"Коні – це сім’я": про романтичну професію візників у центрі Львова 

"Еспресо.Захід" поговорив з Валентиною Банас про справу всього її життя та любов до цих сильних, граційних і вітроногих тварин – коней.



Валентино, коли вперше сіли на коня?

Коли мені був рік, дідо вже саджав на коня. Він був ветеринаром і часто їздив по селах на виклики в колгоспи. Брав мене з собою. Тому захопилася кіньми з малечку. Для мене кінь – це щось неймовірне, це свобода, політ, пристрасть. Можна сказати, що коні – то моя перша любов! Постійно шукала варіанти, як би то поєднати своє життя з ними.

І таки вдалося.

Авжеж! Хоча за освітою я маркетолог, та ні дня не працювала за фахом. Скільки себе пам’ятаю, завжди були коні. Ходила займатися на іподром. Потім вчила інших на них їздити. Збирала гроші на своїх. Далі навчалася в аграрному коледжі, була трохи в Дніпровському кінному заводі. Також їздила на різні курси за кордон: пів року в Угорщині, пів року в Англії. Це провідні країни в упряжній справі та полюванні. Дуже багато там навчилася. Побачила зовсім інший підхід до роботи з кіньми. Зараз здобуваю фах ветеринара, бо в моїй роботі це дуже потрібна річ. Адже займаюся розведенням племінних коней.

Скоро буде 20 років "Каретному двору"

Давно возите людей каретами?

Понад 20 років. Коли купила собі одного коня, потім другого, третього, то побачила, що утримувати їх – недешеве задоволення. Почала шукати варіанти, як адаптувати коней до умов сучасного світу. Бо треба думати не лише про те, як їх прогодувати, а й про свою сім’ю. Лише навчати їздити верхи недостатньо. А карети мені завжди подобалися, хотіла мати їх побільше. Спершу взяла одну карету, запатентувала товарний знак "Каретний двір" і так уже практично 20 років катаю всіх охочих. 

Використовуєте коней лише для прогулянок у каретах та навчання верхової їзди?

Ні, в нас дуже велика сегментація роботи, бо треба постійно шукати кошти. Крім прогулянок у центрі й навчання їзди верхи, коні залучені на різних фестивалях, зйомках фільмів, кількаденних походах, долучаються до фотосесій. Для прикладу, щороку вони беруть участь у кінних лицарських поєдинках на фестивалі в Тустані. Якщо говорити про кіно, то останній наш фільм був про Олексу Довбуша, який зняв Олесь Санін. Перед тим знімалися в "Захарі Беркуті". Загалом були залучені у двадцяти фільмах. В основному – це історичне кіно та фільми про війну. 
 

Читайте також: В Уричі стартує фестиваль середньовічної культури "ТуСтань". Програма

40 коней, але не всі у Львові 

А у вас багато коней? Де їх усіх тримаєте? 

Зараз маємо сорок. Але не всі у Львові. Тут тільки ті, що працюють в місті в упряжі карет або на яких навчаємо їздити. Конюшня всього за 3 км від центру міста. Всі інші коні – в селі. Вони або ще малі, або це кобили з лошатами. Малих спершу навчаємо, минає два-три роки перед тим, як вони починають працювати в місті. Адже це не так просто – взяв коня в упряж і він уже їздить містом. Ні, його потрібно багато вчити та тренувати. Спершу має призвичаїтися до міста, до шуму машин, трамваїв, відчувати себе комфортно, мати терпіння очікувати на світлофорі. Понад те, не кожен кінь для цього підходить. Тут включаються особисті психологічні й фізичні показники. Бо народжуються різні коні, не всі надаються для цієї роботи. Карети дають змогу протестувати породу. Тому ми підбираємо їх, дивимося, хто до чого більше схильний. Але загалом робота в місті – це набутий процес. Це так само, як мати собаку: ви віддали його кінологу, він навчив собаку всіх команд, але якщо не повторювати, то пройде два-три місяці – і собака забуває. Тому треба постійно нагадувати. Коли був строгий карантин, ми також виїжджали, але не на роботу, а просто в місто, щоб коні не відвикли. Набуті рефлекси потрібно підтримувати. Та й упряжний кінь має мати певну тілобудову, яку треба розвивати фізичними вправами.

Говорячи про історію, коні не були спершу упряжними. В Україні запрягали волів, бо маємо родючі землі, а віл хоче багато їсти. Європа запрягала кіз та овець, бо в них часто гірська місцевість. Хоч воно звучить зараз як фантастика, та були справжні упряжі для кіз. А потім уже почали запрягати коней. До речі, пара – це європейська упряжка. Російський стиль – одноконка або трійка.

