Історія в кадрі й слові: у Львові відреставрували понад 100-річну листівку із зображенням Олени Степанівни

Про роботу над листівкою "Еспресо.Захід" розповіла львівська реставраторка Романа Боднар.

До рук Романи листівка потрапила із приватної колекції, оскільки потребувала дбайливого відновлення та уваги до деталей. Вона мала розрив, який проходив через центр зображення та перетинав зображене обличчя, окрім того, дрібні механічні пошкодження, плями, потемніння паперу через вплив часу, несильні забруднення  й тріщини.

"Розрив листівки на звороті в минулому був з’єднаний непрофесійним заклеюванням за допомогою клейкої стрічки, що свідчить про її активне побутове використання та спробу продовжити історію збереження документа в приватному архіві чи сімейному альбомі. Однак таке заклеювання значно ускладнило реставраційне втручання", – пояснює Романа Боднар.

фото: Романа Боднар

У роботі над відновленням експозиційного вигляду важливим було зберегти не лише портрет Олени Степанівни, але й послання – з іншого боку.

"Усі операції, зокрема і склеювання, я виконувала сухим методом. Складність полягала в тому, що вона була досить товста, але перекрити текст чи перекрити обличчя Олени Степанівни не можна було. Тож робота вимагала детальності й акуратності. До того ж потім я затоновувала місця, де були склеювані вставки, щоб результаті, листівка здобула максимально первісний, тобто експозиційний вигляд", – ділиться Романа деталями відновлення. 

Вже у процесі своєї кропіткої праці реставраторка зрозуміла, що попри добре знане зображення хорунжої, що у ті далекі часи стала першою жінкою-офіцером, власне не менше зацікавлення викликає цей написаний від руки текст на звороті, а також обставини, за яких вона була надіслана. Тож, вона захопилася, почала шукати інформацію, роздумувати про її походження та долю, а відтак звернулась і до колег серед науковців та істориків, які допомогли дослідити ймовірний шлях листівки.

"Мене захопило те, що на зворотній стороні фотолистівки був надпис фіолетовою ручкою, почерк не надто розбірливий, але з того всього ми зрозуміли, що це словацька мова, і сама фотолистівка приблизно датується 1915 роком, коли образ Олени Степанівни став символом української жінки-військової, офіцерки", – розповідає реставраторка.

Ймовірним місцем створення була Галичина, яка у ті часи перебувала у складі Австро-Угорщини. Точно невідомо, хто саме із тогочасних фотографів міг бути автором зображення, яке видала німецька фірма, що спеціалізувалася на високоякісному друці фотолистівок – "Photographische Gesellschaft A.G. Berlin-Steglitz". Проте свого часу листівка стала своєрідним способом популяризації Українських січових стрільців та символом участі жінок у визвольній боротьбі.

Читайте також: Львівська реставраторка Ірина Дуткевич отримала престижну премію за порятунок свічника-трійці XIX ст. з церкви у Криворівні

фото: Романа Боднар

Також вдалося відчитати доволі ніжний та шанобливий зміст послання, а от підписи поштівка теж мала цікаві: її начебто написав певний пан Вацлав Клобовік та адресував пані Аронській (Хелені). На думку, науковців, які мали цікавість досліджувати текст, прізвища обох, імовірно, є своєрідним "шифром" в умовах військової цензури або ж виявом обережності.

"Вирази на кшталт "цілую тебе", "моя дорога золота", "будь здорова", "пиши до мене" свідчать про теплу, довірливу інтонацію, характерну для приватного, емоційно насиченого спілкування. Загальна тепла та інтимна тональність листа засвідчує прагнення зберегти зв’язок попри обставини війни. Імовірним автором листа є Роман Дашкевич – командир УСС, згодом генерал-хорунжий УГА. Його пов’язували з Оленою не лише бойові будні, а й глибока особиста симпатія та спільна візія служіння Україні, – каже Романа, і нагадує, що за кілька років опісля дат на листівці Олена Степанівна та Роман Дашкевич одружилися. – Листівка з фотографією могла слугувати формою маскування, проте характерні звертання, пестливі формулювання, довірливий і ніжний тон дають можливість інтерпретувати її зміст як прояв саме особистої близькості між Романом і Оленою. Це відповідає стилю листування закоханих або дуже близьких людей у час війни. Також додатковим підтвердженням цієї версії є наявність на листівці штемпеля австро-угорського піхотного полку, в складі якого служили Українські січові стрільці. А Роман Дашкевич був командиром сотні в легіоні в межах цієї армії. Цей збіг додає вагомості ідентифікації".

реставраторка Романа Боднар, фото: Андріана Стахів

За заувагами фахівців, які досліджували не лише зміст листівки, але й вивчали особливості почерку ймовірного автора, нахил літер у праву сторону свідчить про емоційність, відкритість і потребу в комунікації автора, плавність і м'якість ліній – про його делікатність, чутливість та інтелігентність. Тим часом округлі, не агресивні, форми оповідають про миролюбність і схильність до дипломатії, охайність письма – про самодисципліну, а от невеликий щільний розмір літер – про схильність до самозаглиблення, аналітичність і спостережливість.

"Ці риси добре узгоджуються з образом Романа Дашкевича – офіцера, вихованого в інтелігентському середовищі Львова, стриманого, але емоційно чуйного. Атрибуцію листівки можна здійснити на основі поєднання кількох чинників: графології, стилю висловлювання військового контексту, стосунків автора з родиною Степанів, а також наявністю підпису – можливо Ромко, хоча він не чіткий", – пояснює реставраторка їхні висновки.

Романа разом із колегами припускають, що автором листівки все ж таки був таки Роман Дашкевич, і призначена вона була для Олени Степанівни, тоді як саме її зображення ймовірно також мало свою роль – було своєрідним емоційним посередником у цьому, вже історичному, листуванні.

У вимірі сьогодення варто зауважити, що ця листівка з образом Олени Степанівни й теплим посланням на звороті вкотре нагадує – війна завжди має людський вимір. А за великими історичними подіями стоять живі голоси, почерки, зізнання й надії. І так само, як тоді, сучасні листи й повідомлення з фронту – це не лише особисті слова підтримки, а й документи часу, які згодом стануть свідченням нашої епохи.