Устиянович - четвертий із "Руської трійці" і день, коли з амвона в Галичині вперше зазвучала українська

Про це розповідає Еспресо.Захід

Четвертий у "Руській трійці"

Церква св. Параскеви у Львові, фото: Центр міської історії (Назар Пархомик)

14 жовтня 1838 у трьох львівських церквах молоді отці Микола Устиянович, Маркіян Шашкевич та Юліан Величковський уперше в Королівстві Галичини та Володимирії виголосили свої проповіді українською мовою. Шашкевич зробив це у львівському соборі Святого Юра, Величковський в Успенській церкві, а Устиянович в церкві Святої Параскеви. 

Отож на свято Покрови 1836 року деякі семінаристи отримали право виголосити святкову проповідь в храмах Львова. Свої тексти проповідей на затвердження ректора Львівської духовної семінарії Телеховського вони подали польською мовою. І яким був шок присутніх, коли у підсумку  у трьох львівських храмах молоді священики звернулися до присутніх українською. 

Сьогодні цю акцією протесту назвали б флешмобом. Однак а в ті часи  таке слово не використовували. Тому говоримо про почин, який провістив українське відродження в Галичині, символом якого стала видана рік згодом "Руською Трійцею" книжечка українською "Русалка Дністрова". Поліція поставить видавцям в провину: "Безумці хочуть воскресити мертву… національність". Цікаво, що на той час Якову Головацькому було всього лиш 22 роки, а Вагилевичу й Шашкевичу — по 25. Устияновичу, якого часто називали четвертим у "Руській трійці" (кажучи по-сучасному, першій громадській організації суто українського напрямку на території сучасної Західної України) – 26.

І коли після смерті Маркіяна Шашкевича у 1843 році "Руська трійця" розпалася, саме Микола Устиянович зумів втримати "ідейний міст між Маркіяном Шашкевичем та Іваном Франком". Бо Яків Головацький перейнявся москвофільськими поглядами, а  Іван Вагилевич став затятим полонофілом. 

Хто ж він – Микола Устиянович

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці у Вовкові, де служив отець Микола Устиянович, фото: Яринав Коваль

Саме Микола Устиянович став одним з ініціаторів скликання "Собору руських вчених" (1 – й з’їзд української інтелігенції ‒ діячів освіти, культури та науки Галичини, який відбувся у Львові в жовтні 1848 р.) та у своїй програмній промові, підтримуючи ідею розвитку літератури на народній мові, виступив за єдність Галичини та Наддніпрянщини. Упродовж 1849 – 1850 років Микола Устиянович був редактором урядової україномовної газети "Галичо ‒ руський вісник". Десять років потому - у 1861 – 1866 роках  – депутатом Галицького крайового сейму. У 1868 році одним із співзасновників товариства "Просвіта". За своє життя написав 6 повістей та 80 віршованих творів.

Саме його - священника УГКЦ, письменника, громадського діяча Миколу Устияновича, Іван Франко у некролозі назвав  "будителем народного духу". Відомий український рок-гурт "Кому вниз" поклав на музику його вірш "Марш норманів". А пісні  на його вірші "Верховино, світку ти наш" та " Гей, браття-опришки" стали загальнонародними.  

Село Вовків, музей-садиба Устияновичів і пам’ять, як вона є

Три тижні тому в селі Вовків на Львівщині урочисто відкрили оновлену експозицію музею-садиби Миколи та Корнила Устияновичів, приурочивши подію до  до 186-річчя від дня народження сина Миколи Устияновича – Корнила - майстра львівського художнього академізму, літератора і громадського діяча.

Як розповів на його відкритті архітектор, художник і автор численних музейних експозицій (зокрема сучасної експозиції у музеї Устияновичів у Вовкові) Роман Батіг, коли два роки музей отримав нову директорку Уляну Бокало і постало питання про відновлення експозиції музею, то виявилося, що особливо відновлювати нема що. Музей був настільки зруйнованим та розграбованим, що експозицію довелося створювати з нуля. Однак це Романа Батога, чий батько – український мистецтвознавець та художник Микола Батіг свого часу був одним з ініціаторів створення цього музею у Вовкові, не злякало. Разом зі свою донькою Наталією Чешук вони взялися обдзвонювати усіх своїх знайомих та колег із проханням допомогти експонатами. І люди відгукнулися. Експозиція, яка спершу виникла в голові Романа Батога і де кожна річ мала своє місце, почала матеріалізовуватися відповідно до того, як бачив її творець.

"Я вдячний кожному, хто розумів, яку важливу справу ми робимо і намагався допомогти, сказав Роман Батіг. - Два роки ми творили цю експозицію і це не було легко. Розповім про останній експонат. У моєї двоюрідної сестри в Кугаєві на горищі я побачив колисочку. Сестра була виколисана в тій колисочці. І тут мені прийшлі ідея, що треба ту колисочку в зальі Корнила поставити, підкресливши цим, що він тут народився і тут жив. Та колисочка тепер тут стоїть і ми гордимося, що вона є. Бо в цій колисочці ми виколисали експозицію нового музею. А в подальшому будемо виколисувати свою культуру, свою мову, свою пісню. Бо ми -український народ! Великий народ, який не подолати! "

Пам'ятник сину Ми коли Устияновича художникові Корнилу Устияновичу в садибі у Вовкові, фото: Ярина Коваль

• У Вовкові біля Львова відкрили оновлену експозицію музею-садиби Миколи та Корнила Устияновичів