Фентезі "Бурдебач", яке за мотивами української демонології написала відома львівська журналістка, лауреатка Міжнародної літературної премії миру за 2020 рік Олена Лань, що зараз мешкає у Празі, в Чехії стало ще й аудіокнігою. Про це повідомляє "Еспресо.Захід".
Первісно "Бурдебач" був виданий в Україні українською та російською мовами, згодом у Чехії – чеською в оформленні знаного чеського художника-примітивіста Яна Лауко Скорки. Отож аудіоваріант книги Олени Лань про пригоди хлопчика у таємничому світі духів є ще одним кроком в логічному наближенні героя до читачів.
Домовики, водяники, мавки, нявки, чугайстри та інші міфічні істоти, що населяли ліси та домівки наших "прапра", заговорили голосом популярного чеського актора Якуба Готтвалда – володаря театрального "Оскара" ЧР, тобто премії "Thálie" 2020 року у номінації "Альтернативний театр". За його плечима десятки ролей в театрі і кіно, а також озвчування таких бестселлерів, як "Ліс Міфаго" Роберта Голдстока.
Власне у "Лісі Міфаго", --розповідає Якуб Готтвалд, -- також йдеться про ліс, повний міфічних істот, тільки цього разу – кельтських. Не можу сказати, що слов´янські герої були мені якось по-особливому близькі. Як актор, намагаюся сприймати як власний кожен текст. А от дізнатися нові моменти щодо вірувань давніх слов´ян було цікаво. Адже аж так глибоко я їх не знаю. Кельська міфологія значно більше зпропагована, а місцями навіть спрофанована. Сьогодні кельти всюди: у фільмах, коміксах, рекламах.
У "Бурдебачі" мені найбільше заімпонував водяник. Неочікуваний персонаж. Наскільки я зрозумів, це значно потужніша магічна форма, ніж традиційний чеський водяник у костюмчику та капелюсі, якого ми добре знаємо з картинок Йозефа Ладі. З іншого боку, у чехів є водяник Карла Ербена – сильна і навіть могутня істота. Така версія водяного є набагато ближчою до української. А ще мені надзвичайно подобається розвиток стосунків бурдебача та Микити. Їхньої дружби, яка народжується з взаємного несприйняття та навіть страху.
Як довго тривав запис?
16 годин читання. Без перерви я можу читати не більше чотирьох. Довше – не має сенсу. Втомлюються очі, і я починаю вигадувати слова, яких взагалі немає в тексті,- усміхається.
У "Бурдебачі" дуже багато героїв. Наскільки важко було зіграти усіх тільки голосом?
Я намагався відділити одного героя від іншого "жирною лінією". Тобто якщо до першого персонажа застосовував певний тембр, то до другого цей тембр мав звучати протилежно.
Озвучування книги Олени Лань випало на повний локдаун. Як пережили зупинку роботи театрів?
Почав працювати у столярній майстерні "Утукуту", де робив дерев´яне спортивне обладнання для дітей, що їх зачинили у квартирах. І знаєте, мені це дуже подобалося! Починали набирати обертів інакші творчі проекти. Наприклад, мого улюбленого режисера Мирослава Бамбушки за твором Волфганга Боргерта ("Моя імперія з цього світу") – німецького автора, представника втраченого покоління, що воював на східному фронті у Другій світовій війні. Я граю там Тіма, друга письменника, що загинув на фронті. Прем´єру довелося відпрацювати без глядачів. Ми навіть стільці в залі не розставляли.
В добу ковіду чимало театрів перекваліфікувалося на роботу он-лайн. Чи можна вважати їхні онлайн прем´єри повноцінними?
Я це сприймаю, як два різні шляхи розвитку театру. Перший – у класичному розумінні – неможливий без ритуалу передачі мистецької матерії у просторі і часі, другий – віртуальний – також передає її у часі, але вже без простору. У цьому ракурсі робота актора театру схожа на працю актора кіно. І, як на мене, - це його тільки збагачує. І, знаєте, мені здається, що те, що другий напрямок виник, добре. Театр у класичному розумінні може від віртуального багато-чому навчитися.
Робота над аудіокнигами також Вас збагачує?
Звичайно. Вона є більш зосередженою. На сцені ти маєш постійно акцептувати глядача, якомога точніше репрезентувати йому назовні те, що відбувається у тебе всередині. А сидячи у студії біля мікрофону, я, звичайно, розумію, що десь там, за дротами і репродукторами, є слухач, але насправді роблю все так, щоб результат подобався насамперед мені. Якщо він мені щиро до смаку, то і люди твору повірять.
