Хочу досягти з "Карпатами" не менше, ніж футболіст, – тренер Андрій Тлумак

За свою багаторічну історію ФК "Карпати" виховав цілу плеяду відомих футболістів, які стали легендами як для клубу, так і для всього Львова. Безперечно, багаторічний ексворотар ФК "Карпати" Андрій Тлумак, а тепер і головний тренер оновлених "Карпат", входить у число цих легенд. "Еспресо.Захід" поспілкувався з футбольним спеціалістом про його кар’єру та тренерські амбіції, пов’язані зі старим-новим клубом.

Андрію Богдановичу, хто привів вас у футбол? Чи з дитинства улюбленою іграшкою був м’яч? 

В Україні, зокрема у Львові, дуже багато людей люблять футбол. Мій тато – не виняток. Він також грав у футбол на певному рівні. Але травма завадила йому продовжувати цим займатися. Тато знайомий з багатьма футбольними ветеранами-легендами. У вихідні він з ними бігав і мене теж брав з собою. Саме тато привів мене у шіст років у футбольну школу "Карпат". Я потрапив до хороших тренерів, вони багато чого мене навчили. Рік за роком – і дійшов до свого рівня. 

Футболом я однозначно хотів займатися. Найкращою моєю іграшкою дійсно був м’яч. З дитинства мав ціль стати футболістом. Щось виходило, щось ні. Різні були моменти, як і в кожного. Але головне – коли падав, то вставав. Це основне для всіх молодих гравців. Адже будь-які невдачі теж мають свою користь. Треба шукати в них позитив і робити висновки. Багато відомих спортсменів скажуть вам, що деколи треба програти, щоб потім виграти більше. Головне – не здаватися, бо найбільше програє саме той, хто здався. 

Позиція голкіпера – найскладніша 

Фото: ФК "Карпати"

Чому стали воротарем, а не, скажімо, нападником? Антропометрія чи якась своя історія? У воротаря ж непроста роль, дуже відповідальна. 

Як і всі хлопчики, спершу хотів грати в полі. Але пам’ятаю, що однієї зими сталася історія, яка і зробила мене воротарем. Це був шостий клас, ми в залі тренувалися на матах. Так вийшло, що наш воротар захворів, а другий не прийшов. Тоді почали всіх пробувати і ставити на ворота. Я зробив кілька сейвів, і тренер сказав, що мені добре виходить, плюс мій тато високий, а значить, що антропометрія мала бути нормальною. Слова тренера надихнули мене, почав пробувати себе на воротах. Воно пішло добре, все більше розкривав себе в ролі воротаря. Я задоволений своїм вибором та своєю футбольною кар’єрою.

Позиція голкіпера справді найскладніша. Якщо польових гравців десять, а в тебе є декілька класних, тоді ти їх усіх можеш випустити на поле. Але коли в команді два-три чудових воротарі, ти не можеш їх усіх поставити, бо на воротах має бути лише один. У тому унікальність і складність цієї позиції. Вважаю, що коли сейвом рятуєш команду, то це не менше тішить усіх, аніж забитий гол.    

"ФК "Карпати" – це моє, рідне"

Ви провели у футболці "Карпат" близько 200 матчів. Що для вас означає бути частиною цього клубу? Чи можна назвати "Карпати" частиною вашої сім’ї?

Безперечно, для мене "Карпати" – це як батьки, родина, щось дуже близьке. Я львів’янин, вихованець львівського футболу, футбольну школу пройшов у "Карпатах", сім’я звідси, та й усі кращі роки мої кар’єри були  у Львові. Звісно, були різні моменти: і вильоти в першу лігу, і повернення, і капітан команди, і єврокубки… Був період, коли пробував свої сили в іншій команді. Була пропозиція від "Металіста", хорошої команди, яку тренував наш львівський тренер Мирон Маркевич, він мене й закликав. Поїхав, не вийшло зачепитися, але коли повернувся до Львова, то зрозумів ще більше, що "Карпати" – це справді моє, рідне. Звісно, не можу сказати, що мав ідеальну кар’єру. Хотілося б грати за збірну України, вигравати призові місця з "Карпатами", зіграти з ними в Лізі чемпіонів… Але маємо, що маємо. Загалом моя футбольна кар’єра, скажемо, не бідна й не багата, нормальна, заслуговує уваги. Зараз, у ролі тренера, хочу досягнути з теперішніми "Карпатами" хоча б те саме, що досягнув, як футболіст. 

Який матч першим згадуєте, коли уявляєте себе в зелено-білій футболці? 

