Ця дівчина любить розказувати історії. Цей навик втрачає сучасне людство, але саме завдяки йому можна найкраще достукатися до людей. Особливо коли хочеш сказати їм щось важливе. От тому вона важлива у #На_Каву_з_Іншим_Богом.
Еліна – з Хмельницька. Вона вірменка і належить до Вірменської апостольської церкви. Як і її батьки, і дідусь із бабусею, і її сестра з родиною. Сама Елінка каже, що відчула це найкраще, коли прийшла допомагати волонтеркою в дитяче онкологічне відділення.
Іноді, коли падеш з ніг від утоми, на допомогу приходить гранат. Він додає сил і прокидає щось, що не завжди вдається вдягнути у слова. Еліна волонтерила, щоб не загубитись у великому місті й мати відчуття дому. Того грудневого грудня їй було сумно, наближався Новий рік, а вона була сама у великому місті. Але треба було йти до дітей і робити з ними намисто. Вона взяла себе в кулак і змогла змусити взятися за клеєний пістолет і намистинки. Її підопічною виявилася дівчинка, теж вірменка, 8 років.
"Тьотю, як ти можеш мене веселити, якщо ти сама сумна?" – сказала їй того дня дитина і простягнула гранат. Еля розплакалася. Це нагадало їй про дім, про їхню родину і традиційні святкування, коли ніхто не відчував себе забутим. Ця дівчинка, цей гранат, ці стіни…. Усе невипадково!
"Якщо тобі сумно, приходь до нас з мамою на свята. У нас весело. А зараз бери гранат і не сумуй – нам ще корону треба робити, а ми вже відстали від усіх", – щебетала онкохвора дитина Еліні, вилізши їй на коліна і гладячи їй волосся.
Того дня вони зробили і намисто, і корону, їли фрукти й чудово провели вихідний. Еліна познайомилася з мамою дівчинки, і це було такою підтримкою для неї в чужому місті. Це знайомство стало початком чогось нового: в Еліни з'явилися друзі, а ще з'явився храм, де їхня спільнота бачилася у свята. Виявилося, що вона не сама. Є храм, який їх об’єднує, є повно друзів її віку і навіть один чарівний парубок, який стає все наполегливішим у намаганнях більше часу проводити з нею… Існує легенда, що в гранаті є рівно 365 гранатинок. Усі дні-грантинки Елінки заповнилися чимось дуже важливим, що не дає відчувати себе самотньою. Саме так буває у людини, яка почувається серед своїх.
"Три гранати упали з небес: один для того, хто розповідає історію, один – для того, хто слухає, і один – для всього світу. Так кажуть. Але в мене був один гранат, і він був про своїх, про ті коди, які зчитуєш шкірою і ще якимсь невидимим органом. І в цьому допомагає наша релігія: вона про те, що розумієш людей з півслова. Це і є моя відповідь на моє традиційне запитання: про що твоя релігія? Бо мій гранат – він дуже традиційного кольору, насичений і соковитий. Саме такий дає силу жити і мені, і всім моїм людям", – каже Елінка.
Про те, як її релігія допомагає більше любити, не насмілююся питати – я це бачу в очах Еліни, коли вона вже збирається до онкохворих дітей робити намиста чи корони. Вона вміє з ними бавитися і говорити щось підбадьорливе, коли інші не вміють, і в цьому її суперсила. Так може тільки людина, яка справді знайшла точку опри.
Проєкт реалізовано у рамках Програми "ДІАЛОГ" ГО "Центр "ЛІБЕРТАС"
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.