Батько Степана Бандери: патріот і священник Андрій Бандера, чия віра і стійкість витримали страждання та втрати

Андрій Бандера виростав у середовищі галицької духовної традиції, де шанували працю, віру й освіту. Вже з юних літ він проявляв виняткову наполегливість та здібності. Навчання у Стрийській цісарсько-королівській гімназії він завершував із відзнаками: у 1898-му – відмінно завершив IVа клас, у 1899-му блискуче завершив V клас, а в 1902 році склав випускні іспити й отримав свідоцтво зрілості. Освіта стала для нього не лише соціальним ліфтом, а й ключем до служіння українській громаді.

Після гімназії Андрій вступив на богословський факультет Львівського університету, який закінчив у 1906 році. Того самого року він одружився з Мирославою Глодзінською, дочкою священника й представницею давнього галицького духовного роду. У листопаді 1906-го Андрій Бандера прийняв священничі свячення з рук митрополита Андрея Шептицького й розпочав своє служіння, яке стало не лише душпастирським, а й суспільно-націєтворчим.

Громадська діяльність і національний рух

Ще під час навчання в гімназії Андрій Бандера увійшов до лав Української національно-демократичної партії, проводив роз’яснювальну роботу серед селян під час виборів, цікавився національним рухом. У 1910 році став членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Дім молодого священника і його дружини був місцем зібрань українських інтелектуалів та активістів – тут бували Павло Ґлодзінський, співзасновник "Маслосоюзу", журналіст Ярослав Весоловський, скульптор і вояк Михайло Гаврилко та інші діячі, які творили національне життя українців у першій половині XX століття.

Коли восени 1918 року Західна Україна опинилася на порозі великих змін, Андрій Бандера став одним з організаторів української влади в Калуському повіті. У жовтні – листопаді він формував із жителів довколишніх сіл військові відділи, використовуючи зброю, приховану ще в 1917-му. Під час творення ЗУНР був активним учасником політичного життя, а в 1919 році став делегатом Української Національної Ради у Станиславові та голосував за Акт Злуки. Згодом добровільно вступив до Української Галицької Армії і служив капеланом 9-го полку Третьої Бережанської бригади. У війську він зберігав синьо-жовтий прапор, який потім проніс через усе життя.

фото: photo-lviv.in.ua

Родинні трагедії та виховання дітей

Після поразки українських визвольних змагань священник з родиною мусив кочувати Галичиною: побував у Бучачі, в Ягільниці. Часто переховувався, адже польська влада переслідувала українських політичних діячів. У 1922 році Андрія спіткало важке горе — від туберкульозу горла померла його 34-річна дружина Мирослава, залишивши вісьмох дітей. Невдовзі померла й наймолодша донечка. 

Попри трагедію, отець Андрій зумів зберегти сім’ю та дати дітям добру освіту. Саме в цей час формувалися світоглядні засади його дітей, серед яких був і Степан Бандера — майбутній лідер українського націоналістичного руху. Усі діти Бандер отримали гідну освіту та змалку виховувалися у любові до України й Божого слова. Проте ніхто тоді не міг передбачити, які випробування чекають на них у майбутньому. Богдан Бандера загине у лавах ОУН у 1944 році. Брати Олександр, доктор економічних наук, та Василь, випускник філософського факультету Львівського університету, у 1942 році загинуть від рук нацистів у концтаборі Аушвіц. Степана Бандеру, очільника Проводу ОУН, уб'є агент радянського КДБ Богдан Сташинський у 1959 році в Мюнхені. Три доньки — Марта-Марія, Оксана та Володимира — стануть ув’язненими в радянських концтаборах. Марта-Марія ніколи не повернеться з Красноярського краю, Оксана зможе повернутися на Батьківщину лише через 48 років після арешту, а Володимира — через 10 років.

фото: uamodna.com

Попри біль від втрати дружини та доньки, Андрій не зламався. У селах, де йому доводилося служити, настоятель створював освітянські гуртки, споживчі кооперативи тощо.

У 1920–1930 роках о. Андрій був парохом у Старому Угринові, де став духовним і суспільним лідером громади. Його хата стала центром господарського, культурного та політичного життя. Прихожани поважали свого пароха, називаючи його "добрим пастирем", який завше був на стороні бідних та знедолених і ніколи не брав грошей за священнодії. Окрім того, Бандера спонукав селян до освіти, навчав їх читати, роздаючи книги зі своєї бібліотеки.

Він активно співпрацював із "Сільським господарем", заохочував селян до самоорганізації та освіти. У 1930-х служив у Волі-Задеревацькій, а з 1936 року – у Тростянці Долинського повіту. Авторитет отця Андрія вражав: освічений, врівноважений, чесний, він став моральним компасом для цілого регіону.

Переслідування радянською владою

Після встановлення радянської влади у 1939 році НКВС одразу зацікавився родиною Бандер. У травні 1940 року чекісти почали агентурну розробку Андрія Бандери. У документах писали: "батько керівника ОУН", "підозрілий піп", "може контактувати з кур’єрами". Спецслужби намагалися завербувати його, зменшували податки, пробували налагодити контакт, але марно. На бесідах, що їх проводили під легендою чиновників, о. Андрій був привітний, але коли заходилося про синів — ставав мовчазним і непробивним. У звітах зазначали: "вороже налаштований до радянської влади", "не говорить правду", "вербування недоцільне".

У ніч з 22 на 23 травня 1941 року його арештували разом з доньками Мартою і Оксаною. Приводом стало те, що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це діяльність Степана Бандери. Дівчат одразу відправили до Сибіру. Священника після нетривалого перебування в Станиславській тюрмі вивезли до Києва, у внутрішню тюрму НКВС на Володимирській, 33. Там, у катівнях, почалися допити. У протоколах, що збереглися, вражає його твердість.

фото: УГКЦ

На запитання, якою мовою даватиме свідчення, Андрій Бандера відповів: "Свідчення я даватиму українською мовою". На запитання про політичні погляди сказав: "За своїми переконаннями я є українським націоналістом. Єдино правильним ладом для українців вважаю єдину соборну Україну". Він не відмовився від своїх поглядів і не зрадив дітей, попри тортури. Головне звинувачення НКВС звучало абсурдно, але показово: "підтримував зв’язок із сином Степаном — керівником закордонного проводу ОУН".

Незламний до кінця

7 липня 1941 року суд, що тривав менш ніж дві години, засудив отця Андрія до розстрілу. Перед судом він гордо промовив: "Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України". Вирок виконали 10 липня. Місце поховання невідоме, але майже напевно священник спочиває у Биківні — одному з найбільших поховань жертв НКВС.

Отець Андрій Бандера був реабілітований лише в листопаді 1992 року, коли незалежна Україна нарешті мала змогу повернути йому чесне ім’я.

Сьогодні його пам’ять вшановують у багатьох містах Галичини. У церкві Успіння Богородиці в Козові та в храмі села Старого Угринова встановлено вітражі із його зображенням. У Середньому Угринові діє молодіжний волонтерський осередок його імені. У 2019 році в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку на будівлі, де він був ув’язнений.

Відомо, що постуляційний центр УГКЦ готує матеріали про життя і діяльність отця Андрія Бандери на розгляд Конгрегації у справах святих у Ватикані, яка після ретельного вивчення документів вирішить справу щодо проголошення отця Бандери блаженним.

• Людина, яка стала символом українського націоналізму: 116 років тому народився Степан Бандера