Раціон харчування дуже насичений 

Чим годуєте коней? Вони виглядають сильними. 

Основна їжа – це сіно, овес, ячмінь. Коні потребують багато зерна та калорій, багато білку для сили й маси. Також сезонна їжа. Була морква, тепер капуста. Далі – кавуни та дині. Ми все це беремо оптом, часто у продавців залишається багато непроданого, щоб не викидати, нам продають значно дешевше. Крім цього, біля конюшні в нас лісові поля. Пускаємо їх на росу пастися. Трава з росою дуже корисна. Тож раціон різний. 

А з напоюванням є свої нюанси. Пити під час роботи коні не можуть. Ми чекаємо, щоб пів години тварина була без руху, і тоді можна поїти. Кінь під час роботи не може їсти калорійної їжі та пити воду. Коли ми приїжджаємо з центру, то в ідеалі чекаємо годину перед тим, як дати їм пити й повноцінно їсти. У коней є така хвороба "ламініт" – запалення копитного рогу, яке виникає через неправильне харчування.

До речі, різні люди підходять до нас, є такі, що з’їли банан і дають шкірку. Але коник – це не якась там мавпочка чи свинка. Кінь дуже тендітний. Це найбільш ніжна зі всіх сільськогосподарських тварин. Навіть не кожен ветеринар береться їх лікувати. Кінь великий, але дуже делікатний. 

Саме це вам у них подобається?

Мені подобається їхня грація і сила, це поєднання: водночас масивні, легкі і швидкі. Як каже арабське прислів’я, що найбільше збуджує чоловіка? Жінка, яка танцює, корабель, який пливе на повних вітрилах, і кінь, який біжить галопом. Бо це вражає. Поетично, але кінь – це крила для польоту, і бути на цих крилах мене захоплює.

У планах цього року – музей карет 

Говорячи про карети, чи багато їх маєте?

За роки роботи назбирала багато карет, деякі ексклюзивні. Загалом маю 14 карет. Це і ландо, і фіакр, і фаетон, і тарантас, візаві, тобто різні види бричок. Мрію збудувати перший в Україні музей карет. Наразі завдяки допомозі родини доробляю приміщення музею. У мене є приватна територія, вже декілька років по цеглині її облаштовуємо. Думаю, що цього року закінчимо будівництво й буде відкриття. Музей буде в районі вул. Тунельної в Шевченківському районі Львова.

До речі, а в упряжі працюють жеребці з кобилами, чи лише коні певної статі?

Це не має значення. Для пари важлива не стать, а час, скільки вона разом наїздила. Треба мінімум пів року, щоб вони їздили разом. Тому спершу багато тренувань і просто поїздок містом. Пара має відчувати одне одного, щоб не було так, що один повертає, а другий тільки думає повертати. Має бути синхронність рухів, а тут велику роль відіграє підготовчий етап. В основному працюють кобили, а хлопців продаємо. Ми розводимо коней, тому згодом кобили народжують, певний час відпочивають, а потім знову привчаємо їх до роботи. 

Стандартний маршрут каретою – це 15-20 хвилин 

Який ваш стандартний маршрут кінною каретою? Працюєте щодня? 

Маємо стандартний маршрут затверджений міською радою. Однак загалом можемо їздити будь-де, коли не порушуємо правил дорожнього руху. Наприклад, коли під час обслуговування весіль веземо наречену на викуп. 

Стандартна ж туристична дорога стартує від Будинку вчених, далі – університет ім. Івана Франка, головна пошта, палац Потоцьких і повертаємося назад. З огляду на затори, це в середньому займає близько 15-20 хвилин. Працюємо постійно. Але літо – це той сезон, коли треба заробити на всю конюшню. Тоді й туристів більше. Тож влітку посилена робота. Взимку теж виїжджаємо, просто інший час роботи. Якщо літом це після обіду й до ночі, то зимою швидше й до вечора. 

Мій робочий день він починається о п’ятій ранку й закінчується опівночі або о першій ночі. Так постійно "нон стоп". Коні прокидаються, потрібно всіх нагодувати, вичесати, привести до ладу й так далі. 

Жодної ДТП, однак був один трагічний випадок

Чи траплялися з вами ДТП? Як водії реагують на карети й коней?

