Історія одного бійця, або Чого вартує здоров’я захисника

Військовослужбовець Олександр Лозинський отримав бойове поранення на фронті ще торік в березні, втім наслідки травми не дають спокою донині. Поранення було настільки серйозне, що чоловік міг втратити ногу. Та на цьому його випробовування не завершилися. Сьогодні військовий продовжує боротися, але не тільки за можливість ходити, а й за можливість отримувати від держави свої ж кошти.

Про травму та лікування

"Під час очікування безпосередньо піхоти, ми стояли у круговій обороні в приміщенні старого технічного боксу. В дерево влучив снаряд, полетіли осколки на всі 360 градусів. Один із тих осколків залетів через вікно, зрикошетив від підлоги й попав мені в ногу", - пригадує військовий. Трапилося це торік 7 березня в уже нині окупованій Попасній.

Олександр пригадує як отримав першу медичну допомогу: йому вкололи знеболювальний препарат, наклали шину, відвезли в лікарню у Часовому Яру та прооперували. Увесь цей час військовий був при тямі.

"Осколок перебив два нерви, зламав дві кістки, пошкодив м’які тканини, а також перебив артерію", - пригадує Олександр. Таке поранення надавало хірургу юридично дозвіл ампутувати ногу. Але лікарі робили все можливе, аби врятувати кінцівку. Чоловік настільки спокійно розповідає про ті тяжкі години, що довелося прожити, ніби й не про нього ця історія.

"Після першої операції мені поставили апарат АЗФ. Потім мене перевезли в Дніпро. Згодом - до Львова у військовий госпіталь, прооперували ще раз, але змін не було. Далі - Мукачево, планували там ще раз оперувати, але обставини змінилися, відтак відвезли на операцію в Ужгород. Зі слів лікаря, який оперував, мені видалили приблизно 4-5 см кістки. Але потім, під час лікування, коли мені нарощували кістку, то казали, що було видалено приблизно 7 см. Така різниця в лікарських висновках для мене є дуже суттєвою, оскільки надалі впливає на медичне рішення стосовно моєї придатності чи непридатності нести військову службу. А також звідси випливають і лікарські настанови на навантаження", - розповідає Олександр.

В Ужгороді військовому наклали ще один АЗФ: перший стояв на великій гомілковій кістці, другий - на малій. Між собою апарати були з’єднані.

"Як потім з’ясувалося, краще було б одразу поставити мені апарат Єлізарова, адже він за своєю конструкцією дає менше навантаження на кістку і дає можливість наростити кістку, АЗФ не має такої можливості. Він простояв три місяці, але результату не було, кістка взагалі не зрослася", - зазначає військовий.

Згодом до нас підійшла ще одна жінка. Це - Надія Шостак, працівниця Жовтанецької сільської ради. Вона упродовж усього лікування підтримує бійця і допомагає. Олександр родом з Одещини, на Львівщині з 2017-го проживає. Тож родичів тут немає. Із розмови розумію, що доля Олександра не байдужа пані Наді. Вона дуже переймається його здоров’ям і прикладає усіх зусиль, аби допомогти, "По-людськи, за те, що він взяв зброю і пішов захищати нас. Коли Олександр приїхав з Ужгорода додому, я звернулася до знайомого лікаря, аби проконсультувалися. Він із військового госпіталю прикордонників, що у Львові. Там бійцю зняли апарат АЗФ. Лікар сказав, що треба зачищати кістку з двох сторін і укріплювати її серйозніше. Лише тоді Олександру і становили апарат Єлізарова, адже таким чином можна нарощувати довжину кістки. Апарат уже зняли. Та кістки таки не зрослися", - пояснює пані Надя.

Але Олександр взагалі не втрачає надію на одужання. Каже, що чекає на чергову операцію, де йому планують встановити пластину.

Зламана нога - не підстава для продовження лікарняного?

Оптимізм випарувався, обличчя військового спохмурніло, коли ми почали говорити про ще одну проблему. Вона пов’язана безпосередньо із військовою частиною, в якій він служив. Йдеться про частину в Яворові, адже нині його вже перевели на Волинь.

"Упродовж 120 днів, поки проходив лікування, мені надходила щомісячна премія у 100 тисяч, а потім на військово-лікарській комісії мали вирішити, чи можу братися до служби, чи необхідно продовжувати лікарняне і лікування, або ж повністю списати мене. Я прибув у військову частину на початку серпня у свій підрозділ, мого керівника не було, тимчасово-виконуюча його обов’язки (за професією психологиня) зазначила, що підстав для продовження лікарняного вона не бачить. Сказала звернутися в підрозділ, аби там надрукували рапорт на відпустку за сімейними обставинами на 10 днів. З її слів, коли вийду з відпустки, буде людина, яка займається такими справами. Послухав "поради" і виконав. Тим і наробив собі клопоту. Натомість тимчасово-виконуюча обов’язки мала б скерувати мене в медроту, щоб там представили мене на ВЛК", - розповідає військовий

Коли відпустка закінчилася, Олександрові сказали, що потрібно продовжити лікарняне за тією процедурою, що і в попередні всі місяці: їхати в поліклініку, привезти в частину висновок комісії.

"Але зарплата надходила вже без преміальних 100 тисяч. У підрозділі пояснили, що мені не нараховують відповідну суму, бо маю перерив - це відпустка за сімейними обставинами. Це питання вивчили юристи, до яких звернувся. Мені сказали, що це помилка військової частини. Бо тоді, 1 серпня, мене мали направити одразу на комісію", - каже військовослужбовець.

Розчаруванню бійця немає меж, в голосі чути ноти несамовитої образи. Невже його подвиг там, на фронті, тут, в тилу, немає значення?

Юристи сподіваються на розв'язання проблеми без суду

Зі слів адвоката Івана Цебака, який займається справою військового, в Олександра Лозинського є всі шанси, аби повернути кошти, які йому не виплачували із серпня по листопад 2022-го, а це приблизно 280 тисяч гривен

"Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей захищає пана Олександра. Про це йдеться у статтях 16 та 17. Також військовий повинен отримувати щомісячно преміальних 100 тисяч гривень згідно із постановою Кабміну №168 від 28 лютого 2022 року "відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у зв’язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов’язаним із захистом Батьківщини, з участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з нацбезпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів". Після чотиримісячного лікування військового по закону повинні були послати на ВЛК, де мали б визначити придатний чи непридатний він для військової служби. Але йому нарадили писати рапорт на відпустку за сімейними обставинами, після чого апелюючи цим документом, перестали подавати в список для отримання преміальних. До того ж керівництво не звернуло жодної уваги на два рапорти Олександра: про те, що він продовжує лікування та рапорт про відкликання відпустки. Ми бачимо недбалість керівництва до даної особи. Ніхто не має права так недобросовісно ставитися до військового, який отримав травму захищаючи суверенітет України. Вважаю, що Олександр Лозинський має право оскаржити бездіяльність посадових осіб і суді. Але певен, що дану проблему можна вирішити й без суду та повернути військовому кошти", - зазначає Іван Цебак.

Наразі справа військового досі не має логічного завершення. Олександр сподівається, що публічний розголос його проблеми убереже побратимів від подібних ситуацій. А поки військовий проходить лікування і надіється таки повернутися до лав Збройних сил України та стати знову на захист держави.

Тетяна Оліярчик