Президент у рясі. Як у прагненні розвинути культуру отець Августин Волошин став очільником української держави на Закарпатті

В огляді Еспресо.Захід ви дізнаєтесь більше про діяльність однієї з найвидатніших фігур Закарпаття.

Духівник-викладач

Августина Волошина тісно торкалась освітянська тематика, спочатку як здобувача освіти, а згодом як того, хто викладає. Августин присвячував себе духовенству: по завершенню Ужгородської гімназії чоловік вступив на теологічний факультет у Будапешті, на якому побував тільки рік через проблеми зі здоров’ям. Повернувшись в Україну, Волошин закінчив теологічні студії, у 1897 році висвятився та був призначеним капеланом у Преображенській церкві Ужгорода. 

А через три роки завершив Вищу педагогічну школу у столиці Угорщини, з дипломом викладача математики й фізики в середніх навчальних закладах. Так він паралельно з церковною діяльністю почав викладати в Ужгородській учительській семінарії: у період 1900–1917 років був професором, а у 1917–1938 роках обіймав посаду директора семінарії. Щодня викладав педагогіку впродовж двох годин, а за весь час, крім фізики й математики, навчав майбутніх вчителів правильної будови та форми мови, викладацької практики, логіки, психології та іншого. 

Августин був активним освітянином, заснував низку шкіл та установ. А педагогічна діяльність, крім викладу матеріалу, була спрямована на виховання національної свідомості у молоді.

Русин є українцем

Пасторство Августина Волошина припало на період, коли Угорщина активно розгортала мадяризацію в Українській Греко-Католицькій Церкві. Проведення богослужінь у церкві хотіли перевести на угорську мову. Отець усіма доступними способами відстоював права слов’янського народу Закарпаття та інтереси народної церкви, можливість проведення традиційного обряду. Він відіграв важливу роль в акціях збереження церковнослов’янської мови в богослужінні та друкуванні книжок на кирилиці. Також Волошин виступав проти москвофілів, які своє засилля проводили й на Закарпатті та хотіли замінити місцеву говірку на російську мову. 

Письменник Василь Ґренджа-Донський, земляк Августина, згадував: "Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книги, шкільні підручники й редагує майже єдину на той час газету «Наука»… Августин Волошин – найбільший наш муж нових часів, не зробив жодної кар’єри, хоч його широке знання, досвіди й здібності та великі заслуги просто предестингували його на найвищі достоїнства".

З 1904 року, Волошин почав наполягати на легітимності називання закарпатців-русинів українцями. У своїй статті "Русини чи українці?" отець писав:

"Назви «русин» ми не вирікаємося й не покидаємо її. Але коли ми днесь на перше місце видвигаємо й завше підчеркуємо назву «українець-український», то це робимо для того, щоб відрізнити себе від тих, що сталися зрадниками нашого народу і як вовки в овечій шкірі іменем «русини» … туманять і продають русина".

Передвісники лідерства

Значною мірою Августин Волошин доклався до розвитку культури та освіченості на Закарпатті через свої посібники, газети та журнали. Але обходилось не тільки гуманітаристикою: отець усвідомив, що основою політичної незалежності та розвитку повинна бути економіка, по чому вплинув на створення кооперативів і заснував свій Крайовий кооперативний союз, з якого пішли фабрики ужиткових товарів.

Прихід до великої політики був логічним продовженням діяльності Волошина, адже ще з кінця 1910-х років отець став організатором Християнсько-народної партії. Обирався до чехословацького парламенту з візією: "Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське".

У період Мюнхенської змови та тяжкої політичної кризи у Чехословаччині, Підкарпатська Русь отримала автономію – у новому апараті Волошин був державним секретарем. Уже через два тижні він став і прем’єр-міністром краю, після того, як влада усунула попереднього проугорського очільника. Так, отець сформував свій уряд виключно з прихильників українського руху.

Очільник Карпатської України

З моменту обрання Волошина прем’єр-міністром наприкінці жовтня 1938 року, розпочалась робота зі створення інституцій, на підвалинах яких можливо сформувати державу. Створили Організацію народної оборони "Карпатську Січ" (ОНОКС), українська народна рада видала маніфест з програмою дій нового уряду. Серед важливих постанов запровадили українську мову як офіційну, а вже 30 грудня ухвалили назву краю: Карпатська Україна. У січні анонсували вибори до сойму, створили партію Українське національне об’єднання і сформували її центральний провід. У лютому до сойму пройшли 32 посли, за яких віддали свої голоси 92,4% виборців. 

Роботу над формуванням легітимної та демократичної влади в краї проводили місяцями, але офіційно свою незалежність Карпатська Україна проголосила у день першого засідання сойму та вибору Августина Волошина президентом, 15 березня 1939 року. У наступні дні, територію Закарпаття окупували угорські війська, а уряд опинився в екзилі у Празі.

За кордоном отець відійшов від політики та повернувся до наукової та педагогічної діяльності, зміг стати деканом та ректором в Українському вільному університеті.

Невиправдане затримання радянським режимом

Августина Волошина схопили під час окупації більшовиками Центральної та Східної Європи у травні 1945 року. Арештом займалось Головне управління контррозвідки СМЕРШ (Смерть шпигунам) державної безпеки СРСР. Попри те, що в отця не було громадянства в більшовицькій Україні чи Росії, і на території комуністичного союзу він не побував, його притягли до кримінальної відповідальності та вивезли до Москви як "особливо небезпечного злочинця", помістивши в одиночній камері Лефортовської в’язниці.

На той момент, Августину вже було за 70 років. Тривалий час таких умов організм витримати не міг: тортури та тиск на священника привели його до тюремної лікарні Бутирської в’язниці, де йому вже не могли допомогти.

Співкамерник Августина Волошина, Володимир Марчук з Житомирщини, згадував про події перед тим, як його відвезли до шпиталю:

"До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина... Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником... З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки й виводили гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і розумну людину... ".

Помер Августин Волошин 19 липня 1945 – за офіційною версією, від паралічу серця. Отець заповідав провести скромний похорон, без світських парад. Хотів бути похованим поруч з дружиною в Ужгороді, але у разі якщо воєнні чи політичні обставини не дозволять втілити бажання, то там, де і почив. Досі невідомо, де похований Волошин. За однією з версій, він лежить в одній з колективних могил в’язнів Бутирки. Тому в отця Августина є ще дві могили, символічні: одна в заповіданому місті, поруч з дружиною. Друга вшановує президента Карпатської України у Празі.

• "Яка наша сила? – "Діти!": 87 років тому Угорщина, де існував профашистський режим, напала на Карпатську Україну.