У Львові через речі показали ритм галицького міста зламу століть

Про це  з місця події інформує Еспресо.Захід 

Властиво, колекцію традиційної української культури та ремесел перенесли з колишньої Галицької ощадної каси до палацу Любомирських на площі Ринок ще в 2016 році, почергово формуючи різні її розділи з огляду на сучасність. Тож музей в той чи інший час презентував то зали, присвячені календарній обрядовості українців (Різдву, Великодню, знаковому для наших країв дню св. Юрія, Івана Купала та обжинкам – власне, з чого й стартували), то їхнім заняттям та промислам, то сімейно-родинній обрядовості. При чому мова про Україну в цілому, а не тільки західноукраїнські терени. І ось, нарешті, культурі містян, яка мала свої особливості і свій шарм. 

"Міський простір Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття, - акцентують організатори, - формувався не лише архітектурою та плануванням вулиць, а й численними деталями повсякденного оточення, що надавали місту виразного обличчя та ритму і виконували роль візуальних і соціальних маркерів. Бруківка, ліхтарі, афішні тумби та реклама формували цілісну систему міських ознак".

Як скаже на урочистому відкритті директор Музею етнографії Андрій Клімашевський, при  підготовці цього розділу експозиції було важливо показати, як народна традиція імплементувалася з сільської місцевості через передмістя у міський простір.

Кураторка проєкту "Культура містян Галичини кінця ХІХ -- початку ХХ століття", кандидатка історичних наук Людмила Булгакова натомість зазначила: їй розходилося показати культуру містян через призму відчуттів, відтворити атмосферу через прості речі, які свого часу комусь належали. Хтось вмивався вранці над емальованою чи порцеляною мискою ( що стояла на спеціальному столику-умивальнику), беручи воду із глечика. Інший варив каву у мідному кавнику та наливав її у порцелянову мініатюрну філіжанку. Ще інший готував себе до променаду міськими вулицями, буденно послуговуючись щипцями для вбирання лайкових рукавичок. А тоді зачиняв двері свого помешкання на складний і надійний замок, який часто-густо був індивідуальним. 

Попри те, що у радянські часи, за словами Людмили Булгакової, музеї практично не збирали речей міської культури, те, що збережено, все ж дає можливість уявити, як було, вловити звук кроків наших попередників. Тим більше, що сьогодні ходимо тими вулицями, що люди ходили і колись. 

"Галицькі міста були багатонаціональні і багатоконфесійні, - сказала Людмила Булгакова. -  А тому люди вчилися співіснувати  в одному ландшафті. Цієї експозицією говоримо не про минуле, а про простір життя міста, цілком актуальний і нині: про досвід мирного співіснування, співдружності та розуміння інакшості. Це основний посил експозиції".

До речі, у підсумку велелюдного відкриття (де слово мали близько десятка  поважних промовців) директор Інституту народознавства Степан Павлюк вручив Людмилі Булгаковій відзнаку НАН України "За професійні здобутки" від Президії Національної академії наук України. А також зазначив: завершити формувати постійну експозицію не означає завершити працювати. Адже в культурній скарбниці, чиї фонди налічують близько 100 тис. автентичних пам’яток, праця ніколи не може зупинитися. 

• У Львові Музей етнографії підготував новий постійний розділ про культуру містян Галичини на зламі епох