Блаженніший Мирослав Іван Любачівський: патріарх, який вивів Церкву з підпілля й заклав основи сучасної УГКЦ

Більше про життя та служіння Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, який був попередником не менш знакового глави УГКЦ Любомира Гузара, пише "Еспресо.Захід". 

Дитинство на Прикарпатті й освіта в Європі

Народився майбутній глава УГКЦ 24 червня 1914 року у місті Долина Івано-Франківської області. Він був первістком у сім’ї Євстахія Любачівського й Анни Олійник. Середній брат Мирослава, Євген, загинув під час Другої світової війни, а наймолодший, Богдан, став інженером і після війни виїхав у США. 

28 червня Мирослава Івана охрестили в долинській церкві Різдва Пресвятої Богородиці, у якій у травні 1921 року він також прийняв своє перше Святе Причастя.

Навчався в Долинській народній школі та Стрийській гімназії, яку закінчив 1933 року з відзнакою. У 1934-1937 роках навчався в українській греко-католицькій Львівській богословській академії на факультеті філософії, а потім на факультеті теології.

Як пишуть на сайті УГКЦ, Митрополит Андрей Шептицький звернув увагу на здібного студента й відправив його навчатися до відомого в Західній Європі богословського університету Канізіанум в Інсбруку (Австрія), де він продовжив навчання у 1937 році.

Свячення та початок служіння

18 серпня 1938 року Мирослав Іван Любачівський прийняв свячення в сан диякона. 21 вересня 1938 року – ієрейські свячення з рук митрополита Андрея Шептицького в каплиці митрополичих палат собору св. Юра у Львові. Був призначений на служіння у Львівську архієпархію.

Після свячень він продовжив навчання в Інсбруку. З початком Другої світової війни 1939 року університет мусив переїхати в місті Сіон (Сьйон) у Швейцарії. Саме там 1941 року отець Мирослав Любачівський захистив докторську працю з богослов'я.

У 1942-1945 роках навчався у Папському Біблійному інституті (Рим), у 1945-1947 – у Григоріанському університеті, здобувши ступінь ліценціата філософії. Також студіював медицину в Королівському Італійському університеті. Під час війни надавав духовну опіку українцям у Європі.

фото: synod.ugcc.ua

Еміграція до США та служіння в американських єпархіях

29 травня 1947 року Мирослав Любачівський переїхав до США: спершу до Філадельфії, згодом – до Стемфорда. Виконував численні церковні завдання, служив у парохіях Пенсильванії та Вісконсина, був парохом церкви св. Петра і Павла у Клівленді.

Він писав недільні проповіді, богословські статті, переклав Катехизм Тридентського Собору. Особливо цінними є його праці "Вірую в єдиного Бога", "Ранішні розважання" та "Десять заповідей Божих". "Вірую в єдиного Бога" видали в аудіоформаті до 95-ї річниці з дня народження Любачівського. Самі ж записи зробили у 1993 році на радіо "Воскресіння" у Львові.

У 54 роки отець Мирослав Любачівський став духівником Української католицької семінарії св. Йосафата у Вашингтоні. Через два роки – професором Академії св. Василія у Філадельфії. У 1973 році у Стемфорді його призначили духівником Семінарії св. Василія. Через п’ять років Папа Павло VI надав о. Мирославу Любачівському ступінь почесного прелата.

Єпископська діяльність

У 1979 році Папа Іван Павло II призначив о. Мирослава митрополитом Філадельфійської архиєпархії. 12 листопада 1979 року в Сикстинській капелі відбулася його хіротонія на єпископа за участі Йосифа Сліпого, митрополита Максима Германюка та Папи Івана Павла II. Відтак Мирослав-Іван Любачівський став архиєпископом УГКЦ у Філадельфії.

Єпископський герб Патріарха Мирослава Любачівського, фото: uk.wikipedia.org

На бажання Патріарха Йосифа Сліпого після Синоду Єпископів УГКЦ, 27 березня 1980 року, владика Мирослав Любачівський був призначений коад’ютором (з правом спадкоємності) Верховного Архиєпископа. 

"Після довгої застанови і призивання помочі Господа в молитві, прийшов я до висновку, щоб іменувати як коад’ютора з правом наслідства для Блаженнішого Кардинала Йосифа Сліпого Преосвященнішого Кир Мирослава Івана Любачівського, митрополита Філадельфійського для українців. Для цього високого завдання його чинять достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність, його наукова підготовка і гарні прикмети лагідності та покори, що скращують його вдачу. Йому належить моє довір’я і мої побажання – дуже щирі й сердечні", – зазначав у "Слові до українських владик" Папа Іван Павло ІІ.

Повернення в Україну як глави УГКЦ, розбудова й відродження церкви

Після смерті Йосифа Сліпого 7 вересня 1984 року Мирослав Іван Любачівський очолив УГКЦ. 25 травня 1985 року Папа Іван Павло ІІ увів його до колегії кардиналів. Він став четвертим кардиналом в історії УГКЦ після Львівських митрополитів Михайла Левицького, Сильвестра Сембратовича та Патріарха Йосифа Сліпого.

З 1984 року Мирослав Любачівський був секретарем української секції Національної католицької конференції.

