Непересічний художник та військовий кореспондент: роковини смерті Мирона Левицького

Про багатогранну особистість Мирона Левицького розповідає "Еспресо.Захід".

Мирон Левицький народився 14 жовтня 1913 року у Львові у сім'ї Миколи Левицького та Антоніни (з дому Рущицька). Ще у часи навчання у Львівській академічній гімназії Мирон зрозумів, що життя його буде тісно пов'язаним із мистецтвом. 

Мистецька школа Олекси Новаківського та Академія мистецтв у Кракові

Обравши свій шлях ще у гімназійні роки, майбутній відомий митець після завершення у 1931 році навчання вступив до відомої Мистецької школи Олекси Новаківського, яка була фактично першим в західному регіоні українським мистецьким вишем, започаткованим спільними зусиллями великого майстра пензля з одного боку й великого мецената української культури митрополита Андрея Шептицького з іншого.

Навчальним простором для студентів слугувала майстерня Олекси Новаківського, розташована у помешканні художника на вулиці Земялковського (що тепер Новаківського) практично на Святоюрській горі. У цьому надзвичайному середовищі молодий митець провів два роки.

І одразу ж продовжив своє мистецьке навчання, цього разу в Академія мистецтв у Кракові, де також провів 2 роки. Тут Мирон Левицький студіював графіку під керівництвом польського художника, графіка та скульптора, професора Владислава Скочиляса.

Фото: Три царі, Мирон Левицький

Мирон Левицький – ілюстратор українських книжок, військовий кореспондент та живописець широкого жанрового діапазону

Після свого навчання у Кракові 1935 року митець повернувся до Львова та взявся до ілюстрації українських книжок, працюючи графіком у видавництві "Батьківщина". Першою його роботою стало ілюстративне оформлення двотомника "Енеїда" Івана Котляревського. Разом із тим оформляв видання концерну Івана Тиктора "Українська преса", з яким працював і пізніше на еміграції.

Упродовж п’яти місяців, з грудня 1938 по квітень 1939 року, Мирон створював літературно-мистецький журнал-місячник "Ми і світ". Як зазначала у статті Дзвінка Воробкало, видання було багато ілюстроване, на його сторінках можна було знайти чимало світлин культових споруд, громадських та культурних діячів, фотомоделей, кадрів із кінофільмів, сцен із вистав, а також репродукцій творів художника Олекси Грищенка, фоторобіт скульпторів Григорія Крука й Антона Павлося. Але, на жаль, через матеріальні труднощі Левицькому не вдалося втримати на хиткому ринку Галичини.

Окрім ілюстрування книжок, Мирон Левицький займався церковним розписом, зокрема розмалював бані та віконні арки в храмі святого Миколая в Серафинцях. А 1938 року молодий художник став членом Асоціації незалежних українських митців.

Під час першого приходу совітів він працював художником археологічного відділу Академії наук Української РСР, а також Львівського історичного музею. Після зміни окупаційних режимів був мистецьким редактором "Українського видавництва" та викладав у Художньо-промисловій школі. У відділі графіки разом із ним працювали й інші непересічні постаті – Яків Гніздовський, Володимир Баляс, Микола Бутович, товариші по Мистецькій школі Едвард Козак (Еко) і Григорій Смольський.

Коли ж Спілка українських образотворчих митців ініціювала виставку художніх робіт у Львові, митець також експонував на ній свої картини.

Навесні 1943 року молодий митець став військовим кореспондентом дивізійної газети "До перемоги" 14-ї гренадерської дивізії зброї СС "Галичина". Після реорганізації дивізії  у Першу Українську дивізію Української національної армії на початку 1945 року деякий час перебував у штабі її командувача генерала Павла Шандрука.

Фото: Гуцульські музики, Мирон Левицький

Еміграція та довгий шлях до Львова

Саме приналежність до дивізійників зробила неоможливим повернення Левицького до рідного Львова після того, як сюди вдруге прийшла радянська влада.

Тож, кінець війни художник разом із першою дружиною Марією зустріли у польському Кракові. Звідти вони невдовзі поїхали до австрійського Інсбрука. На новому місці Мирон Левицький не полишав творчої праці:  відновив свою творчу діяльність у техніці станкової та прикладної графіки, жанрі екслібрісу, бувши активним учасником виставок митців-емігрантів та викладав рисунок в українській гімназії.

Але невдовзі на митця очікував новий етап у житті – переїзд у 1949 році до Канади. У Вінніпезі художник за допомогою давнього приятеля влаштувався художнім редактором. Знову повернувся до ілюстрації книжок, водночас редагував гумористичні видання. За п’ять років Левицький переїхав до Торонто, де став художнім керівником на кіностудії "Орбіт", на якій документували історію української діаспори з різних куточків світу.

Завдяки своїй співпраці з кіностудією багато подорожував. Це знайшло відображення у творчості художника: малював міста Західної Європи, зокрема Париж, Барселону, Единбург, мальовничі краєвиди Канади та Америки, екзотичні пейзажі Австралії, Індії, поселення Мексики.

Фото: Богородиця і Рибальський порт, Іспанія, Мирон Левицький

Коли ж його співпраця зі студією завершилася, Мирон Левицький втілив свою давню мрію – два роки провів у Парижі. Ці роки стали визначальними для мистецької еволюції художника. А в 1958 році в галереї Рор Вольмар його перша самостійна виставка здобула прихильну оцінку французьких критиків. Інші виставки митця експонувалися у Торонто, Ватерлоо, Нью-Йорку, Детройті, Оттаві, Едмонтоні, Чикаго, а також у Львові (1991 року) та Києві (1992 року).

У 1972 році Мирон Левицький одружився вдруге. Дружиною митця стала Галина Горюн.

Фото: Автопортрет та Портрет дружини, Мирон Левицький

Понад десять років очолював Українську спілку образотворчих митців у Канаді. Упродовж 1980 – 1983 роках багато подорожував, зокрема розписував церкви в Австралії, Іспанії, Португалії та Франції.

Поміж тим 1982 року побачила світ його збірка оповідань "Ліхтарі", яку автор присвятив довоєнному Львову. Проте потрапити до рідного міста він зміг аж за два роки до своєї смерті. Лише 1991 року митець разом із дружиною відвідав Україну. Під час цієї подорожі він виставлявся у Львові та Києві.

17 липня 1993 року Мирон Левицький, маючи ще чимало творчих та життєвих планів, помер у Торонто.

А 2009 року вдова художника Галина Горюн-Левицька подарувала Національному музею у Львові колекцію зі 119 творів митців української діаспори. Більшість належать пензлю покійного чоловіка, а решта була доробком інших знаних майстрів. Зокрема, це роботи Якова Гніздовського, Едварда Козака, Любослава Гуцалюка, Михайла Кміта, Василя Хмелюка, Олекси Грищенка та інших.