Львівському театру ляльок – 80: від вистав для дорослих до магії дитинства

Про Театр ляльок, його засновницю, історію постановок та особливу будівлю розповідає журналістка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів разом із директоркою та художньою керівницею Львівського театру ляльок Уляною Мороз.

Від ремісничої палати до дому для театру ляльок

Фото: ЦМІ

Будівлю, у які вже десятиліття мешкає Львівський театр ляльок, почали будувати 1914 року як Ремісничу палату за проєктом архітектора Яна Протшке. Проте свої корективи у цей процес внесла Перша світова війна, а згодом і повоєнна фінансова криза.

Тому прекрасно облаштовані приміщення Ремісничої палати використовувалися не лише за призначенням, тобто для зібрання всіх ремісників Львова та області, але й почали здавати в оренду.

Зокрема, свого часу великий зал орендував підприємець Марек Парізер, який 1926 року облаштував тут кінотеатр "Штука" на 290 глядацьких місць. Тим часом трохи згодом у міжвоєнний період зал передали у використання кінотеатру "Балтик". До 1941 року тут часто змінювались власники, але завжди кінотеатр функціонував постійно. 

Коли театр лише оселився тут, то поряд із ним ще певний час продовжував функціонувати паралельно.

У театрі на стелі досі збереглися фрагменти автентичного вітража у стилі сецесія і неймовірна ковка. За дзеркалом колись також був вітраж. Через ці два вітражі у фойє потрапляло багато денного світла.

Фото: Андріана Стахів

Початок історії театру ляльок у Львові

Засновницею Театру ляльок у Львові стала режисерка Антоніна Мацкевич, а підтримував усі її інколи незвичайні мистецькі ідеї чоловік – Сергій Стешенко. Переїхали до Львова вони 1940 року і почали свою діяльність з Будинку народної творчості.

Сама ж Мацкевич родом із Полтавщини, з містечка Нові Санжари. Свого часу навчалась вона у Москві, але повернулась до України та потрапила у Харків, де творив відомий театральний режисер і актор Лесь Курбас. Саме тоді майбутня режисерка стала його ученицею і провела два роки у навчанні при одній зі студій українського театру "Березіль".

"Вона потрапляє в режисерську лабораторію Курбаса, і ми з архівів дістали її спогад про нього, де Антоніна Мацкевич пише про всі вправи, які давав Лесь Курбас, включно рік мовчати. Чи те, що Курбас їй сказав: "Ти так любиш дітей, візьми собі на допомогу ляльку. Лялька може сказати дуже багато". І вона десь з легкої руки Курбаса бере в руки ляльку", – розповідає Уляна Мороз і показує знайдені у закапелках театру ляльки із вистав засновниці.

Фото: Андріана Стахів

Але цікавим фактом стає те, що вистави, які готує Мацкевич, створюються не суто на дитячу аудиторію, а навпаки – спочатку передовсім на дорослу. Певний час вони їздять ближніми селами, де й показують свої постановки. І тільки 1945 року заявляють про себе вже як про театр.

Спочатку у складі Львівського театру ляльок було лише сім акторів, столяр, скульптор, художник, акомпаніатор та кравчиня. І у такому складі театр презентує свою першу виставу – "Гусеня" – 8 квітня 1945 року. Проте свого приміщення команда тоді ще не мала. А лише за рік їх заселяють у будинок, який стає вже обителлю театру аж по сьогодні.

"Його заселяють в це приміщення таким чином, що дають виключно зал, – пояснює директорка театру. – Бо коли прийшла радянська влада, вона зробила так зване ущільнення. Тут всюди жили люди. Все було зашито фанерами. Стояв унітаз, ванна, стояли газові плитки і в кожній гримерочці жила сім'я. Вони перегороджують частину залу, роблять там адміністрацію, гримерки, зберігання ляльок, а іншу частину використовують як глядацький зал. І паралельно дуже багато їздять".

Фото: Андріана Стахів

Поряд із тим від радянської влади свою курбасівську філософію Антоніна Мацкевич змушена приховувати. Як і те, що часто, на гастролях перед виставою був вступ, який розігрувався лялькою Королем Данилом і його сином Левом. 

Власне королевич Лев і став завдяки Антоніні логотипом театру, але для радянської влади його назвали Івасиком – Телесиком. Королевич розташовувався у середині щита – герба, який увінчувався трьома вежами. Проте, як розповідає Уляна Мороз, в 1970-ті роки доводилося замалювати середній зубець, щоб не нагадував тризуб, адже совіти намагалися позбутися усього українського.

"Вони, коли гастролювали за межами Львова, казали: "Привіт, ми зі Львова, ми привезли вам виставу". І це такий маленький зв'язок: ми нація, яка має давню культуру, ми ті, хто має зв'язок з Руссю, давньою. Так тендітно, делікатно, бо Русь москалі не сильно заперечували, тоді як козаків вона не могла вивести. Але вона отут виводить короля Данила раптово. Тобто завжди шукала способи обійти цензуру фактично", – пояснює Уляна Мороз.