Напевно, матч з "Галатасараєм" у Лізі Європи. Коли на останній хвилині пропустили, а в додатковий час відігралися і так вийшли в груповий етап… Так, цей матч стоїть осібно, є найбільш особливим та емоційним, навіть не передати того всього словами. Знаєте, коли запитують, що думав у той момент, починаю шукати слова й не можу знайти. Бо це суцільні емоції, які включають усе. 

Поговорімо про вашу тренерську діяльність. Коли зрозуміли, що хочете стати тренером? 

Коли ти воротар, а ще й капітан команди, то постійно щось підказуєш партнерам, ти – як тренер, але на полі з гравцями. До мене були більші вимоги, як до капітана команди, щоб контролював тактичні схеми, які будував тренер на матч. Бо докричатися з бровки не завжди виходить, особливо, коли повний стадіон. Тому завдання капітана також давати підказки та дивитися за ігровою дисципліною. Коли ж закінчив кар’єру, "Карпати" запропонували мені попробувати тренувати їхню молодіжну команду, тобто U-19.  Так у спробах я зрозумів, що це моє і воно мені подобається. Я почав учитися, читати різну літературу. Чимало дізнався від друзів і колег, які ділилися своїм досвідом. Коли вчився, щоб отримати ліцензію тренера, то з Даріо Срною багато обговорював, як Мірча Луческу працював у "Шахтарі". Також мав з ким поговорити про роботу київського "Динамо". З Мироном Богдановичем Маркевичем багато спілкувалися. Він дав багато корисних підказок, якими користуюся й досі. 

Щоб бути хорошим тренером, треба йти в ногу з часом

Фото: ФК "Карпати"

На вашу думку, що потрібно, щоб стати хорошим тренером? Треба мати багато досвіду, чи це справа таланту?

Щоб стати класним футболістом, талант – це лише 10% справи, решта – робота, досвід. Так само – в тренерській роботі. Основне – це розвиватися, працювати над собою. Футбол змінюється, схеми змінюються, футболісти змінюються, менталітет. Коли я був футболістом, то не знав, що таке комп’ютерні ігри, бо ми грали в карти. Сьогодні більшість молодих футболістів бавляться в ігри на приставках, сидять у телефонах у соцмережах. Якби не розвивався, то не розумів би сучасних хлопців. А так – у ногу з ними. Хоча багато моментів так і не прийняв ще. Скажемо, Інстаграм, Тік Ток... Я не є людиною, яка сидить у соцмережах, мене там нема, та й поки не хочу там бути. 

Наскільки змінився футбол відтоді, як ви починали футболістом, до сьогодні, коли працюєте тренером? 

У футболі все змінилося. Найперше – це швидкість роботи з м’ячем. Зараз футболісти значно швидше розстаються з м’ячем, аніж тоді, коли ми грали. Нас вчили, щоб узяти м’яч, більше помотатися з ним. Сьогодні ж усе має бути швидко, в один-два дотики, з зони в зону переходити за рахунок передач. Раніше рухалися вперед завдяки веденню м’яча. 

Другий момент: коли ми починали, то була стабільна тактика 4:4:2 або 4:5:1. Про п’ять захисників ніхто не чув і навіть не хотів думати. На сьогодні ця тактика затребувана, вона трансформувалася і стала більш гнучкою. Бо при обороні грають у п’ять захисників, а при атаці – вже в три захисники, а крайні захисники піднімаються.

Третя річ – це зміна місць на полі. Коли раніше ти грав на позиції лівого півзахисника, ти грав лише на ній і не мав права мінятися з іншим футболістом. Хіба тренер сказав, що в паузі поміняєшся з кимось позицією. Зараз же дуже часто гравці міняються в тактичних побудовах. Наприклад, наш Олександр Зінченко. У "Манчестер Сіті" він грає на позиції лівого захисника, коли ж команда йде в напад, то на позиції другого опорного. Зараз футболісти більше універсали.  

Теперішній футбол змушує футболістів більше думати, вони мають бути більш інтелектуальними. Коли я починав у 1990-х роках, то акцент був на фізику. Стрибки, багато бігу. Зараз же увесь цей біг можна замінити ігровими вправами, і це не змінює функціональної підготовки команди.

У "Волинь" перейшов, аби перевірити себе в дорослому тренерському футболі 

Луцька "Волинь" – це ваш перший досвід як тренера головної дорослої команди, ви працювали там два роки. Чи вдалося зробити те, що хотіли, й чому опинилися у цій команді? 

