"Фінляндизацію" пережили. На черзі "кореїзація"? Блог Ігоря Гулика

Принаймні, соціологічні опитування стверджують, що громадяни чітко налаштовані не дарувати Росії окуповані території, не погоджуватися на "перемир'я", попри жахливі атаки окупантів на мирні міста. Навпаки, чим агресивніше і по-варварськи чинять військові Путіна, тим ці настрої посилюються.

Поза тим, спитай в українців про те, якою має бути ота безсумнівна перемога, — і знайдеш купу варіантів відповідей. Від виходу на кордони 1991-го, 2014-го до походу на Москву. Поодинокі скажуть вам, що "Картаген може бути знищеним" іншими, менш затратними та кривавими способами.

На тлі такої веселки бачення перемоги зринають час від часу думки, здавалося б, досвідчених експертів, військовиків та воєнних аналітиків, які застерігають, що не все так просто. По-перше, кажуть вони (і не тільки вони), удари українських ракет по тому ж таки Криму, безумовно, спричинять не тільки паніку серед росіян, але й відплатні постріли у наш бік. Нам, звісно, не звикати, як і вже не рефлексуємо над мареннями Дмитра Медведєва, який обіцяє нам "судний день" після бомбардувань півострова. Але тут слід зважити на те, що Україна завжди вважала і вважатиме Крим своєю територією, як і не визнали його анексії наші союзники, — тож чи не може робити на власній землі все, що захоче? І проблема "понаєхавшіх" туди "зелених чоловічків", що українські ракети падатимуть у місця їхніх дислокацій. Це ж стосується й окупованого Донбасу. Звісно, в орди свої, специфічні тактики ведення війни, звісно, вони розташовуватимуть свою зброю та ППО серед житлових кварталів. Але la guerre est la guerre. Тим паче, що мешканці терористичних "Л/ДНР" вже давно позбулися ілюзій щодо того, як саме звільнятимуть українські міста. Якщо вони, втім, бажають цього звільнення.

Є інші думки й застереження, які спричиняють серйозніше занепокоєння. Серед українських владних еліт та експертів, які їх обслуговують, все частіше обговорюють перспективи "замороженого конфлікту". Вочевидь, про це говорять непублічно, кулуарно, але маючи на те цілком чіткі підстави. Які? Захід клянеться, що залишатиметься з Україною "до кінця", що метою конфлікту в Україні бачить демонтаж путінського режиму і відповідно деконструкцію ерефії на кілька незалежних держав. Але також тільки на людях. У середовищах владних розуміють, що рано чи пізно у виборця виникне "втома від України" і він почне ставити своїм столицям резонні запитання: "А власне що ми загубили в Україні?". Повірте, фразами про те, що українці захищають Європу від путінської чуми, що вони воюють за європейські цінності та європейське майбутнє, тут не обійдешся. Та й до виборця слід дослухатися, інакше його бюлетень потрапить не у "ту" скриньку. Це ж не тільки Янукович декларував: "Почую кожного". Політики є рейтингозалежними, а державників, які б знехтували сьогоденням заради "високої мети" у майбутньому – катма.

Тому й у західних експертних колах почали відверто вже казати про те, що розвиток подій на Сході та Півдні України, радше, піде не шляхом "перемоги" з виходом на кордони, а за "Корейським сценарієм". Тобто – невизначене перемир'я, укладене, між іншим, без фіксації "миру", демілітаризована зона між конфліктуючими сторонами та десятиліття інформаційної війни, нафаршированими провокаціями на умовних кордонах.

На руку такий сценарій і Путіну. Йому вкрай потрібен привід для перемир'я, оскільки вогнева перевага росіян, коли вони фактично випалювали  терен дощенту, а потім просувалися на кілька сотень метрів, вже не працює. НIMARSи руйнують логістику окупантів уже в глибоких тилах, і доставити смертоносні набої ближче до театру бойових дій стає все складніше. Проблеми й з комплектацією військ – найбоєздатніші з них вже знищені, а в окопах ширяться настрої Першої світової війни, стимульовані втратами й, так би мовити, "національними квотами" для операцій у найгарячіших точках. Он буряти вже не стерпіли та почали запитувати, чим вони кращі на "фарш", ніж блакитнокровні росіяни?

Щобільше: як тільки на фронті "зафіксується" "перемир'я", Захід значно охолоне до українських проблем. Не те щоб зовсім – звісно, він дбатиме про свій форпост, допомагатиме відбудовувати інфраструктуру на підконтрольній Києву території, як це було і є з Південною Кореєю. Але Україна повернеться до довоєнного статусу "сірої зони", і будь-які спроби долучитися до НАТО чи навіть ЄС зустрічатимуть звичну відповідь про "незалагоджений територіальний конфлікт". Повірте, Захід вже виробив лекала поведінки на такий випадок.

"Корейський сценарій" на руку Московії. І це ставить крапку на тому, прийнятний він для України чи ні. Категорично ні.

Тому: а) українцям слід дуже обережно ставитися до таких "порад". Жити в умовах постійної воєнної загрози, із Заходом, який відкладе "українське питання" у "довгу шухляду" і точно спробує відновити співпрацю з окупантом, принаймні в енергетичній сфері, — некомфортно; б) слід якомога швидше докуповувати ті території, де це видається найможливішим, зокрема Південь; в) виконувати якнайхуткіше умови, прописані ЄС для постійного тонусу брюссельської та страсбурзької бюрократії.

Все це видається цілком реальним. Але не останній пункт. Бо чи зацікавлений ембріон авторитаризму, який вже почав "рухатися" на Банковій, в європейському майбутньому України, — питання наразі риторичне.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.