П'єси, які присилали "згори", Мацкевич вдавалося так переробляти, аби максимально уникати пропаганди тоталітарного режиму. Замінювала певні моменти різними етюдами, вплітала сценки та музику.

Зважаючи на таку активну діяльність театру та особливу роботу над постановками, запитую, чи мала вона якісь зв'язки з українським підпіллям, фактично перебуваючи весь час серед львівської інтелігенції.

"Якщо говорити про зв'язок з львівською інтелігенцією, вона приховала, наскільки я знаю, при у своїх художніх майстернях учня Олекси Новаківського Юрія Сінгалевича. Він, окрім того, що був художником-живописцем і працював скульптором в ляльковій майстерні, був ще й  бандуристом. Мав свій гурток, а також написав цілу роботу про різницю гри на бандурі харківської і галицької школи. Тобто вона збирала тих галицьких митців, кому вдалося вижити, бо школа Новаківського була також витіснена. Тому, я думаю, що вона мала зв'язок, і те, що я бачу, мене просто захоплює", – ділиться віднайденими деталями нинішня очільниця театру.

Що також цікаво, в історії театру своє місце посідає також відомий сценограф Мирон Кипріян, який був його головним художником упродовж трьох років у 1950-х. Він також залишив тут свій художній спадок перш ніж вирушити у довгу мандрівку життям Театру Заньковецької.

Тим часом, коли радянська влада дізнається про причетність Мацкевич до Курбаса, почалися гоніння. Це трапилося вже після 1960-х років. Режисерка сама мусила переховуватись, повертаючись до свого дітища вже лише на короткі періоди. І власне десь у той період театр втрачає свої дорослі вистави, його репертуар спрощують і залишають виключно дитячим, що починає знову змінюватися тільки за сучасного стану речей.

Сучасність Львівського театру ляльок: повернення дорослих вистав та розвиток дитячого репертуару

Засвітнє танго, Фото: Львівський театр ляльок

Сьогодні Театр ляльок активно розвивається, творить нові постановки, досліджує свою історію та навчає нові покоління лялькарів. 

А на початку російського повномасштабного вторгнення на понад пів року ще й став притулком для сотень людей. Тоді театр співпрацював із литовськими колегами, які допомагали перевезти вимушених переселенців за кордон. Саме в той період, коли у будівлі були постійні перестановки, облаштовування місць для поселення тих, хто приїздив, спроби створити для людей комфортні умови, зовсім випадково вдалося натрапити на унікальні скарби історії.

"Виявилось, що через те, що пересунулись все в театрі, посеред нього опинився ящик з фотографіями. Я кажу: "Народ, я п'ять років шукала ці фотографії. Жодної фотографії не було. Як сталося, що цей ящик тут? Так, ніби пані Мацкевич мені його вручила в руки. Ось, на тобі", – пригадує Уляна Мороз, стоячи серед залу на другому поверсі, де актори репетирують Алісу.

Фото: Андріана Стахів

Наразі у репертуарі театру здобули популярність вже три дорослі вистави, кожна яких обрамлена особливою атмосферою, обрана невипадково та занурює глядачів у цілком різні світи. Це "Засвітнє танго", яка з'явилася найпершою, повертаючи у театр дорослого гостя, "Атомна русалка" з фантастичними спецефектами, а також "Віно ружі", де лялька переплітається із пластикою танцю, музикою та ефектними елементами театру тіней.

Разом із тим репертуар для молодших глядачів також постійно шириться. Тут вміють познайомити із театральним мистецтвом наймолодших відвідувачів і захопити сюжетом та дійством школярів. Окрім того, під час майстер-класів, зокрема "По той бік ширми" і "Секретики ляльок", розповідають дітям про те, як же ж діють ляльки, і дарують нагоду зануритися у таємничий світ ляльковедення та відчути себе трохи чарівником.

художня майстерня театру Фото: Андріана Стахів

А лише нещодавно, напередодні свого 80-річчя, Театр ляльок презентував нове цікаве творіння, доволі універсальне, адже завдяки спеціально вибудуваному процесу, воно захоплює як дітей, так і дорослих. Це інтерактивна вистава-екскурсія "Закапелками театру", покликана поділитися з учасниками дійства тим, що ж ховається за стінами старого театру та які історії вже десятиліттями живуть у його закапелках, ким були засновники театру та яким було минуле понад 110-річної будівлі.

Завдяки особливим віконечкам-порталам, створеним художниками й сценографами Театру ляльок, відвідувачам вдасться зазирнути у різні періоди театрального життя.

"У виставі ми інтегруємо екскурсію і факти з історії театру, – розповідає Уляна Мороз. – Вона буде гнучка. Залежно від аудиторії будуть відкриватися одні або інші віконечка, і актори будуть мати інформацію для дорослих і для дітей, а також орієнтуватимуться на те, що цікаво почути аудиторії".

Дійство точно зацікавить тих, хто любить таємниці давніх львівських будівель та завжди радий зануритись у таємничу атмосферу світу театру. А тим часом команда працює й над новими постановками, прагнучи довести і дорослому глядачеві, що точно має чим його здивувати й зацікавити.

декорації до вистави "Закапелками театру" у Театрі ляльок