Цікаво, що казку, метою якої є повернення до активного літературного життя слов’янських духів, наповнили… варіаціями шотландських балад та мелодіями європейського Середньовіччя. Над книгою працював композитор та музикант Павел Главачек -- лідер етногурту "Райтарай", у репертуарі якого є й українські народні пісні: "Калина-малина", "Ой, у вишневому саду" та "Летіла зозуля".
Початково ми хотіли використати щось українське, -- каже Павел Главачек, -- але чомусь я органічно вийшов на цілком інакше звучання. Чеського народного матеріалу у аудіокнизі також не буде. Далася взнаки моя робота з іншим гуртом – "Перегрін", де ми виконуємо середньовічну музику.
Скільки інструментів задіяно у саундтреку?
Дванадцять. Найстарший – це німецький гемсгорн - коров’ячий ріг. На таких активно грали в Альпах у 15 столітті. А найекзотичніший – діджеріду – духовий інструмент аборигенів Австралії. Традиційно їх роблять з гілки евкаліпта довжиною від одного до трьох метрів. Та якось я зробив собі діджеріду з алюмінієвої трубки, яку купив у господарському магазині. Найчастіше звучатимуть зубчасті сопілки, можна буде почути волинку, дримби, традиційний шаманський бубен, індійський барабан, гітару, скрипку, акордеон… Під час роботи над "Бурдебачем" я багато імпровізував. Вигадував власні мелодії під настрій твору.
Як би Ви описали музичну атмосферу книги?
Важко виокремити одну лінію. Дуже подієве фентезі, злегка проплетене лірикою. Сюжет такий швидкий, що аж гай шумить. Чи не єдина музична лірична зупинка була біля мавки, а потім знову женемо далі. Не думаю, що це казка на засинання. Це скорше для слухання в машині.
Режисером аудіо "Бурдебача" став Павел Штєпанек, відомий своєю роботою над такими аудіобестселлерами, як "Володар перснів" Дж.Р.Р.Толкіна, "Автостопом по галактиці" Дугласа Адамса, "Ліс Міфаго" Роберта Голдстока.
Чи пасує до такої іменитої компанії "Бурдебач"?
Я би його настільки з рахунків не скидав. Записую аудіокниги протягом 12-13 років, і до кожної підходжу індивідуально. Твір має мені щось сказати, і "Бурдебач" мене відверто захопив. Люблю етномузикологію, культурну антропологію, отже слов’янська лінія цього твору видалася мені дуже цікавою. Плюс - у цій книзі мені сподобалася лінія повернення до природи, те, як головний герой Матвій розповідає, що люди перестали сприймати міфічних істот. Для мене ця аналогія звучить глобальніше: ми захопилися технологіями і перестали відчувати світ навколо себе, розуміти природу, правдивість буття.
Чеська Республіка належить до країн, де продажі книг (зокрема аудіокниг) донедавна практично постійно зростали. Натомість пандемія внесла корективи. У пресі промайнула інформація, що під загрозою закриття опинилися 40 відсотків традиційних чеських книгарень...
Однак діджиталізація в тренді. Так що аудіоформат у небезпеці не є. А деякий спад в нашій сфері був пов’язаний з шоком на початку пандемії. Люди просто не розуміли, що відбувається. Але це дуже швидко змінилося. Наприклад, аудіокниги почали активно скачувати люди старшого віку. Парадокс полягає в тому, що коли ми тільки починали, чимало письменників були категорично проти, щоб з їхніх книг робили аудіо. Вважали це книжковою деградацією та занепадом читання як такого. Та, як виявилося, усе виглядає протилежним чином. Завдяки аудіокнигам, я сам звернув увагу на авторів, яких не зауважив би раніше. До того ж, сьогодні праця багатьох людей пов’язана з постійним спогляданням екрану, через що у них перевтомлюються очі. Отож читання для таких осіб стає надзусиллям, а аудіо навпаки – розслабляє. Ще один позитивний момент аудіокниг - інтерпретація. Чимало дітей працювати з текстом не вміють. Читають механічно, не сприймаючи змісту. На це вказують шкільні статистики. І якщо аудіокнига зроблена справді добре, це стає для них своєрідною інструкцією, як слід підходити до книги.
Фото – Архів Олени Лань (автор фото – Наталка Гора)
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.