Не маючи змоги легального в'їзду до тодішньої радянської України, брав участь у святкуваннях 1988 року 1000-ліття хрещення Руси-України в Ченстохові (Польща), куди з'їхалися українці з усієї Польщі.

Коли Україна отримала незалежність, Блаженніший Мирослав повернувся на Батьківщину з тимчасового осідку в Римі до свого Митрополичого престолу у Львові. Сталося це 30 березня 1991 року. Це повернення завершило тривалий період виходу УГКЦ з підпілля.

фото: УГКЦ

Перше, що зробив очільник УГКЦ після повернення з еміграції, – навідався до рідного дому в Долині. А опісля розпочав активну працю над відродженням і становленням УГКЦ. Заснув архиєпископську курію, створив нові єпархії, реорганізував структури клиру, висвячував нових священників, налагоджував стосунки з православними, які тоді були напруженими, велику увагу звертав на освіту та молодь. 

У 1992 році відкрив перший Синод Єпископів УГКЦ. У березні 1994 року з його подання відновила діяльність Львівська Богословська Академія (тепер Український католицький університет). Також завдяки йому було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут Пресвятої Трійці, при якому у 1996 році створили Дрогобицьку духовну семінарію блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима. 

За час праці Мирослава Любачівського на чолі УГКЦ в Україні було розбудовано необхідні для подальшого життя Церкви структури, створено чотири нові єпархії, висвячено сотні священників, налагоджено катехитичну працю. 

"Він був людиною молитви, говорив щиро і прямо, хоча часом це було не до кінця політкоректно. Він був послідовним, іноді до впертості. Патріарх очікував вірності від співпрацівників, але й сам був їм вірним", - згадував митрополит УГКЦ Борис Ґудзяк.

Патріарх приділяв велику увагу благодійності, християнському служінню тим, хто потребував опіки й допомоги. За його каденції у Львові відновили лічницю митрополита Андрея Шептицького, в Україні запрацювали відділення міжнародної благодійної організації "Карітас".

На 81-му році життя патріарх Мирослав захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на його здоров’я. У 1996 році, з огляду на його важкий стан, Синод Єпископів обрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником УГКЦ.

фото: istpravda.com.ua

Від осені 1996 року до смерті він жив тихим приватним життям, однак цікавився молоддю. Приймав на приватній аудієнції семінаристів і студентів двох перших випусків ЛБА у 1999 і 2000 роках. Для Блаженнішого, який сам був студентом довоєнної Богословської Академії, її віднова в незалежній Україні та закладення фундаменту УКУ у Львові, були великою радістю, - згадував Борис Ґудзяк.

14 грудня 2000 року Верховний Архиєпископ Мирослав Любачівський помер після довготривалої хвороби. Похований у крипті Архикатедрального собору св. Юра у м. Львові.

Спадщина Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського та вшанування його пам'яті

У Долині, рідному місті Мирослава Любачівського, біля будинку, в якому він народився (нині вул. Стуса, 1) встановлено пам’ятний знак, який урочисто освятили в серпні 2008 року.

10 серпня 2014 року, на честь 100-річчя з дня народження Мирослава Любачівського, біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в старій частині Долини встановили пам’ятне погруддя кардиналу авторства Руслана Романишина й Василя Заляська.

Владика Борис Ґудзяк відзначав: "Ми повинні задуматися, якою ж була людина, яка дала нам стільки? Протягом свого життя і тепер Блаженніший Мирослав Іван Любачівський був і є прикладом правди, скромності, смиренності й великої довіри, яку він виявляв до ближніх. Його щоденна щира молитва і батьківська опіка впливали на людей та події. Ставши Главою УГКЦ у переломний момент історії, він продемонстрував справжню честь і людяність, а це заслуговує на нашу пам’ять і на вічну пам’ять".

Мирослав Любачівський - Почесний громадянин Львова, Почесний громадянин Тернополя, Почесний громадянин Долини. На його честь названі вулиці в Івано-Франківську та Долині. Ім’я Мирослава Любачівського має започаткований 2012 року в Долині щорічний фестиваль духовної пісні "З піснею до Бога".

Верховний архієпископ Святослав освячує пам'ятник Мирославу Любачівському в Долині, фото: uk.wikipedia.org

Мирослав Любачівський залишив після себе велику кількість наукових праць, статей, підручників і перекладів. Він видав три книги своїх проповідей (1884-1990) в Українському католицькому університеті ім. св. Папи Климента у Римі. 

Згадуючи патріарха, о. д-р Іван Дацько писав: "Малий на зріст, фізично слабкий, непомітний і без особливого дару красномовності, однак Боже провидіння мало безліч планів для архипастирського служіння кардинала Любачівського". 

"Блаженніший Мирослав Іван Любачівський став уособленням трьох головних чеснот християнина: гідності, свободи і молитви. Він був носієм надії, через яку творилася Господня благодать, жив, керуючись Божим Словом. Це людина, яка відкрила своє серце для Бога, і через Всевишнього в ній відобразився образ Батька для своєї Церкви. Блаженніший навчив нас, що свобода – не вибір між добром і злом, а дар Божий вибирати добро, адже тільки тоді ми уподібнимося до Творця", – о. д-р. Михайло Димид, викладач УКУ.