Перший переносний електричний ліхтар придумали у кінці ХІХ століття. Саме тоді міста світу почали електрифікуватися. "Еспресо.Захід" розповість історію того, як у Львові з’явилося електричне світло.
ХІХ століття доленосно змінило історію нашої цивілізації. Це час, коли наука стала домінувати і витісняти різні міфічні догми з уяви не лише аристократії, але й простих людей. Життя кардинально змінювалося завдяки масовому виробництву найрізноманітніших речей. Сила заліза, вугілля й пари змушували час рухатися швидше, поєднуючи міста й континенти між собою. Та, напевно, найдивовижнішим винаходом ХІХ століття було відкриття законів електрики й магнетизму. Зокрема, до цього доклалися два відомі фізики з Великої Британії Майкл Фадей та Джеймс Макссвел, а всім відомий американець Томас Едісон популяризував електричне освітлення, винайшовши свою лампочку розжарювання та багато інших корисних речей.
Якщо у першій половині ХІХ століття про електроенергію знали лише вузькі фахівці, то вже у кінці століття вона стала звичним явищем для великих міст. Значний поступ у її популяризації робили електротехнічні виставки, де демонстрували переваги цієї нової приборканої людьми сили. На початку 1890 років були закладені основи передавання електроенергії, сконструйовані головні типи генераторів та двигунів, впроваджено звичний трифазний електричний струм.
Фото: Вікіпедія
На той час Львів хоч і був провінційним містом у порівнянні з іншими великими містами західної і центральної Європи, однак на теренах східної – швидко розвивався, будучи важливим комерційним містом Австро-Угорської імперії в яку тоді входив. Більше того, у місті проживало чимало бізнесменів та, як би сказали б зараз, стартаперів. Як приклад, можна згадати, що саме у Львові місцевий аптекар Ян Зег винайшов гасову лампу — світильник, у якому світло утворюється внаслідок згоряння гасу. Такі лампи до кінця століття освітлювали чи не всі міста Європи.
"Електрифікацію Львова пов'язують із двома масштабними для міста подіями на зламі століть — відкриттям Загальної Крайової виставки та будівництвом Міського театру. Цими двома проектами прагнули, серед іншого, продемонструвати модерність та поступ Галичини у складі імперії Габсбургів. Одним із видимих проявів тогочасної ідеї прогресу було використання електроенергії, мережа якої завдяки цьому стрімко стала частиною міської інфраструктури", - відзначають у Центрі міської історії Львова.
Тож, приводом для впровадження електрифікації стала незвична для Львова подія. На 1894 рік у місті запланували проведення масштабної Крайової виставки, що мала прийняти сотні тисяч людей. У підсумку за 139 днів роботи виставки, її відвідало понад 1,1 млн осіб! На той час транспортне сполучення між залізничним вокзалом і Стрийським парком, де вплачувалася виставка, було відсутнє, а адміністрація кінного трамваю, що функціонував тут з 1880 року, відмовилась прокладати аткий маршрут. Перший завідувач кафедри електротехніки Львівської політехніки, професор Роман Дзеслєвський ініціював запуск електричного трамваю. Вивчивши досвід європейських міст, у Львові міськрада приступила до будівництва власного електричного трамваю, а це потребувало зведення першої міської електростанції.
За кілька днів перед відкриттям виставки, у Львові менше ніж за рік часу поїхав електричний трамвай, який став другим в Україні і четвертним Австро-Угорщині. Першу електростанцію для роботи трамваю звели на куті сучасних вулиць Сахарова і Вітовського (на сьогоднішній день збереглася лише димова труба).
Фото: Вікіпедія
Через два роки місто викупило у фірми-підрядника "Сіменс-Гальске" і трамвай, і електростанцію. Посаду директора "Міських закладів електричних" (МЗЕ) з 1897 року аж до 1925 року обіймав Йосиф Томіцький – авторитетний вчений серед енергетиків Австро-Угорщини. Він динамічно розвивав енергетичну галузь міста, за його ініціативи були збудовані нова електростанція на Персенківці та мережа змінного струму.
