Містичний Сатанів на березі Збруча: легенди й таємниці замку унікального курортного містечка

"Еспресо.Захід" розповість про минуле містичного населеного пункту Сатанів, розташованого на лівому березі річки Збруч на межі Тернопільщини та Хмельниччини, на території мальовничого національного природного парку "Подільські Товтри".

Про що у статті:

• Походження назви Сатанова
• Історія Сатанова від перших згадок до Речі Посполитої  
• Історія містечка від Російської імперії і до наших днів
• Визначні пам’ятки Сатанова

Походження назви Сатанова

Історики та лінгвісти написали силу-силенну статей про загадкову назву Сатанова (наголос на першому складі). Версій так багато, що досі немає однієї загальноприйнятої. Тому розкажемо про кілька цікавих та навіть екзотичних.  

1. Від римських слів Sat an non ("сат ан нон", з лат. – "зупинимося чи підемо далі").

Існує непідтверджена версія, що поселення на цьому місці заснували ще римляни. Дві тисячі років тому між теперішнім Сатановим і Городком на Хмельниччині пролягав так званий Траяновий вал, залишки якого досі видніються (зокрема, його фрагменти є в південній частині Борщівського району Тернопільщини, вал простягається вздовж нижньої течії річки Збруча в напрямку Дністра). Це 6-8-метрові насипи завширшки до 20 метрів. Вважається, що ці вали на березі Дністра були насипані наприкінці I сторіччя нашої ери за наказом римського імператора Марка Ульпія Траяна і призначалися для захисту північних кордонів імперії. Також біля Сатанова доволі часто знаходять давньоримські монети. Все це може свідчити, що легенда про "Sat an non" може бути правдивою.

Фото: Вікіпедія

 

Тож розповідь каже про римський легіон часів імператора Траяна, який проходив на північ від Дністра. На високому березі далекої від дому річки полководець звернувся до своїх легіонерів "Sat an non?" ("Зупинимося чи підемо далі?"). "Sat!" – вигукнуло стомлене військо. Відповідно, так виникла назва Сатанів. Однак проблема цієї історичної вигадки в тому, що до XV ст. у джерелах немає жодної згадки про містечко з такою назвою!

2. Готський вплив

Лінгвісти мають свої версії походження топоніма "Сатанів". Для прикладу, одна з них каже про готський вплив (колись у цих місцях жили готи), мовляв, річка Збруч у тому місці пливе тихо і спокійно дзюрчить, а з теперішньої англійської і колишньої готської sough (сау) означає "шелест", "дзюрчання". Так воно трансформувалося з часом у "сатан" і "сатанів".

Ще є версія походження від давнього шведського слова "satt", що означає "сидіти". "Сидіння" раніше мало і ширше значення, як "розташування військового табору", що, безперечно, тут був, і археологічні розкопки це підтверджують. Окрім цього, свого часу популярною була версія назви Сатанів, яка пов'язана з молдовським словом "сат" – велике село, селище.

3. Язичницька версія

Ну і, звісно, є версія, яка найбільше подобається ЗМІ, – пов’язана з тим самим сатаною, тобто чортами цього місця. Особливо на цьому наголошують дослідники українського язичництва, які кажуть, що як славнозвісний Чортків, так і Сатанів мають язичницьку семантику. Відомо, що до середини XIII століття в тутешніх місцях зберігався останній острівець язичництва, а таємні обряди, присвячені давнім богам, здійснювали аж до XVI–XVII століть. Звідси, мовляв, і назва міста, адже церква асоціювала язичництво з сатаною.

Ще є версія, пов’язана з татарами. Мовляв, турки й татари після невдалих спроб завоювати цю місцевість назвали всю густу лісисту околицю поселенням "клятого місця шайтана". Як засвідчують дослідження, на Сатанів у XVI і XVII століттях нерідко нападали кримські татари й турки. Однак малоймовірно, щоб вони дали ім'я місту – воно з'явилося ще до їхніх набігів.