Коли в "Карпатах" працював тренером U-19, то тодішній президент команди Петро Петрович Димінський зі мною тричі розмовляв про те, чи не розглядаю можливість очолити основну команду? То були серйозні розмови. Петро Петрович дав завдання укомплектувати команду, подати список кандидатур, кого бачу в своїй команді. Але в цей момент з’явилася пропозиція від "Волині". Я побачив, що це цікавий проєкт. Команда хотіла вийти у Прем’єр-лігу. А я не боюся викликів. Звичайно, "Карпати" були у пріоритеті. Але тоді головним тренером назначили Олега Бойчишина. А Петро Петрович запропонував ще рік очолювати U-19.Однак я відчував, що вже переріс той рівень, хотілося спробувати інших викликів, попробувати себе в дорослому футболі. У мене саме закінчився контракт з львівським клубом і я поїхав у Луцьк. Ніхто мені нічого поганого за це рішення не сказав, керівництво "Карпат" розуміло мене. 

Чи вийшло все на Волині? Не хочу говорити про когось погано, бо в першу чергу не вдалося мені, адже був головним тренером і вся відповідальність на мені. Ми з помічниками прийняли команду, яка зайняла в попередньому чемпіонаті Першої ліги останнє місце, яке дозволяло не вилетіти в другу лігу. За перший рік дійшли до третього місця, яке давало змогу грати у стикових матчах за вихід у Прем’єр-Лігу. При тому всьому, що взимку з нас зняли шість очок за якісь старі борги. У фіналі нам попалися саме "Карпати"... Знаєте, я з самого початку боявся цього. Звичайно, робота є робота, але я львів’янин, "карпатівець", тому було складно. Хоча не буду казати, що не хотів виграти. Я тренер і це моя робота. Тому засмутився, що не вдалося з "Волинню" пройти далі. Але сталося так, як мало статися. Мій контракт з волинською командою був на рік. Керівництво оцінило мою роботу, контракт продовжили ще на рік навіть на покращених умовах. Тому все було нормально. Досвід роботи в Луцьку оцінюю позитивно.  

Чому вирішили повернутися до Львова, враховуючи, що старі "Карпати" зникли, а нові лише починали формуватися? 

Після Луцьку були різні пропозиції, але спільні друзі познайомили з сьогоднішнім керівництвом футбольного клубу "Карпати" і ми почали активно спілкуватися. Вони розповіли, що хочуть бачити. Я висловив свою думку, як бачу розвиток цього клубу. Наші погляди збігалися, зрозумів, що хочу працювати тут. Звісно, розумів, що можу застрягнути у першій-другій лізі на кілька років. Ми сім місяців грали  в аматорах... Але також зрозумів, що "Карпати" – це те, що я хочу. Щоб команда знову грала у найвищій лізі, тому робитиму все можливе і неможливе для цього.  

Влітку в "Карпат" має з’явитися нова база в с. Бартатів

Як ви бачите розвиток оновлених "Карпат"? Що основне для клубу – розбудова інфраструктури, виховання своїх гравців, трансфери хороших футболістів?  

Розвиток – це все це в комплексі. Коли ми спілкувалися з керівництвом, то однозначно говорили про інфраструктуру, бо її просто не було. Новий клуб, тому все починалося з нуля. Не було ні бази, ні стадіону, навіть футболістів не було, як і фанатів. Але день за днем працювали над цим усім. Взяли в оренду стадіон "Україна". Зараз активно триває будівництво нашої бази в с. Бартатів. Надіємося, що десь в кінці літа буде готова і команда зможе туди заїхати. Плюс пішло стабільне фінансування. Все офіційно. У нас кожна зарплата йде офіційно. Мені дуже подобається, що наші керівники хотіли і зробили все чисто, відкрито, нічого не приховують. Звичайно, це додаткові витрати, бо великі податки. Але це чесно перед нашою країною. 

Щодо футболістів, то так вийшло, що школа "Карпат" перейшла в "Рух". Тому ми мусили шукати нові школи. Підписали угоду з ДЮСШ №4, перейменувавши їх у ДЮСШ "Карпати", ще з кількома школами, щоб звідти брати кращих футболістів. Але молодь потребує часу для розвитку. Тому це все на перспективу. Надіємося, вийдемо в першу лігу, а тоді дасть Бог потрапимо і в Прем'єр-лігу. На наступний рік плануємо мати свою U-19, де будуть молоді хлопці, які зараз закінчують школу.

