"Еспресо.Захід" розповість історію Львівського ставропігійного братства та в чому унікальність цієї організації для розвитку культури в Галичині та загалом у тодішній Україні.
Фото: Вікіпедія
Довкола церков парафіяни об’єднувалися відколи ці споруди почали виникати на теренах, де жили наші предки. Однак лише в 15-16 столітті ці об’єднання набули важливого громадського значення, ставши осередками православної культури русинів – тодішня назва українців у польсько-литовській державі Річ Посполита.
Саме Львівське братство стало першою організацією такого типу. Його вважають найстарішим церковним братством в Україні.
У Львові братство при Успенській церкві (славнозвісна вежа Корнякта в центрі міста) постало на зламі XV і XVІ століть. За дослідженнями відомого історика Ярослава Ісаєвича, Львівське братство мало тривалий період формування, який завершився у 80-х роках XVІ століття.
Діяльність братства санкціоновано низкою документів. Наприкінці 1585 року Львів відвідав антіохійський Патріарх Йоаким V. Саме тоді йому й подали на розгляд статут Львівського братства. Уже на початку 1586 року ієрарх затвердив цей документ, який нараховував більше сорока пунктів. Формально – це і є дата заснування братства. У 1593 році константинопольський патріарх Єремія надав Успенській церкві права патріаршої ставропігії, себто прямого підпорядкування вселенському архієреєві. Відтоді братство і називало себе Ставропігійським.
До Львівського братства могли належати люди різних станів. З членських внесків, прибутків з продажу книг, дарів і дотацій воно утримувало церкву Успіння і монастир святого Онуфрія, що були його власністю, вело друкарню і школу. Братство організувало у Львові шпиталь — притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможним членам
Вже наприкінці XVI – на початку XVII ст. подібні братства почали діяти за принципом львівського у багатьох містах Галичини, Холмщини та Підляшшя, з’явилися на Волині та в Києві. Це здебільшого були об’єднання мирян – міщан, а також шляхти чи (як-от у Києві) міщан, козаків та духовенства.
Фото: Вікіпедія
Загалом кажучи, діяльність Львівського братства не була локальною та не обмежувалася опікою над Успенським храмом та її членами. Як відзначає доктор історичних наук, старший науковий співробітник НМІУ Максим Яременко, Львівське братство стало відомим далеко за межами міста щонайменше завдяки трьом речам: школі, друкарні та активній участі в церковно-політичному житті.
Львівська школа, створена на межі 1585 і 1586 років, вважається другим із православних освітніх осередків, де рівень навчання був вищим за початковий. Тут навчалися вихідці з різних соціальних станів, а для убогих наука була безкоштовною. Функціонувала й бурса. У королівському привілеї 1590 року осередок названо "школою для заняття вільними мистецтвами ", а під ними зазвичай малися на увазі курси трівіуму (граматика, риторика, діалектика (вступ до філософії)) та квадривіуму (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Однак з плином років рівень викладання у школі знижувався (наприклад, у XVIII ст. науку провадив лише один учитель).
Після смерті Івана Федоровича (Федорова) братчики викупили його друкарню та почали видавали книги. Це було між 1591 та 1787 роками. Тут з’являлася навчальна література, церковні книги, вперше побачили світ твори, які належать до початків драматургії. Також у друкарні вперше проілюстрували книгу гравюрами західного зразка. У XVIII ст. братські видання потрапили під церковну цензуру, а після переходу Львова до Австрійської монархії – під державний контроль. Від 1730-х років реалізація книг стала головною статтею прибутків братства, а його видання поширювалися всією територією України. Рукописні книжки з великої бібліотеки братства згодом увійшли до фондів Львівського історичного музею. Натомість примірники, що їх видавала братська друкарня, розсіялися по світу.
Ще у першій половині XVI ст. успенські братчики долучалися до номінування львівського єпископа. Згодом вони намагалися контролювати діяльність місцевого влади, що не раз призводило до гострих конфліктів. Так, у 1572 році братчики виклопотали королівський привілей на зрівняння у правах православних львів’ян-українців і львів’ян-католиків. У 1708 році братство змушене було поступитися католикам, адже під тиском львівського католицького архиєпископа Константи Юзефа Зелінського, воно прийняло Берестейську унію, тобто відбувся перехід від православ’я до греко-католицизму. Хоча вже наступного року братчики домоглися підтвердження свого автономного ставропігійного статусу у папи Римського, себто отримали цього разу пряме підпорядкування римському апостольському престолу.
Львівське братство припинило діяльність разом зі своїми друкарнею, шпиталем та школою аж у другій половині 1780-х років, коли Львів опинився у складі Австрійської монархії, що переживала період просвітництва і намагалася прибрати до своїх рук всі релігійні установи.
Серед відомих старійшин братства були такі імена: Юрій Рогатинець у 1586—1608 роках, Іван Рогатинець у 1586—1603 роках, Іван Красовський у 1586—1611 роках, Ієронім Сапричця у 1590—1599 роках, Костянтин Мадзапета у 1633—1640 роках, Павло Лаврисевич у 1645—1662 роках, Степан Лаврисевич у 1665—1672 роках, Стефан Лясковський у 1710-х роках, Петро Семенович у 1710-х роках та інші.
Підсумовуючи, такого роду братства відігравали важливу роль у соціальному, релігійному та культурному житті України XVI–XVIIІ ст. Адже вони засновували й утримували школи, друкарні та шпиталі. За умов конфесійної конкуренції між католиками та православними, вони гуртували православних вірян і виступали на захист їхніх прав.
Додамо, що братство відродилося лише у 1989 року за ініціативи священиків Володимира Яреми та Ігоря Бурмила, мирян Богдана Рожака, Святослава Яреми, Віри Маркович і Віри Махніцької, як львівське крайове ставропігійне Братство святого апостола Андрія Первозваного.
Читайте також: Історія електрофікації Львова: як одна виставка зробила місто електричним