У 1900 році мерія вирішила, що новий оперний театр повинен мати електричне освітлення. Спершу запланували побудувати невелику локальну станцію в підвалах театру. Як відзначає енергетик, автор книг "Історія електрифікації Львівщини" Андрій Крижанівський, на той момент таких маленьких станцій у місті тоді налічувалось сімнадцять. Але вже згаданий Йосиф Томіцький заперечив доцільність такого кроку, запропонувавши натомість протягти кабелі від електростанції на Сахарова, а в опері розташувати розподільчий пункт і акумуляторну підстанцію для компенсації спаду напруги. Цей спосіб дозволяв забезпечити світлом не лише головну будівлю, а й довколишні помешкання.
Згодом до розподільчого щита у підвалах театру приєднали новозбудований Промисловий музей (тепер приміщення Національного музею імени Андрея Шептицького) та інші будинки. Так, система енергопостачання театру стала осередком електрифікації центру міста.
Фото: Центр міської історії
На початку ХХ століття у Львові почали розширяти мережу електротрамваю та ареал електрифікації міста. Для цього магістрат прийняв рішення про зведення електростанції змінного струму на Персенківці, яку було зведено у 1908-1909 роках. Станція діє і до нині під назвою ТЕЦ-1, є структурним підрозділом ЛМКП "Львівтеплоенерго". Особливістю цієї споруди було сецесійне декорування фасадів та інтер'єрів, а також водогінна вежа, стилізована під середньовічну архітектуру
До введення в дію цієї електростанції міські ліхтарі були газовими, а електричне освітлення використовували переважно у помешканнях, а на вулицях – вкрай рідко.
Але потужна електростанція дозволила занурити львівську ніч у електричне світло. Нове електричне освітлення вулиць було коштовним проектом, тому у перші роки встановили всього 80 опор з дуговими електролампами від театру вздовж сучасного проспекту Свободи до площі Соборної.
На початках використовували саме дугові лампи, які складалися з двох вугільних електродів, а не лампи розжарювання. Тоді потужність ламп розжарювання не перевищувала 100 Вт, натомість дугових - 2500 Вт, що давало добре освітлення тротуарів. Оданк до кожних трьох стовпів потрібно було підводити окремий кабель, а електроди вигорали за чотири доби. Інженери знайшли вирішення – внизу стовпа під кришечкою, змонтували корбу з тросом, що опускав електрод. Магістрат організував постійну бригаду із 5 працівників для обслуговування вуличного освітлення.
Як відзначають у Центрі міської історії, до Першої світової війни, у місті паралельно існували мережа постійного струму 220 В і мережа змінного струму 5000 і 110 В. Мережу постійного струму ліквідували у 1916 році, а всіх її абонентів перевели на змінний струм.
Фото: Центр міської історії
З роками обсяги споживання електрики зростали, а місто розширювалося за рахунок сусідніх сіл, яких включали в міську агломерацію. Тому у Львові постійно збільшували потужність електростанції. Після 1932 року розпочалось будівництво електромереж за межі Львова. Відповідно, будинок на Винниченка став замалим для МЗЕ, які почали шукати собі нове приміщення. У 1934-1935 роках на місці, де зараз головне управління СБУ області, було зведено нову будівлю у стилі функціоналізму для підприємства, що робило Львів електричним.
Важливість електрики особливо відчутна, коли вона зникає. Львів’яни, як і жителі інших населених пунктів України, особливо гостро це відчули минулої зими. Коли через обстріли росіянами цивільної інфраструктури України, світло часто вимикали. Та це не зупинило міське життя, адже завдяки електрогенераторам та розподілу енергії, трамваї їздили, а в багатьох будинках було світло.
Читайте також: Як Митрополит Шептицький подарував Львову свою "найгарнішу дитину": Національний музей святкує 110 років