"Хто не працює, той також їсть!" – це Bundesrepublik Deutschland

Перше, шо мене вразило в цій країні, це те, що жодна крамниця чи супермаркет тут не працюють у вихідні. Купити щось найнеобхідніше – типу молока або хліба можна лише на заправці. Ну, або втридорога у приватних маленьких крамничках-пекарнях. Все! Тоді я татові одразу сказала, що це якийсь дводенний шабат, а не нормальна капіталістична країна. Бо орієнтувалася на наші 24-годинні магазинчики на кожному кроці у той час. Сьогодні і в нас таких – на пальцях порахувати.

У вихідні вся Німеччина вивалюється влітку, весною та восени у маленькі та чепурненькі Veriengarten. Це такі собі міні-дачі величиною у 20 кв. м будиночок і 3-4 сотками землі. Причому тут усе суворо регламентовано, бо кожне дачне співтовариство має свій статут і правила. Третину землі можна використовувати під ягоди-фрукти, третину – під овочі і третину обов’язково засіяти травою. Якщо є дерева, то доглядати за ними, аби не росли більше 2,5 м у висоту. Голова товариства часто ходить і усе міряє метром. Є і своя комісія, яка суворо карає порушників порядку: можуть і вигнати з товариства, незважаючи на те, що дачу взяли в оренду і сплатили чималі гроші,  а також щомісяця віддають до 350 євро з комунальними послугами включно. Басейни дозволені лише надувні, а проживати на території постійно не можна. Хоча під час пандемії не одна сім’я це правило регулярно порушувала.  Але це, як то кажуть, форс-мажор і всі мусили якось давати собі раду. До речі, за недоглянутий або запущений садочок також можуть виключити із товариства садоводів-любителів. Тож люди дбайливо ставляться до своїх садиб. Зазвичай ними опікуються пенсіонери,  в яких часу на такі розваги вдосталь.

До речі, пенсія у німців є не аж такою великою, як ми собі уявляємо. Почну з того, що навіть той, хто собі на неї не заробив, все одно отримує так звану соціальну пенсію по старості в сумі 432 євро, якщо живе самотньо і 389 євро, якщо живуть удвох. Але на такі гроші, звісно, існувати там неможливо і решту оплачує соціальна служба. А це і оренда житла з мінімально припустимим метражем (45 м на голову родини і по 15 на кожного іншого), комірне, медичне страхування, післяопераційна реабілітація та ін. Розмір заробленої пенсії за 40 років стажу для чоловіків і 30 для жінок – становить 48% від окладу  і становить  в середньому 1170 євро. А чутки про 3000 євро на місяць явно перебільшені. Хоча є такі люди і їх не мало, але зазвичай це колишні комерсанти з власними бізнесами, які і далі продовжують ними займатися. А як не вони, то їхні діти. У привілейованому стані – колишні держслужбовці. Їхня пенсія майже удвічі більша середньої по країні. Також європейці звикли вкладати свої гроші у різні акції, страхування, купують і здають в оренду приватні апартаменти. Але останнє – це частіше власне бізнес і таким належать не одна-дві квартири, а зазвичай цілі будинки і квартали.

До слова, німці не такі вигадливі і далекоглядні, як інші народи північної Європи і не так багато із них купують на старість вілли у теплих краях, де потім насолоджуються на емеритурі. Радше вони здають в оренду своє житло за грубі гроші,  а самі в той час (у несезон) проживають в готелях Туреччини, Іспанії чи де-інде. Не секрет, що одружитися з німкенею – блакитна мрія кожного турка. Потім вони отримують документи мешканця Євросоюзу і розкошують на дві країни. У Німеччині живуть на соціальну допомогу, а в Туреччині здають в оренду апартаменти. Годі й казати, яке ставлення до таких у німців. Але закон забороняє притісняти інші національності, тож корінні мешканці обурюються дуже тихо – поміж собою. В інакшому випадку їх назвуть нацистами і поскаржаться у поліцейський відділок. Особисто у мене склалося таке враження, що тепер середньостатистичний німець уже й не господар у власній хаті. Гадаю, що це наслідки політики мультикультуралізму. Однак, німці пам’ятають з чиєї провини почалася ІІ Світова.

