Філіжанка кави й цукерка з коньяком: львівська історія цукерок "Ромашка"

Коли я була дитиною, Львів для мене був містом, що пахло цукерками. Особливо перед дощем поряд з костелом Ельжбети був такий неймовірний запах шоколаду, що, здавалось, можна було ласувати повітрям. Тут, на Шептицьких, був один з цехів "Світоча", а колись легендарна фабрика "Бранка". Тут обсмажували какао-боби та горіхи, тому пахло на всю Привокзальну аж до цирку.

Нині тут пахне хіба шаурмою, а більшість цукерок, які колись робили на "Світочі", залишились хіба у спогадах. Утім, деякі надбання львівських кондитерів можемо смакувати й нині. Зокрема легендарні цукерки "Ромашка". Колись їх випускали на кожній фабриці в СРСР. Однак, винайшли рецепт саме львівські кондитери.

Про те, що рецепт "Ромашки" розробили саме львівські кондитери, розповіли під час одного з візитів на "Світоч". "Це така типово Львівська історія: філіжанка кави, до якої так пасує цукерка з коньяком", – казала тоді одна з працівниць фабрики.

Колись то були цукерки у натуральному шоколаді

Щоправда, сказати, що рецепт саме світочанський – не можна. Адже "Світоч" як об’єднання кондитерських фабрик утворилось лише у 1962 році. А об’єднало воно фірму "Branka", яку у 1939 році націоналізували і перетворили на фабрику ім. Кірова та "Більшовик" – так само націоналізовану "Gazet". За офіційною версією, рецепт розробили технологи "Більшовика". Але чи був це зовсім новий рецепт, чи видозмінений рецепт кондитерів фірми "Gazet" – не відомо. Відомо лише, що оригінальна "Ромашка" – це була помадкова цукерка, у яку входив натуральний коньяк.

"Я прийшов на "Світоч" у 1972 році – і цукерки “Ромашка” випускали вже давно, – розповідає колишній директор філії на Шептицьких Ігор Гадада, який пропрацював на "Світочі" понад 40 років. – Тоді "Ромашка" була набагато смачніша, ніж те, що випускають тепер. По-перше, це були цукерки у шоколаді, а не у глазурі. А чим ціниться шоколад? Відсотком какао-масла. У справжньому шоколаді ніякої іншої рослинної олії, окрім какао, бути не повинно. Але тепер використовують кондитерську глазур з дешевшими оліями, аби знизити собівартість. От воно і на смак таке. Мене тепер часто питають, чому нинішній шоколад так зіпсувався. Бо такий-то шоколад”.

Ще одна особливість "правдивої" "Ромашки" – це були не цукерки "зі смаком коньяку", а таки з коньяком, якого у начинці була досить відчутна кількість.

Замість стабілізаторів і консервантів – алкоголь

"Коньяк додавали не лише для смаку. Спирт дозволяв начинці довше зберігатись і не кристалізуватись. Тому алкоголь тоді часто використовували у начинках", – каже Ігор Гадада. 

У радянські часи усі кондитерські фабрики були державні, тож і авторством рецептів ніхто не переймався. Якщо чиюсь рецептуру затвердили, то технолог міг максимум претендувати на премію. А далі її впроваджували на виробництво на різних підприємствах. Тому винаходи львівських кондитерів штампували у Москві чи Мінську, московських – у Львові. Однак попри стандартні рецепти, вироби різних фабрик смакували по-різному. 

"Я колись працював у цеху, де робили шоколадні плитки. Коли у Москві була олімпіада, ми працювали у три зміни, бо відправляли туди наш шоколад. Його цінували. Пригадую, найдорожчим був шоколад "Особливий" – коштував два рублі, – каже Ігор Гадада. – У Москві було чотири свої кондитерські фабрики. Я був на трьох. Приїхав якось у відрядження. У готелі кажуть: нема місць. Витягнув львівські цукерки – відразу знайшовся номер. Наші цукерки тоді дуже цінувались".

На Шептицьких шоколад був смачніший, ніж на Заводській

Утім, навіть на "Світочі" шоколад відрізнявся за якістю, залежно від того, на якому підрозділі його робили. 

"На нашій філії на Шептицький був кращий шоколад, ніж на головному підприємстві. Бо ми обсмажували какао-боби. А на Заводській його сушили. А що менший відсоток вологи у какао-маслі, тим вища якість шоколаду вища. Тому вони часто до нас привозили смажити й какао-боби, і  горіхи – арахіс, фундук, – каже Ігор Гадада. – Саме у нас робили пралінові цукерки –  "Білочку", "Каракум", "Червоний мак". Усі вони були на натуральному шоколаді".

Після розпаду СРСР більшість рецептур традиційних цукерок зареєстрували на себе російські фабрики. Навіть ті назви, до винаходу яких не мали відношення. Тож "Світочу" довелось або трохи змінювати рецептуру і назву, або відмовлятись від виробництва. Так замість цукерок "Стріла" з’явились "Стожари". Хоча рецепт "Стріли" розробили на одеській фабриці, удосконалили у Дніпропетровську. А лінію для виробництва нестандартних конусних цукерок створив механік "Світоча" Богдан Лущанець. Бо до 80-хх ці цукерки робили лише вручну. Тож випускали їх у невеликій кількості й практично усю "Стрілу" відправляли до Москви, у Львові це були дефіцитні цукерки, які можна було дістати хіба по блату. А завдяки винаходу Лущанця, "Стрілу" нарешті можна було побачити в магазинах. 

"Спарта" не прижилась, а "Артек" смакує лише з "радянською" назвою

Ще одні легендарні цукерки, які довелось "перехрестити" – "Спартак". На "Світочі" їх назвали "Спарта" і ще якийсь час випускали, а потім вони зовсім зникли в магазинів.

"Лінію, на якій випускали "Спартак", або "Спарту", демонтували. Це були дуже смачні цукерки, але через високий вміст какао-масла, вони були дуже дорогі. Тож треба було або міняти рецептуру, або відмовлятись від виробництва, – каже Ігор Гадада. – Ще одна цікава історія з вафлями "Артек". Вони завжди добре продавались. Однак після Незалежності керівництво вирішило, що "Артек" – надто радянська назва. І почали випускати ті ж вафлі під назвою "Галицькі". Але їх перестали купувати! Тож довелось повертати назву "Артек".

P.S. У ці солодкі спогади "Еспресо.Захід" поринув не просто так. Ми розпочинаємо новий проєкт "Придумали у Львові", у якому розповідатимемо про відкриття та винаходи, які зробили у Львові.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.