За лаштунками львівської Феміди: "таємна кімната" та золочені інтер’єри Палацу справедливості

Колишній Палац справедливості на вулиці Князя Романа - одна з наймонументальніших споруд Галичини кінця XIX століття  сьогодні функціонує як відкритий культурний простір. У залах, де колись ухвалювали судові вироки, тепер проходять виставки сучасного мистецтва, лекції та артподії. Відвідувачі можуть не лише побачити сучасне мистецтво, а й роздивитися розкішні історичні інтер’єри - мармурові сходи, ліпнину, склепіння та декоративні розписи, які зберегли атмосферу старого Львова.

Історія та призначення

Будівництво Палацу справедливості тривало з 1891 по 1895 рік за проєктом польського архітектора Франциска Сковрона. У ті роки Львів належав до Австро-Угорської імперії, і новий судовий комплекс мав символізувати непорушність закону, силу держави та важливість правосуддя. Споруда задумувалася не як звичайний адміністративний корпус, а як справжній палац суду з урочистою архітектурою, монументальними сходами, багатою ліпниною та декоративними скульптурами.

До появи Палацу на цьому місці стояв монастир кармелітів, а згодом діяла одна з львівських в’язниць. За свідченнями істориків, умови утримання в’язнів там вважалися одними з найгірших у місті. Саме в цій тюрмі у 1877–1878 роках перебував український письменник і громадський діяч Іван Франко. Меморіальна таблиця на фасаді нагадує про цей період, а старі архіви й спогади львів’ян свідчать про суворість тогочасного правосуддя.

фото: photo-lviv.in.ua

фото: photo-lviv.in.ua

фото: lpnu.ua

Палац функціонував як Галицький Крайовий суд, який розглядав найважливіші справи регіону. Тут працювали судді, прокурори, нотаріуси, а в міжвоєнний період будівля стала центром правничого життя Львова. Після Другої світової війни споруду ще певний час використовували як судовий корпус та архів, згодом вона стала частиною Національного університету "Львівська політехніка", де розміщували кафедри архітектури, комп’ютерних технологій та права. Попри зміну призначення, будівля зберегла свою монументальність і історичні інтер’єри.

Архітектура та уособлення сили закону

Архітектура Палацу справедливості поєднує пізній історизм, віденський неоренесанс та елементи необароко. Триповерхова цегляна будівля видовжена в плані, з центральним ризалітом і двома симетричними крилами, доповненими бічними ризалітами. Фасади рустовані й членовані горизонтальними карнизами, ризаліти оздоблені пілястрами та колонами іонічного ордера. Центральний ризаліт завершено фронтоном із балюстрадою та аттиковою скульптурною групою роботи скульптора Леонарда Марконі.

Вікна споруди мають аркову та прямокутну форми, а центральний вхід оформлено півциркульним порталом із картушем. Внутрішнє планування - коридорного типу з одностороннім розташуванням приміщень, перекриття - хрещаті та парусні склепіння. Північний вестибюль прикрашений алегоричною скульптурою правосуддя роботи Антонія Попеля .

фото: скриншот з відео

 У залі другого поверху збереглися ліпнина та розписи художників школи Яна Матейка. Усередині стоять кам’яні леви - символи охорони права та закону Галичини. Крім того, тут збереглося велике дзеркало кінця ХІХ століття та різьблені декоративні елементи, які надають приміщенню урочистості та величі.

Таємна кімната палацу

Особливе місце в будівлі займає так звана «таємна кімната», яка збереглася у незмінному вигляді. На початку ХХ століття це приміщення було приймальнею Вищого Крайового Суду, пізніше секретним архівом, а останнім часом - аудиторією для захисту студентських робіт. 

Упродовж десятиліть ця "таємна кімната" була прихована від широкого загалу. Працівники кафедри архітектури та реставрації Інституту архітектури та дизайну "Львівської Політхніки" відреставрували приміщення.

фото: Скриншот з відео

фото: Василь Петрик, lpnu.ua

фото: Василь Петрик, lpnu.ua

фото: Василь Петрик, lpnu.ua

Робота була непростою, бо старих фотографій цього приміщення не збереглося, адже воно завжди було непублічним простором і тривалий час залишалося прихованим від сторонніх очей.

Найбільше у кімнаті постраждали австрійські шпалери. Їх пошкодили під час проведення електрики, однак навіть те, що збереглося, дає уявлення про первісний вигляд інтер’єру: стіни були оздоблені паперовими шпалерами з позолотою. В одному з кутів колись стояла декоративна кахельна піч, проте її розібрали перед тим, як у 2006 році з приміщення вивозили архів кафедри військової підготовки.

Дерев’яне оздоблення кімнати також має сліди часу - на ньому видно два шари лаку, нанесені у різні періоди. Первісно ж дерево мало темний горіховий відтінок і було прикрашене графікою зі справжнього золота: дорогоцінним металом оздоблювали внутрішні елементи різьблення. Оригінальну деревину майстри просочували лляною олією та покривали воском, завдяки чому природний тон горіха набував холодної, стриманої гами.

Дослідники також встановили, що автором композиції на стелі є художник Тадеуш Попель. Цікаво, що це не звичайний розпис по тиньку: алегорична сцена виконана на полотні, яке наклеєне на поверхню стелі. 

Відомі люди і резонансні процеси

Стіни Палацу бачили багато резонансних подій. Тут відбувалися судові процеси над Михайлом Павликом і Остапом Терлецьким. У міжвоєнний період у залі другого поверху розглядали політичні справи членів УВО та ОУН, серед яких були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько та їхні соратники. Відомим став так званий "Львівський процес" 1936 року, коли підсудні постали перед судом майже весь Крайовий Провід ОУН. Крім політичних справ, у стінах Палацу відбувалися кримінальні процеси, які часто ставали темою обговорень у місті. Таким чином будівля стала не лише місцем правосуддя, а й свідком буремної історії регіону.

фото: polska-org.pl

Сучасне життя Палацу

Сьогодні Палац справедливості отримав нове життя. Він не тільки використовується "Львівською політехнікою" для навчальних та наукових цілей, тут також проводять мистецькі виставки, лекції, презентації та артінсталяції, зокрема у межах фестивалю "Тиждень скульптури у Львові". Старі коридори зі склепіннями, мармурові сходи, різьблені орнаменти та ліпнина співіснують із сучасним мистецтвом, створюючи відчуття, що час тут сповільнився. Відвідувачі можуть одночасно побачити історію й сучасність, відчути велич і урочистість будівлі, яка колись символізувала силу закону і правосуддя, а сьогодні відкриває двері для творчості та натхнення.

• Вілла Солецького на Личакові: як гуцульська магія та модерн створили ідеальний санаторій