Історія Сатанова від перших згадок до кінця Речі Посполитої  

Фото: Вікіпедія

 

Достовірно відомо, що в історичних документах Сатанів уперше згадується в 1404 році. За понад 600 років Сатанів був селом, містечком, містом, знову містечком, а 1938 року за ним закріпився статус селища міського типу. Зараз офіційно – це селище, оскільки в Україні скасували статус селищ міського типу. Але про все за порядком.

Уперше поселення з назвою Schathanow зафіксовано в грамоті польського короля Владислава II Ягайла, виданій у березні 1404 року краківському шляхтичу Петрові Шафранцю. У цей час, коли Поділля перебувало під владою польського короля, він щедро роздавав подільські землі. Згаданий Петро Шафранець одержав від короля аж 12 подільських поселень, у тому числі і Сатанів, який на той час був добре розвинутим селом. Хоч Сатанів дістався Шафранцю у спадкове володіння, та згодом він продав його й інші села литовському князю Вітовту. Після смерті Вітовта Сатанів знову відійшов польському королю, який у 1431 році надав його шляхтичу Петрові Одровонжому. Одровонжі володіли селищем близько ста років і за них почали будувати на високому березі над Збручем замок. У середині XV ст. Сатанів отримав статус містечка.

На початку XVI ст. Сатанів був прикордонним поселенням і відділяв польсько-литовські володіння від турецьких і татарських. Тому поселення зазнавало частих і спустошливих набігів з боку татарських орд. Дійшло до того, що в Сатанові залишився один плуг і значно поменшало людей. Тому король на багато років звільнив селище від податків, що сприяло розвитку поселення і зростанню кількості населення. Якщо на початку XVI ст. в Сатанові було лише кілька ремісників, то до кінця століття їх стало майже сто. Також у 1581 році у містечку з’явився дерев’яний костел, а за 3 км від Сатанова виник Свято-Троїцький монастир.

Десь у цей час в Сатанові вперше оселяються євреї, які згодом залишили вагомий слід у житті містечка. Перепис 1578 року засвідчив, що на Поділлі улюбленими містами проживання євреїв виявилися Меджибіж – 230 сімей, Бар – 100 сімей, Сатанів – 80 сімей. Тоді виникла давня синагога, яку, до речі, кілька років тому реставрували.

Фото: Вікіпедія

 

На початку XVII ст. Сатанів перейшов у власність родини польських шляхтичів Сенявських. У той час містечко перетворилося на справжнє місто і йому 1641 року надали (знову) магдебурзьке право. Місто почало обростати укріпленням, активізувалася міська торгівля і до середини XVII ст. у Сатанові жило 5 тис. людей.

Українська революція в Речі Посполитій на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким не оминула Сатанів, однак мала трагічні наслідки для міста. Коли у 1649 році було укладено Зборівський договір, татари вщент сплюндрували Поділля й Галичину. Сатанів зазнав сильних руйнувань. Після цього тут також тривали бойові дії між козаками та поляками.

Згодом події Хмельниччини обросли в Сатанові численними легендами. Наприклад, одна з них розповідає, що 1651 року війська Богдана Хмельницького перетворили Сатанів на попіл. У цей час брацлавський полковник Данило Нечай, пограбувавши жителів у найближчому до Сатанова поселенні, наближався вже до самого Сатанова. Але тут він зустрів відважних захисників містечка. Одна сатанівська жінка із сімома синами і їхніми дружинами відважно захищали містечко. Але перевага сил була не на боці жителів. Легенда каже, що досі на південній стороні Сатанова видно підряд сім могил-пагорбів, у кожній з яких, за переказами, поховано по синові з дружиною.

Після часів козаччини Сатанів опинився під владою турків, які, щоб здобути його, пролили тут чимало крові. У 1676 році місто Сатанів стало центром нахії (округу) просторої турецької імперії. Однак ця історія була недовгою. Бо вже у 1699 році Сатанів, як і все Поділля, знову повернувся до складу Речі Посполитої.