Одного року тут був величезний скандал з біженцями зі Сходу. То була сім’я у складі чоловіка та його чотирьох дружин і кількох малих і ще менших дітлахів. Усі разом вони отримували щомісяця понад 25 тис. євро соціальної допомоги. І справді, тут рідко коли зустрінеш таких, в руках якого не буде айфону останньої моделі. А попри те, вони – бідні соціальщики. Ось вам і комунізм в дії. Ані копійки не заробили,  а утримувати їх мусять усією громадою добропорядні працюючі громадяни. Тому ті самі громадяни голосно обурилися,  і у відповідь органи влади "глибоко стурбувалися" і почали пильніше пантрувати за неробами! І якщо жінки по догляду за дитиною все одно вийти на роботу не могли, то їхнім чоловікам якось таки час од часу доводилося підтверджувати свій статус неспроможного працювати на повний робочий день.

Соціальна допомога на дитину складає в середньому 210 євро. Усе залежить від кількості дітей та їхнього віку. Така соціалка виплачується до 18 років, або до 25, якщо дитина вчиться і не працює. На дітей-інвалідів виплачується допомога і після 25 років. Розмаїті секції і групи в школах – це ще плюс 15 євро на кожну на місяць, плюс оплачувані поїздки і "рюкзак до на початку шкільного року" – 150 євро. І якщо все ж тих грошей бракує, то завжди можна написати листа у соціальні служби дітей з додатковими виплатами, так званими Kindergeld. На дітях, тут як видно, явно не економлять.

Декретна відпустка вагітної починається за 6 тижнів до пологів і продовжується 8 після, у випадку передчасних чи ускладнених пологів продовжується до 12 тижнів. Мами отримують увесь цей час суму, що дорівнює їхній середній зарплатні. Причому частину із неї виплачує роботодавець,  а частину соціальні та страхові компанії, якщо жінка була застрахованою.  Сюди ж додаються й інші виплати, якщо, до прикладу чоловік у той же час втратив роботу і родина повністю потрапляє на соціальну допомогу. Мало того, що їх змушують шукати більшу квартиру, бо малюку потрібен свій простір, але й платять за неї соціальні служби. І на цей гачок мінімального соціального забезпечення багато хто потрапляє та зависає на довгі роки. Бо живуть вони не набагато гірше за тих, хто працює у поті чола, хоча і не можуть собі дозволити розкошувати. Та при правильному веденні господарства і економії все ж можуть дозволити собі навіть їздити щороку на відпочинок. Щодо медичного страхування німцям також належиться по повній програмі. Тобто, усі операції, звісно некосметичні, за винятком заміни чотирьох передніх зубів верхньої частини щелепи, або вставлення силіконових імплантів внаслідок мастектомії також покриваються за рахунок Socialamt.

Хоча і тут існують винятки і той, хто більш спритний завжди знайде вихід із ситуації як не платити більше. До прикладу, одна із моїх давніх, добрих подруг з огляду на пандемію і численні локдауни минулоріч, коли ані вона, ані її чоловік не могли нормально працювати і отримувати повної зарплатні, замінила усі зуби верхньої і нижньої щелепи за 100 євро! І це тоді, коли страховій компанії та соціальним службам це коштувало 15000 євро. Просто сіла і написала листа з повним обґрунтуванням ситуації до цих служб. І вуаля! Хизується тепер білосніжною голлівудською посмішкою, яку жодна країна в світі, окрім Німеччини, не подарувала б!

І як її не любити, як не любити країну, яка так дбає про своїх громадян?!

Фото надала авторка

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.