За даними аналітиків EastFruit, в Україні деякі фермери почали роздавати цибулю безплатно, лише на умовах самовивозу. Такі оголошення справді трапляються на торгових майданчиках, але навіть там, де все ж пропонують купити оптові партії цибулі, ціна стартує від 6 грн за кг. Натомість імпортну цибулю, здебільшого з Казахстану й Узбекистану, продають значно дорожче.
Фото: EastFruit Trade Platform
Економіст інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН Андрій Ярмак у коментарі EastFruit пояснив таку ситуацію тим, що торік в Україні, як і в деяких інших країнах зросло виробництво цибулі. Щобільше, частина фермерів вирощували цибулю вперше
"Вирощування цибулі в Україні перемістилося до центральних і західних регіонів країни з півдня, де виробництво фактично знищили російські окупанти. А в цих регіонах умови для вирощування суттєво відрізняються, що створило проблеми при зберіганні продукції. У підсумку вже в лютому-березні багатьом довелося розпочати перебирання цибулі, бо вона почала псуватися", – каже Андрій Ярмак.
Лише на Тернопільщині площі під цибулею зросли мало не вчетверо. Торік директор департаменту агропромислового розвитку Тернопільської обласної військової адміністрації Володимир Стахів повідомляв, що площі під цибулею зросли до 150 га. Загалом фермерів Тернопільщини, Хмельниччини, рівнинної частини Івано-Франківщини, які раніше займались здебільшого злаковими й олійними культурами, закликали переорієнтовувати на овочі, прогнозуючи значно більші прибутки ніж від зерна (з огляду на проблеми з експортом). Утім співвласник сільгосптовариства з обмеженою відповідальністю Вікторія Степан Маціборка, яке впродовж багатьох років займається вирощуванням на Тернопільщині і овочів, і зернових, скептично ставиться до таких закликів.
"Основними культурами мають бути ті, які районовані. Так, ми потрохи розширюємо площі під овочами, в тому числі й цибулею. І цибулю ми досі продаємо, а не роздаємо, – вона в нас добре збережена, бо маємо власне складське приміщення, – каже фермер у коментарі "Еспресо.Захід". – Чому частина фермерів віддають ту ж цибулю? Бо щоб займатись овочами, треба знати і технологію вирощування, і технологію зберігання. Є кілька складових: полив, фертигація, зберігання, техніка для обробітку. Не можна садити будь-яку культуру, не розуміючи, як і де ти потім зберігатимеш урожай. Овоч не лежатиме в коморі чи у льосі – треба мати спеціальний холодильник".
За словами Степана Маціборки, найбільша проблема українських фермерів – "дикий агроринок", коли неможливо спрогнозувати попит, а отже, й ціни. Скажімо, досліджень про потреби внутрішнього ринку в тих ти інших продовольчих товарах під час війни немає. А структура споживання змінилася.
"У нас просто бардак. Якщо за кордоном профільні міністерства аналізують ринки, виводять прогнозовані обсяги споживання, то в нас усе це дуже відносне. Зрештою, там є товарні біржі – фермер ще не посіяв, а вже знає, скільки має продати. У нас як відбувається? Була цибуля по 40 грн за кг? Усі подумали, що то золота жила, й понасаджували цибулі. У результаті ціна обвалилася, Так було і з гречкою. Років зо п’ять тому понасівали стільки кукурудзи, що потім ціна обвалилась і її навіть не збирали з поля. Але ми не в Польщі, тож коли в нас ціна стає збитковою, наші великі урядовці в таких випадках кажуть: а вас хто змушував стільки сіяти?"
При цьому, якщо повернутися до тієї ж цибулі, то попри низькі ціни на внутрішньому ринку, її імпортують в країну. Адже імпортна переважно добре збережена і калібрована, тобто в одній партії цибулини приблизно однакового розміру, що подобається покупцям. Утім навіть ті українські фермери, які мають якісний урожай, зазвичай рідко співпрацюють з великими мережами. На це є дві причини. По-перше, невеликим фермерським господарствам бракує об’ємів, а кооперуватись, аби формувати великі партії, в нас так і не навчилися. По-друге, торгові мережі розраховуються за товар не за фактом його отримання, а після реалізації. Часом терміни розрахунків перевищують два місяці. Дозволити собі такий термін очікування грошей можуть лише потужні господарства з хорошою фінансовою подушкою.
"Фактично, ми виживаємо як можемо. Тому зазвичай вирощуємо різні культури. По-перше, має бути сівозміна, а по-друге, ти ніколи не можеш точно спрогнозувати, яка культура буде найбільш прибутковою, а яка принесе збитки. А ще нам друзі-поляки проблем наробили зі збутом. Хоча, мушу сказати, зерно все ж потихенько продається, – каже аграрій. – У найбільшому плюсі зараз ті, хто має повний комплекс – і рослинництво, і тваринництво. Бо м’ясо дороге, а корми дешеві".