Упродовж XVIIІ ст. Сатанів змінив кількох власників, зокрема перейшов від шляхетського роду Сенявських до Чарторийських, а згодом і до магнатів Потоцьких. Попри велике селянське повстання на початку століття та кількох проходів великих груп військ через Сатанів (у 1711 році в Сатанові зупинявся тоді ще московський цар Петро І), все ж місто динамічно розвивалося. У 1720 році був закладений мурований замок у вигляді зірки з 5-ма вежами, місто обросло новими мурами. У місті проводили великі ярмарки, тут налічувалося понад 500 будинків. У Сатанові мешкали українці, поляки, вірмени, євреї, греки та представники інших народів.

Історія Сатанова від Російської імперії і до наших днів

Фото: Вікіпедія

 

З розпадом Речі Посполитої Сатанів із кінця XIX ст. опинився у складі Російської імперії. Після цього для нього настали довгі спокійні роки, що сприяло розвитку міста і збільшенню кількості населення. До кінця XIX ст. у Сатанові знову проживали 5 тис. людей. У місті було кілька церков, синагога, школа, аптеки, млини, броварня, цегельна, різні майстерні, цукровий завод та інші установи. А до початку Першої світової у Сатанові з’явилася і своя лікарня. Чи не щомісяця тут відбувалися ярмарки з сотнею лавок торговців.

З початком Першої світової війни Сатанів опинився у зоні бойових дій між російськими й австро-угорськими військами. У липні 1915 року російська армія почала відступати, але через рік знову повернулася. У середині липня 1917 року в Сатанові ненадовго розмістився штаб російського 34-го армійського корпусу, яким командував Павло Скоропадський – майбутній гетьман України.

Упродовж 1917–1920 років влада в Сатанові змінювалася декілька разів. Це була як українська влада (Українська Центральна Рада, Гетьманат Павла Скоропадського, Директорія Української Народної Республіки), так і польська, але у підсумку у листопаді 1920 року тут закріпилися більшовики. Символічно, що у 1921 році, коли в містечку на повну силу почали діяти радянські чиновники, в Парижі 7 червня на 65-му році життя померла остання власниця Сатанова – графиня Климентина Тишкевич.

За комуністів у місті збудували поліклініку, школу, створили малу Сатанівську ГЕС, машино-тракторну станцію, почала виходити газета.

Однак містечко не оминув і штучно створений радянською владою Голодомор. Місцеві українці виживали завдяки євреям, яких було чимало в місті. Євреї мали гроші, тому купували собі продукти, а українці працювали в них і отримували від них харчі. Перед Другою світовою війною у Сатанові мешкало близько 2,5 тис. євреїв, однак із приходом німців майже всіх вигнали чи винищили.

Фото: Вікіпедія

 

Під час Другої світової війни промислові підприємства Сатанова були зруйновані. Однак згодом їх відбудували і знову запустили, зокрема цукровий завод і ГЕС. Уже після війни на Сатанів почали звертати увагу як на місце, де збереглися видатні пам’ятки минулого. Наприклад, у 1963 році до списку пам'яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, внесли міську браму, замок і синагогу.

Та найцікавіша трансформація містечка відбулася у 70-80-х роках минулого століття. Тоді було відкрите Збручанське родовище мінеральних вод у долині річки Збруч поблизу Сатанова. Дослідження показали, що ці води особливо корисні для людини. А за народними переказами в околиці містечка Сатанів жив монах-відлюдник, який лікував людей цілющою водою. Таким чином завдяки природі й історії у Сатанові упродовж 1975–1989 років створено декілька великих санаторіїв: "Берізка", "Товтри", "Збруч", санаторій МВС, санаторій "Аква Віта Жива Вода" та інші. У 1985 році курортну місцевість Сатанова віднесли до курортів республіканського значення.

Фото: sanatorii-karpat

 

Тож на початках незалежності України Сатанів у більшості асоціювався саме з великим рекреаційним санаторно-курортним центром. Тоді ж почалося відновлення церков і докладніше вивчення минулого міста. У 2001 році Сатанів увійшов до почесного Списку історичних населених місць України. У 2002 році тут припинив роботу цукровий завод, який поступово (як до того й замок) перетворився на руїни. Через зменшення виробничих потужностей жителі Сатанова в основному почали займатися або фермерством, або рекреаційним бізнесом.

У планах місцевої влади – відновлення залишків замку та створення музею для збільшення туристичної привабливості селища.