Зараз у нас ставка на досвід, бо не маємо молодих гравців. Якби були молоді "карпатівці", ми їх точно використовували б. Зараз за футбольними законами, до 23 років треба виплачувати компенсацію, плюс хороші молоді футболісти вже на контрактах. А викупити їх – це колосальні гроші. Тому шукаємо футболістів через друзів, знайомих, які вірять мені. Чесно скажу, влітку дуже важко збирали футболістів, багато не знали, що це за нові "Карпати", пам’ятаючи скандали зі старим клубом. Та на сьогодні у нас все стабільно, футболісти самі просяться в команду. Я кажу про футболістів, які грають навіть у Прем’єр-лізі. Бо за тих пів року наша клубна репутація дуже зросла.

Читайте також: ФК "Карпати" отримали в оренду стадіон "Україна"

Напевно, великою мірою це пов’язано з впевненими перемогами, які здобули восени?

Так, але результату без стабільності немає. Це величезна заслуга наших керівників, що у нас все стабільно. Зарплат, преміальних не затримують. Усе працює як годинник. Ніяких проблем. Тому наш секрет успіху – це комплекс, це наша машина, де всі деталі справно виконують свої функції. Бо яка б не була сильна машина, але коли щось відмовляє, то вона не їде. У нас всі структури працюють так, як слід.

Теперішні "Карпати" працюють за дуже складною тактикою

Розкажіть, яку тактику прищеплюєте гравцям? Про що говорите з ними на тренуваннях?

Ми прийняли складну тактику для гравців, коли треба дуже багато бігати. Мова про високу інтенсивність роботи на полі. Працюємо зі спеціальними спортивними девайсами, які мають GPS-трекери. Футболісти вдягають їх, як звичайні футболки, на спині яких є датчики, які показують бігову роботу футболіста: кілометраж, швидкість, де найбільше на полі був. Ці дані вивчає наша наукова група. Потім усі результати показуємо футболістам. Тоді в розмові можемо чітко показати кожному, чи виконав він той обсяг роботи, який мав. Спершу футболісти не хотіли цієї тактики. Дуже важко давалася, було багато розмов, щоб ця тактика запрацювала. Вона цікава тим, що нашу команду тоді важко закрити. Якщо нам закривають фланги, то в нас залишається середина, яка працює. Якщо ж закривають середину, то працюємо за рахунок флангів. 

На початку нам було складно. Мали складні матчі, які програли, плюс кубкові матчі. Ми лише зібралися, літні збори були дуже короткими, важко було налаштувати й підготувати команду. Футболісти не встигали відновлюватися. Кожен, хто не бачить результату, починає сумніватися. У той момент головним було не здатися. Великі тренери завжди кажуть, що при перших труднощах ніколи не варто відступати від своєї ідеї. Велику роль відіграло керівництво, яке прийшло до нас і сказало, що ми все правильно робимо, а результати прийдуть. Ця підтримка нас окрилила. Ми виграли 13 матчів поспіль. 

Читайте також: Футболісти "Карпат" яскраво перемогли в останньому виїзному матчі року

Як думаєте, чи вдалося вже завоювати любов львівських уболівальників до нових "Карпат"?

Думаю, що відповідь на ваше запитання – це гра з "Лівим берегом", коли на стадіон прийшло майже 10 тисяч уболівальників. Якби не коронавірусні обмеження, могло бути ще більше. Тому поступово відновлюємо довіру львівських фанів до "Карпат".   

"З Нового року попрощаємося з декількома футболістами і підпишемо кілька нових"

Якими можна буде побачити "Карпати" в наступному році? Чи прийдуть нові гравці? 

Уже домовляємося з деякими гравцями про підсилення команди. Треба влити свіжу кров, зробити здорову конкуренцію. Коли футболіст, скажемо, в теплій ванні, то він не прогресує, а деградує. Конкуренція завжди потрібна. 

На цей момент у тій лізі, в якій ми є, загалом маємо більш ніж треба для успішної роботи. Я хочу до кінця бути з хлопцями і стараюся вивести "Карпати" до Прем’єр-ліги, розвиватися разом з командою. Команда розвивається, тоді я розвиваюся, футболісти розвиваються. Це процес. Хто не витримуватиме конкуренцію, з тим прощаємося. З деякими футболістами попрощаємося вже після Нового року. Футбольне життя не таке довге. Треба завжди працювати на максимум. Якщо ти не живеш сьогодні так, наче це останній день, то нічого не досягнеш. Думаєш, що завтра зробиш, але це завтра ніколи не настає. Бо що таке завтра? Ти прокидаєшся, і завтра не настало, є сьогодні. Наступного дня також не завтра, а сьогодні. Мій принцип – треба брати й робити сьогодні, рости і старатися прогресувати. 

