З початком війни Польща стала основним притулком для українців. І хоча у перші дні вторгнення сюди прибула найбільша кількість біженців, потік "уходцев", як називають їх поляки, не припиняється. Більшість прибуває з мінімальним набором речей та порожніми гаманцями, не знаючи куди йти та як діяти у чужій країні. Поляки поставилися до ситуації зі співчуттям та розумінням. Ще до того, як влада прийняла закони про допомогу постраждалим від російської агресії, сотні добровольців виїхали до кордону та на вулиці міст, аби допомогти нашим людям у скруті.
Волонтерством зайнялися більшість поляків. Хтось приносив з дому речі та продукти, інші селили у себе біженців. Багато хто зустрічав їх просто на кордоні, пропонуючи каву, їжу та дах над головою. Розуміли, що люди, більшість з яких — жінки з дітьми, їхали в нікуди.
"На той час у мене була лише одна думка — вивезти дітей якомога далі від ракет, аби врятувати їм життя та здоров’я. Не думала ні про роботу, ані про необхідні речі. Бачила тільки одну мету, тому заздалегідь не подбала навіть про нічліг. Тож коли опинилися серед ночі по іншу сторону кордону, була приємно вражена тим, як поляки гостинно відкрили нам свої обійми. Пропонували теплі страви та напої. Діти ледь утримували в руках купу подарованих іграшок і солодощів", - згадує психологиня з Харкова Євгенія.
Ситуацію ускладнило те, що українці були переконані: їдуть на два тижні, максимум — на місяць, тому багато грошей та речей не знадобиться. Зважаючи на обставини, на території Польщі почали засновувати волонтерські пункти, де біженців не лише годують та забезпечують необхідним, а й допомагають з поселенням. Вони функціонують навіть у невеликих містечках, але найбільша кількість — у Варшаві. Зараз там безкорисливо працюють не лише поляки, а й чимало українців.
Коли опинилися серед ночі по іншу сторону кордону, була приємно вражена тим, як поляки гостинно відкрили нам свої обійми. Пропонували теплі страви та напої. Діти ледь утримували в руках купу подарованих іграшок і солодощів
Журналістка Еспресо також взяла участь у волонтерській діяльності. Перший висновок, який зробила, всупереч поширеній на Батьківщині думці, - в еміграції формується непереборний патріотизм. Можливо, відіграє свою роль туга за домівкою та муки сумління через те, що перебуваєш далеко від епіцентру трагічних подій.
"Розумію, що маю бути поряд зі своїми братами у ЗСУ, а не тут,- ділиться думками Дмитро, родом зі Львова. - Але тут у мене — дружина з малою дитиною, яких маю забезпечувати. Взяв у кредит квартиру, син звик до місцевої школи. Живу у Варшаві вісім років. Доклав чимало зусиль, аби вивчити мову та піднятися кар’єрними сходами. Аби хоч якось компенсувати свою відсутність в Україні, майже весь вільний час проводжу у волонтерському пункті та паралельно допомагаю армії. Одного не розумію: ми відправляємо для ЗСУ усе необхідне величезними фурами, тож чому наші військові не забезпечені необхідним?"
Дмитро розповідає, що допомогу для українок з дітьми періодично постачають різні організації - від іграшок, одягу, побутової хімії до продуктів. Щоб її отримати, достатньо показати паспорт з печаткою, яка свідчить про те, що перетнули кордон після 24 лютого. Хоча у багатьох пунктах тепер потрібно реєструватися.
"Це пов’язано як з безладом у чергах, так і зі зловживанням деяких наших співвітчизників, — пояснює Дмитро. — Траплялося, люди між собою билися й доводилося викликати поліцію. Також спостерігали за тим, що дехто набирав зайву кількість "хімії" та продуктів, які потім продавали".
Звичайно, це стосується не всіх. Чимало українців, які приїхали з достатнім капіталом, принципово не відвідують такі пункти, вважаючи, що допомоги більше потребують біженці, які втратили усе, що мали.
Коли я приїхала до Польщі — самотня, з дитиною на руках та лише двома комплектами одягу, поляки мене не залишили у скруті. Завдяки їм влаштувалася на роботу, освоїлася у чужій країні. Тепер хочу їм віддячити та допомогти співвітчизникам, які лише розпочинають мій шлях
На двох найбільших вокзалах Варшави тривалий час були розташовані намети, в яких українці, які прибули до Польщі під час війни, мали змогу поїсти, випити каву та ще й прихопити на дорогу бутерброди та бутельовану воду. Тут же розташували дитячий куток з іграшками, в якому з малятами займалися аніматори. Спонсорами харчування були представники багатьох країн світу. У меню — якісні продукти: риба, м’ясо, фрукти… Дітям на вході видавали соки та солодощі.