Визначні пам’ятки Сатанова

Попри складну історію і тривалі роки війн, у Сатанові збереглися декілька пам’яток архітектури як національного, так і місцевого значення

Сатанівський замок

Фото: sanatorii-karpat

 

За своїм архітектурним планом замок п'ятикутний: три сторони завдовжки приблизно по 105 м, четверта – 85 м, п'ята (південна) – 65 м. Площа замку займала приблизно 1,5 га. На всіх кутах п'ятикутника були башти, а між баштами – мури. На сьогодні збереглася східна башта й рештки двох башт, розташованих безпосередньо над Збручем. Дві башти з боку містечка зруйновано. У деяких місцях висота стін замку доходила до 10,5 м.

Точна дата спорудження замку в Сатанові невідома. Однак припускається, що десь у другій половині XV – на початку XVI століття у Сатанові з’явився перший замок, який згодом зазнав як руйнувань, так і відновлення. Коли замок перестав мати стратегічне значення, він швидко занепав. У 1899 році біля руїн замку збудували цукроварню, а в самому замку розмістили водогін. У 1924 року місцева комуністична влада навіть хотіла знести замок, однак у Києві цього не дозволили. Був план реставрувати замок, на це виділили гроші, але робіт не провели.

Фото: Вікіпедія

 

Замкова легенда каже, що в селі Калагарівка, розташованому на правому березі Збруча, є льох, з якого починається підземний хід, що веде на лівий берег Збруча – до Сатанівської фортеці. Однак такого підземного ходу досі не знайшли. А от про міфічні скарби Сатанівського замку ще сто років тому гарно написав український письменник Клим Поліщук в оповіданні "Скарби віків", дія якого відбувається саме в Сатанові.

Читайте також: Найбільша фортеця Львівщини: таємниці та легенди занедбаного Старосільського замку

Сатанівська синагога

Фото: Вікіпедія

 

Синагога в Сатанові є характерним твором у стилі ренесансу. Це один із найкращих зразків синагог оборонного типу, які збереглися до нашого часу. Вона виглядає як невеличкий замок.

Вважається, що її звели в першій половині XVI століття. Хоча є сумніви щодо цього, зокрема археологічні дані свідчать про середину XVIІ століття. У будь-якому разі Сатанівська синагога – одна з найдавніших у всій Східній Європі споруд такого типу. В Україні найближча в часі до неї – в Шаргороді, яка збудована у 1589 році.

Фото: Вікіпедія

 

У 1754 році було проведено реконструкцію синагоги. Тоді ж збудували і новий Арон-кодеш – спеціальну нішу-шафу для зберігання сувоїв Тори. Його прикрасили оригінальним кам'яним декором.

Після Другої світової синагога була в занепаді. У 1960-1970-ті роки у колишній синагозі був зерновий склад. Через різкий перепад вологості облетіла майже вся штукатурка. А вже на межі XX–XXI століть місцеві жителі розібрали на камінь напівзруйновану бічну галерею. Однак 2015 року синагогу повністю відреставрували зусиллям єврейської громади, впорядкована також прилегла територія і площа, на якій розташована синагога. Відтоді синагога отримала друге життя і приваблює туристів своєю оригінальністю.

Єврейський цвинтар

Фото: Вікіпедія

 

Звісно, що там, де є синагога, мусить бути і цвинтар. Як зазначено в історичному путівнику "Сто єврейських містечок України", "єврейський цвинтар Сатанова з повним правом можна назвати кам'яним літописом громади". Адже тексти та зображення на різьблених надгробних стелах дозволяють не тільки довідатися про імена і час життя членів громади, а й уявити собі історичне тло життя того часу.

Єврейський цвинтар традиційно розміщували за річкою, що символізувало відділення живого від мертвого. У Сатанові від містечка він відділений струмком. Крім того, цвинтар обов'язково мав бути на високій горі, щоб на неї було важко підніматися. 

Цвинтар витягнувся майже на 0,5 кілометра з півночі на південь, ширина його близько 200 метрів. Збереглися лише фрагменти кам'яної стіни, що колись оточувала цвинтар.

