Світлана Тарабарова: "Світло обирає лише той, у кого є сила та сміливість"

Світлана Тарабарова стала гостею студії Live на FM Галичина.

Твоє рідне місто, в якому ти народилася, Херсон, сьогодні щодня потерпає від обстрілів. Як ти це переживаєш?

Місто знищують кожного дня, про це вже навіть рідко пишуть, і тому дуже боляче. Район Корабел, в якому я виросла, постійно перебуває під атаками. Не знаю, що там залишилося від нього.Батьки пересиділи в Херсоні всю окупацію, не хотіли виїжджати. Але коли почало прилітати у двір, то силоміць, маніпуляціями батьків я вивезла. Тато не дочекався повернення додому, а мама зараз зі мною поруч. У неї є власний дитячий садок під назвою "Мої діти". 

фото: FM Галичина

Наскільки я пам'ятаю, то дитячої мрії про сцену ти не мала, так?

Насправді все життя я мріяла стати не співачкою, а музикантом. Музика завжди була зброєю. Я була дуже активною дитиною. А оскільки я третя дитина, то, як кажуть, "їла з миски кота". Це дало мені можливість бути самостійною. Тому зараз, виховуючи своїх дітей, завжди кажу їм, що їхня сила в самостійності. Інколи я спеціально не допомагаю. От, наприклад, синові виповнилися з 7 років. Іноді він за звичкою просить допомоги. А я кажу йому, щоб спробував сам. Головне, що мають зробити батьки для українських дітей, – навчити їх бути самостійними, стійкими, справлятися з власним стресом, справлятися з власними емоціями, навчити дітей з раннього віку дихати, тобто якимось елементарним медитаціям для того, щоб у житті вони користувались цим. 

фото: FM Галичина

Твій шлях сили й волонтерства доволі тривалий. Чи були хоч раз хвилини сумніву? 

Музика завжди була і є потужною зброєю. На власному досвіді бачу, як музика може обʼєднати, допомогти, скерувати людину. Тому коли в нашій країні почалася біда, жодного сумніву не виникало.

Коли в Криму ще стояли "зелені чоловічки", мені було 21 чи 22. Це було 8 березня. Я була в Херсоні й дізналася, що поблизу в полі стояли наші хлопці, з 80-ки. Хотілося їм подякувати. Ще тоді не їздили волонтери так активно. Коли я підʼїхала, на прохідній мене спитали, чого мені треба. Я кажу: "Можна вам поспівати?". Вони були щасливі. Я зрозуміла, що там я потрібна. Від початку війни я їжджу до військових і співаю для них. На два роки телефон замовк. Ми співали тільки для військових. Уже потім концерти відновилися. 

Ти завжди асоціюєш свою музику зі світлом. Що для тебе це означає? 

Світло обирає лише той, у кого є сила, у кого є сміливість. Значно простіше стати на темну сторону, не пробачати. Світла сторона музики – це люди, які дійсно люблять інших, природу, прості речі. Там, де найвища цінність – життя людини. Я це так відчуваю. Завжди хотіла, щоб музика, яку я пишу, мала сенс. 

Під твої композиції діти роблять руханки в укриттях. Розкажи про це 

Мені пощастило бути мамою. Але ось у нас немає прикольних пісень українською для діток. Тому моя музика змінилася, відколи я стала мамою. Випустила цілий альбом про те, як правильно прокидатись, як правильно снідати. З усього цього, коли згодом стала частиною команди UNICEF Ukraine, яка підтримує українських діток, ми разом створили руханку "Я і ти". Коли діти спускаються в укриття, вони роблять там цю руханку.

фото: FM Галичина

Як це – бути мамою в час війни? Як тобі вдається триматися? 

Моя третя дитина народжена в час війни. Я теж боялася, але Поліна сама обрала цей час. У мене була важка вагітність. Але ми все це пройшли родиною. Страх, коли щось летить, – жахливий. Буває, я заздалегідь вкладаю дітей в укриття. В нас таке капсульне укриття за ізраїльським форматом у домі.  Там сплять мої діти. Мені легше, коли вони там. Щоранку прокидаюся о 06:30, бо о 07:30 везу дітей у школу і садок. Я ж не можу прокинутися з поганим настроєм, маю триматися. Я не хочу витрачати час на негатив, злість, біль. Люди навчилися шукати позитив навіть у час біди. 

Як ти написала пісню "Нервова клітина"? Вона буквально відразу вибухнула в соціальних мережах…

Про написання цієї пісні є цікава історія. Ми сиділи у студії з добрим другом Костею. Писали пісню. Почалося тривога. А я кажу: "Ну, тут же є стіна?". А він каже: "Ну є, і дуже-дуже міцне скло". Я не хотіла йти зі студії, але було страшно. І в цей час народжуються ці слова "де ти, моя остання нервова клітина". Але спершу було не "де ти", а "бай бай". Мій чоловік – перший хто слухає мою музику. І він сказав, що треба в цю пісню додати надії. Ми вирішили замінити "бай бай" на "де ти". Бо коли ти ще в пошуку, то ти не здався. Ми випустили пісню за 2 дні. 

фото: FM Галичина

Композиція "Маніфест" була написана ще до повномасштабного вторгнення. Які твої мрії зараз? 

Мрія в нас усіх одна. Ця пісня – маніфест світлої сторони музики. Ця пісня про те, як попри біль і втому літати, як на крилах і бути впевненим у собі. Почався карантин і у дітей був предмет "Руханка". І обрали також пісню "Маніфест". Тоді ще Олександр Усик в різних кросах танцював під цю пісню для дітей. Це так сильно завірусилося. Тож сьогодні для дітей, які випускаються зі шкіл, моя пісня – це як спогад про дитинство. 

Ти є музичною продюсеркою дитячого "Євробачення". Розкажи про цьогорічний відбір. 

Пишаюся тим, що я третій рік поспіль є продюсером дитячого Нацвідбору. Це змінило моє життя. Діти в нас талановиті. Діти мріють сюди потрапити. Цьогоріч була рекордна кількість заявок – понад 500. Навіть під час війни діти розвиваються. Це завжди шалений рівень. Я часто підтягую цих дітей на свої концерти. Зараз ми працюємо над першим в Україні дитячим мюзиклом "Мамине намисто". Це буде емоційно і потужно. Львів буде одним із перших міст, де покажемо цей мюзикл.

Програму LIVE на FM Галичина за участю Світлани Тарабарової слухайте тут

Розмовляв Андріан Хома

Підготувала Діана Ракус