Напевно, цим правилом пояснюється й ваша емоційність на полі…

Справді, дехто каже, що я дуже емоційно поводжуся. Але ті емоції передаються команді, заряджають її. Хлопці не зрозуміли б, якби сидів мовчки. Тлумак сидить на лавці? Йому все одно? Десь так би казали. Бо ще з перших днів своєї кар’єри я таким був і залишився. Зараз якщо змінюся, то не зрозуміють. Такий мій стиль. Не роблю цього спеціально, це мої щирі здорові й живі емоції. Для мене – це дух гри, без цього не обійтися.

Цього року Мессі не заслужив "Золотого м’яча" 

Хто ваші футбольні кумири?

Колись для мене футбольним кумиром був воротар Едвін ван дер Сар, рівнявся на нього. Він один з перших воротарів, хто почав дуже сильно технічно грати ногами. Його кар’єра довга та класна. Коли він перейшов у "Манчестер Юнайтед", усі думали, що вже закінчує кар’єру, але там пережив другу молодість і став одним з найкращих воротарів свого часу. На сьогодні для мене серед голкіперів номером один є Мануель Ноєр. З українських – безперечно, Саша Шовковський. Хоч і Андрій П’ятов дуже класний воротар. 

Якщо говорити про тренерів, то для мене зі світових номер один – це Жузеп Гвардіола. Усі матчі його дивлюся, вивчаю його команди. Також стежу за Томасом Тухелем у "Челсі". Він прийшов  і відразу показав результат. В Україні тренером номер один для мене є Мирон Маркевич.  

На вашу думку, чи заслужив цього року Ліонель Мессі "Золотий м’яч"?

Мессі великий гравець, але він вже історія. Якщо по справедливості, то його мав би отримати Роберт Левандовський, він зараз дійсно номер один. Мессі цього року не заслужив найвищої нагороди. 

Тлумаків у "Карпатах" може стати більше 

Чи звикла ваша сім’я до того, що ви практично постійно зайняті футболом? 

Так, розуміння в сім’ї є. Ще відколи грав у футбол, дружина полюбила цю гру. Діти мої  теж у футболі. Один син грає в одеському "Чорноморці". Молодший поїхав у школу "Динамо" Київ, але тепер я повернув його в нашу школу "Карпат". Ми футбольна сім’я, маємо триматися разом. Коли вийдемо у Прем’єр-лігу , то може, і старшого поверну сюди. Якщо він відповідатиме рівню, то хай помагає "Карпатам". 

Готові тренувати сина? 

Чесно кажучи, не знаю. Я дуже вимогливий до чужих, а до сина ще більше. Хто мене знає і бачив, як реагую на його матчі, той зрозуміє. Хочу, щоб він постійно прогресував і ще краще грав. Якби був у мене в команді, то самі розумієте, що кожен його вихід мав би бути виправданим. Бо якби ставив його, це значить, що він мав би бути на голову сильнішим за інших. Якщо буде таким самим, то футболісти казатимуть, що тато синочка ставить, і вболівальники казатимуть те саме. Але футболісти теж люди, раз виходить сильніше, раз слабше. На нього був би великий тиск, і на мене, на наші стосунки між батьком і сином… Тому це складне питання, чи хотів би тренувати, чи краще збоку вболіватиму за нього й підтримуватиму. 

"Не маю часу на подорожі, люблю щось готувати на мангалі"

Чим займаєтеся, крім футболу? Чи маєте час на подорожі або якесь хобі?

Цього року взагалі не було часу на подорожі. Були такі моменти, що хотілося цілий день провалятися в ліжку й нарешті відпочити. Але не виходило, бо завжди є якась робота. У нас понеділок – вихідний, але в мене тоді дуже багато роботи з відео. Розбираю нашу гру по кожному гравцю, також вивчаю команду суперника, з якою будемо мати наступну гру. Адже треба правильно побудувати тренувальний процес на тиждень.

Зараз мені найбільше подобається, коли приходять друзі і я щось смажу на мангалі або в казані щось цікаве готую. От на кухні не люблю бути, але за мангалом – люблю.

Як гадаєте, чи у вас колись може зникнути пристрасть до футболу? 

Напевно, ніколи. Бо коли ти любиш свою справу – не просто за щось, а дійсно любиш, тоді це на все життя. Були моменти, коли безплатно працював, бо просто подобалося. Я кайфую, коли граю у футбол чи коли займаюся тренерською діяльністю. Це моє життя. Ніколи не було думки піти з футболу. Можливо, в майбутньому знайду себе в іншій іпостасі. Але зараз я на сто відсотків щасливий, що працюю тренером. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.