За датами поховань чітко виділяються дві дільниці: стара, де є близько 500 надгробків XVI–XIX століть, і нова, де близько 3000 надгробків кінця XIX – XX століття.

Міська брама

Фото: Вікіпедія

 

Браму закладено в XV столітті на місці давнього південного в'їзду в Сатанів. У XVI столітті браму перебудували. Вона влилася в загальну систему оборонних мурів міста, з'єднавшись із Сатанівським замком. У другій половині XVII століття браму було пошкоджено. 1724 року її відновили, при цьому надбудували зубчастий декоративний парапет на білокам'яних консолях. Коли брама втратила оборонне значення, в ній у різний час розміщувалися митниця, комора сільського споживчого товариства та стайня.

На сьогоднішній день у планах відновити браму, зокрема, її розчистили від сміття і хочуть перетворити після реставрації на музей.

Брама кам'яна, квадратна в плані. Товщина зовнішніх стін становить 2,2 м. Проїзд завширшки 6,8 м перекрито кам'яним коробовим склепінням. Сполучення між першим і другим ярусами забезпечують сходи в стіні. У східному приміщенні першого ярусу кам'яні сходи ведуть у підвал, який згодом було засипано (тепер частково розчищений). Над карнизом порталу встановлено щит із гербом. На картуші та фризі антаблемента є латинський текст і дата "1724". Фасади стін фрагментарно зберегли штукатурку.

Свято-Троїцький жіночий монастир 

Фото: Вікіпедія

 

Розташований у колишньому селі Сатанівська Слобідка поблизу Сатанова. Коли був закладений монастир, не відомо, але вже на кінець XVI ст. він точно існував і був православним. У 1707 році монастир став унійним (греко-католицьким) Чину святого Василія Великого. В 1793 р. після захоплення Поділля Російською імперією монастир знову став православним чоловічим, а від 1899 року – жіночим.

На жаль, усі старовині храмові розписи було знищено за часів СРСР. Однак до сьогодні збереглися давні келії із кам’яною дзвіницею і в’їзною брамою XVIII ст. Крім цього, під монастирем є лабіринт із печер, які, ймовірно, видовбали в часи татарських нападів.

Пам’ятник "Скорботний Ісус"

Фото: Вікіпедія

 

Це найдавніший в Україні пам'ятник, присвячений драматичним подіям української боротьби під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. У 1653 році його встановили тут поляки і присвятили численним жертвам, які загинули від рук козацько-татарського війська.

Легенда каже, що польський уряд, підозрюючи православних мешканців містечка в допомозі козакам, велів оточити Сатанів і покарати на смерть його жителів. Перелякавшись, ті звернулися у Варшаву до гетьмана Сенявського, свого власника, благаючи про пощаду. Гетьман поспішив до Сатанова і переконався, що його жителі не мали жодних стосунків із командувачем козацьких військ Нечаєм. З містечка було знято блокаду, а гетьман на пам'ять про звільнення містечка від страти поставив кам'яну статую на північній стороні, під горою, де козаки вішали католиків. Ця статуя і нині стоїть на території лікарні. На колоні бачимо кам'яну статую Ісуса Христа, що плаче над Сатановом.

Фігура Христа виконана у наївному і простому стилі, мабуть, її автором був хтось із місцевих умільців. Ймовірно, пам'ятник поставили на братській могилі захисників замку, які відчайдушно боролися з козацько-татарськими військами.

Парки та заповідники 

Фото: Вікіпедія

У Сатанові є невеликий ландшафтний парк "Сатанівська перлина ", який тягнеться понад Збручем. У 1996 році його оголошено парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Поблизу Сатанова розкинувся також красивий ботанічний заказник "Сатанівська дача", який з 2017 року входить у Світову спадщину ЮНЕСКО як один з масивів Букових пралісів Карпат і давніх букових лісів Німеччини.

А в Національному природному парку "Подільські товтри", що розташований у Сатанові, функціонує парк хижаків "Арден".  До речі, Національний природний парк "Подільські Товтри" увійшов до семи природних чудес України у 2008 році.

Читайте також: Загадковий і містичний Чортків: чим він приваблює та які цікаві історії з ним пов’язані