Обслуговчого персоналу тут потрібно було чимало. Волонтери працювали, не покладаючи рук. Завданням було не лише видавати їжу та напої, а й стежити за порядком. Дехто з присутніх намагався отримати зайву порцію, "запастися" бутербродами й солодощами наперед… Додаткова функція — консультування новоприбулих "уходцев". Про це свідчив напис на спеціальному одязі. І хоча пункт харчування закрили два місяці тому, волонтери продовжують працювати на усіх вокзалах.
"Коли я приїхала до Польщі — самотня, з дитиною на руках та лише двома комплектами одягу, поляки мене не залишили у скруті. Завдяки їм влаштувалася на роботу, освоїлася у чужій країні. Тепер хочу їм віддячити та допомогти співвітчизникам, які лише розпочинають мій шлях", - розповідає про свою місію Аріна з Дніпра. У Польщі вона працює продавцем, а у вихідні приходить волонтерити на вокзал. Тут же розташовані пункти, де протягом декількох днів новоприбулі біженці можуть переночувати. Не всім подобаються умови, адже у великій залі — багато людей. Утім, часи, коли можна було оселитися у порожній квартирі безплатно або у місцевої родини — минули. Помешкань для українців тепер бракує та й благодійністю можливо займатися до пори до часу.
Читайте також: 12 українських біженців у червоному будинку пана Еміля. Історія двомісячної еміграції львів'ян у Польщі
І хоча найбільші пункти харчування у столиці Польщі закрили, місця, де видають обіди все ж таки залишилися. Серед них — білий намет біля Посольства України. Люди приїжджають здалека й змушені протягом багатьох годин чекати своєї черги. З ними — діти, вагітні жінки, представники старшого покоління… Організаторка намету пояснює, що тут вони можуть укритися від несприятливих погодних умов. Їм пропонують каву, чай, повноцінні обіди так невеликі перекуси. Багато хто соромиться приймати допомогу або пропонує оплатити їжу та напої. Існує й інший контингент — так звані "постійні клієнти", які приходять щодня, деколи — неодноразово.
Не варто гадати, що серед відвідувачів пунктів допомоги — бідні люди, які все втратили внаслідок війни. Тут не бракує пристойно одягнених українців з дорогими телефонами. Не нехтують безплатними обідами й чоловіки. На запитання, як вдалося перетнути кордон під час війни, є такі, які не соромляться назвати суму, завдяки якій змогли виїхати. А от охочих "поживитися" волонтерським коштом варшав'ян самі ж поляки соромлять: мовляв, як можна забирати їжу у постраждалих від російської агресії українців, якщо у місті працює достатньо пунктів для місцевих, які перебувають у скруті?
Робота у волонтерських пунктах — чітко налагоджена. І хоча можна приходити у будь-який обраний час, його потрібно зазначити, наприклад, в електронній таблиці. Це необхідно для того, щоб уникнути скупчення великої кількості волонтерів та навпаки. Є люди, які приходять декілька разів на тиждень на дві години. Утім, як каже засновниця одного з волонтерських пунктів, нерідко й короткий час може врятувати волонтерський день.
Не варто гадати, що серед відвідувачів пунктів допомоги — бідні люди, які все втратили внаслідок війни. Тут не бракує пристойно одягнених українців з дорогими телефонами. Не нехтують безплатними обідами й чоловіки
Не бракує ентузіастів, які працюють шість годин поспіль, починаючи з 8 ранку. Ганна з Тернополя приїхала до Варшави сама, працює віддалено. Каже, роботи небагато, тож вільного часу у неї — вдосталь. Воліє присвятити його добрій справі, адже це — відвертає від сумних думок про Батьківщину. А 50-річний варшав'янин Томек хоч і має багато справ, проводить у пунктах допомоги цілі дні. Каже, через це закинув багато власних питань, але не може залишатися осторонь чужої біди. Дозволяє собі вихідні — доволі рідко. Охочих допомогти — справді багато як серед поляків, так і серед українців. У групах фейсбуку постійно доводиться натрапляти на пости наших співвітчизників, які хочуть стати у пригоді.
Читайте також: "Не здивуюся, якщо за якийсь час виявиться, що 50% населення Вроцлава – українці", – польський соціолог
Деякі з них об’єднуються та створюють окремі організації. Нещодавно українки у Варшаві організували плетіння захисних сіток для наших військових, купуючи для цього матеріали за власний кошт. Те, що працюють волонтери абсолютно безкорисливо — не міф. Єдине, що можуть отримати — це порцію їжі, якщо працюють у пункті харчування. Утім, позитивні емоції від спілкування з земляками, близькими за духом людьми та допомоги іншим — гарантовані.
А нещодавно ми почули від Олени, яка втекла з Чернігова з немовлям, зігріваючу душу фразу: "Щоб відправитися в нікуди, тримаючи одною рукою дитину, а другою — валізу, слід мати неабияку мужність. Але завдяки волонтерам не страшно приїжджати в чужу країну, навіть не знаючи мови та не маючи жодної близької людини поряд!".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.