самому вершечку гори (яку пізніше назвали  Замковою) 12 розбійників та й збудували собі там дерев’яний замок. Були вони хитрі й жорстокі і навіть зуміли підкорити собі навколишні села, наклавши на місцевих мешканців ті чи інші повинності. Якогось дня один із селян, що змушений був працювати на розбійників, дуже захотів пити. Але не міг переривати працю, тому послав до криниці по воду свою доньку – красуню Ілонку (за іншими версіями – Ержіку). Її помітили розбійники, схопили та й потягнули до замку. Даремно дівчина просила, щоб її відпустили – розбишаки були незворушними. Отож вона впала на коліна і почала молитися, благаючи допомоги в Бога. Але і це не допомагало. Тоді зневірившись, Ілонка почала розбійників клясти. І раптом у небі з’явилася чорна хмара, яка почала збільшуватися, аж поки не вкрила всю гору. Замок укрився вогнем і димом. Три дні і три ночі не видно було Вишківську гору через той дим. А коли на четвертий день хмари розвіялися, то люди побачили, що від замку на горі залишились самі руїни.

Як воно починалося

Схема рельєфу залишків Вишківського замку, фото: Вікіпедія

Перші письмові згадки про Вишкове і фортецю відносять до кінця ХІІІ ст. Мовляв, угорський король Ладислав (Ласло) ІV подарував маєток феодалам – братам Мікові і Штефану Чепанам з роду Гунт-Пазмань. Там, на горі Варгеді (Замкова гора), укріплюючи свої володіння, на висоті 600 метрів вони й побудували у 1281 році земляну фортецю. Такий привілей їм випав як винагорода за те, що їхній брат Ечелеус (Екклезіаст) помер героїчною смертю у війні проти чеського короля Оттокара. Пізніше брати також прославилися у воєнних походах проти німецького короля Альбрехта І Габсбурга, що підтверджують королівські документи на володіння замком від 1299 року.

Як стверджують історики, в цей період влада угорського короля була ослабленою, натомість свою могутність нарощували магнати.  Король, намагаючись утримати серед своїх прихильників хоч деяких з них, обдаровував їх земельними ділянками. А якщо подарована земля перебувала на кордоні королівства, то її новий власник брав на себе ще й обов’язки щодо захисту країни від зовнішньої агресії, що теж було вигідно короні.

Отож, нові власники й справді розпочали будівництво прикордонного укріплення. У письмових джерелах власне замок на горі вперше згадується у 1281 році. На думку істориків, з одного боку цей форпост мав захищати приватні феодальні володіння, з іншого боку в нього було важливіше завдання загальнодержавного значення – замок захищав соляні копальні Мармароша і контролював перевезення солі по річці Тисі. Відтак Вишківський замок нині називають одним із декількох "соляних" замків  поруч із Хустським замком, Королівським замком Нялаб і Виноградівським замком Канків. Торгівля таким цінним на той час ресурсом як сіль дарувала короні великий прибуток. Відтак неабияке значення для королівства мали безпека соляних копалень і соляного шляху.

У 1329 році за правління угорського короля Карла І Роберта Анжуйського (1288 – 1342) у часи громадянської війни магнатів, що не визнавали владу нової династії, та завдяки послідовній політиці адміністративної централізації Вишково перестало бути приватним феодальним володінням. Воно перейшло в статус коронного (королівського) міста і стало центром новоутвореного Мараморошського комітату (жупи) та місцем перебування комеса (лат.) або ішпана (угор.) – королівського намісника.

Своїм чином колишні власники замку з роду Гунт-Пазмань відмовилися від володіння ним "на прохання короля і вітчизни" ще в 1300 році та отримали натомість три села в Угочанському комітаті. Це свідчить про те, що ці "стратегічні" землі, на думку короля, мали бути під міцним контролем корони.

У кінці XIV – на початку ХV століття Вишково на деякий час переходить у власність волоських православних воєвод Драга і Балка. Однак у цей період стратегічне значення замку, як оборонного та адміністративного центру, поступово занепадає. Річ у тому, що за 20 кілометрів на північний захід будується одна з найпотужніших фортець королівства у місті Хуст, котра на довгі століття отримала статус неприступної твердині. На жаль, паралельно зі зростанням могутності Хуста тривав занепад Вишківського замку… Аж до самого руйнування Хустської фортеці у XVII столітті населення Вишкова було зобов’язане, крім інших повинностей, постачати провіант для його гарнізону.

У 1413 році Вишково повертається у власність угорської корони, але вже у статусі периферійного містечка, а не центру комітату. Водночас уже в 1427 році поселення отримує підтвердження статусу королівського міста.

Був і загув

Коли саме був зруйнований Вишківський замок, насправді невідомо. Однак, як пише історик і краєзнавець Руслан Фатула, за деякими даними, остаточного удару йому могли завдати під час розгрому Вишкова у 1657 році. Так, у 1656-1657 роках трансільванський князь Дьордь II Ракоці (1621-1660) виступив як союзник шведського короля Карла XI і Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. На початку 1657 року армія Ракоці розташувалася на околиці Вишкова, в якому відбувалися державні наради. Але в ході війни Трансільванське військо було розбите поляками, які після здобутої перемоги вторглися на Закарпаття, зруйнувавши і спустошивши багато сіл і містечок. Серед них і Вишково, котре польські війська нещадно розгромили і спалили. Від міської забудови залишилося близько 100 дворів, а населення містечка скоротилося до 400 жителів. Надалі Вишково вже не змогло повернути собі колишніх розмірів та значення. Також відомо, що в 1717 році гарнізон Хуста за підтримки місцевих жителів розбив татар біля Вишкова, однак, відступаючи, вороги спустошили селище.

Вигляд Вишківського замку

фото: ілюстрація з Вікіпедії

Вивченням замчища у Вишкові займався відомий дослідник фортифікаційних об'єктів, угорський військовий історик Шоош Елемер (1844—1929) Саме він залишив прийдешнім зображення Вишківського замку. На малюнку Шооша Елемера можна побачити досить потужне укріплення, яке складалося з овалу кам'яних зубчастих стін, що оповили вершину гори. Усередині замчища височіла кам'яна сторожова вежа. Ще одна вежа — надбрамна, прорізала замкову стіну. Декілька мініатюрних башт доповнювали захист основного периметра. До надбрамної вежі та замкових стін примикало приміщення житлового або господарського призначення. Біля підніжжя гори Елемер зобразив допоміжне укріплення круглої в плані форми, так само захищене кам'яними зубчастими стінами. Це укріплення, тобто барбакан, слугувало для захисту шляху, що вів по схилу гори вгору до замкових воріт.

Замість післямови

Чи не єдина археологічна експедиція на гору "Варгедь" відбулася у 2006 році зусиллями Інституту  карпатознавства УжНУ. Тоді якихось слідів захисних укріплень ця експедиція не знайшла. Але це ніяк не означає, що їх там немає. Отож Вишківський замок ще належить відкрити… Як і інші близько десятка закарпатських замків, яких сьогодні фізично не існує, але про які свідчать записи в історичних книгах і пам’ять…