Водії прекрасно реагують. Єдині, кому ми не подобаємося на дорозі, – це таксисти і маршрутники. Вони сигналять і мають якісь претензії, бо вічно поспішають. Стосовно ДТП, то жодного разу не було. Єдиний нещасний випадок стався майже три роки тому, коли салютна установка з дев’яти залпів стрільнула просто біля ніг пари коней, що працювали в центрі міста. Це однозначно хтось спеціально зробив. Наші коні не полохливі, однак коли вогонь ось так миттєво обпік їм ноги, це спровокувало шок і вони наїхали на лавку… Тоді постраждала дівчина. Одного коня довелось усипити, а іншого вже не можна запрягати, бо присутній психологічний страх. Тому, по суті, втратили двох коней, яких, в яких вклала 5-6 років роботи та виховання.

Єдине господарство в Україні, яке розводить чистокровних торійців

Ви згадували про розведення племінних коней. Які у вас коні, особливі?

Так, це не звичайні свійські коні. Наші коні – торійська порода. Їхнім родовим книжкам можна позаздрити. Деколи жартую, що ці коні більш породисті, ніж деякі люди. Торійці – це зникаюча порода упряжних коней. Торік ми отримали статус племрепродуктора. Ми єдине господарство в Україні, яке має такий статус на розведення цієї породи. У світі залишилося близько тисячі чистокровних торійців. 

Торійська порода – універсальна порода упряжних коней. Їх тривалий час виводили в Естонії на кінному заводі "Торі". Це одна з найцінніших порід для швидких перевезень ґрунтовими дорогами. Вони сильні і спеціально виведені для упряжу. Власне, багато порід зникло, бо не могли адаптуватися до міста. Завдяки роботі карет ця порода досі збереглася в Україні.

Чи стає популярною кінна справа? 

Утримувати самому коня – недешева справа, та й треба мати місце. Тому народ приходить у конюшні. У нас люди переслідують моду. Це можна побачити по собаках. Раніше ходили з доберманами, потім біглями, а тепер мода на хаскі. Зараз модна верхова їзда, приходять з дітьми. Кінний спорт – це не лише стрибати через перешкоди. Є різні змагання і вправи. Також коні популярні в іпотерапії – це такий метод лікування, коли взаємодія навченого коня і хворої дитини дає позитивний результат.

Напевно, складна тема – це поховання тварин…

Так, в Україні проблема з похованням усіх тварин, від собачок та котиків до корів і коней. Це взагалі окрема тема. У нас коні доживають стільки, скільки виходить. Зараз у мене найстарша кобила має 27 років. Вона працює з дітьми. Та що старший кінь, то він більше потребує ліків. Це як з людьми: старим треба більше догляду й дедалі менше роботи. 

Романтична та відповідальна робота 

Вам подобається ваша робота? Чи відчуваєте, що знайшли себе? 

Так, відчуваю. Я вже розумію свою функцію в житті. Кожен кінь має родовід у понад століття. Кожен кінь – це велика історія, втрата будь-кого з них – це трагедія. Понад 70% порід були упряжними. Зараз є понад 500 порід і з них лише 10 упряжних. Усі інші упряжні зникли, бо їх не розводять. Тому це справа мого життя – розводити коней, зберегти торійців для майбутнього.

Та й вважаю свою професію дуже романтичною. Особливо, коли у вихідний трішки дощить, зранку їдеш містом, автомобілів мало – відчуваєш цю неймовірну атмосферу, бачиш будинки й розумієш, як вони виникли. Багато тисяч років кінь був товаришем, побратимом людини. А до появи машин, до ХІХ-ХХ століття, взагалі незамінним супутником. По суті, старий Львів збудували коні. Зараз використовують трактори, різну техніку, а раніше все це робили завдяки силі коней. Кожне подвір’я мало свого коня, як зараз автомобіль. Ще якихось 150 років тому тисячі коней щодня крокували Львовом… Жаль, що цього вже немає, хотіла б на це подивитися. 

Можна сказати, що ви народилися не в ту епоху…

Справді, часом думаю, що в минулому житті була лицарем чи якимось кучером. Щодня з ними і часто в снах мені сняться, тому від них не втекти. Понад те, ми спимо з ними в одному будинку. Бо перший поверх – це конюшня, а на другому поверсі живуть мої рідні. 

Ваші близькі теж в захваті від коней?

Звісно! Моя донька, коли в дитячому садку попросили розповісти про членів родини, сказала, що має тата й маму, а мама народила їй сестричку, а ще коників, собачок, котиків. Вона думає, що то її брати й сестри. У нас на конюшні дуже дружна атмосфера. Бо коні – це теж мої діти, це моя сім'я. 

Фото: Каретний двір 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.