Ведмідь не агресор, а сусід: як уникнути конфлікту і чому клишоногих у Карпатах так мало

Як уникнути конфліктів із ведмедями, чому їх залишилося так мало та що роблять для їхнього захисту — розповідає "Еспресо.Захід" експерт напрямку рідкісних видів WWF-Україна Ігор Дикий.

Чи небезпечний бурий ведмідь для людини

"Загалом бурий ведмідь не є агресивним!, – пояснює експерт WWF-Україна Ігор Дикий. – "Найчастіше основне правило в лісі – треба гучно себе поводити: тварина чує вас заздалегідь і не буде йти назустріч з людиною, вона здалеку відійде і триматиме дистанцію". 

Іншими словами, ведмідь сам уникає зустрічі, якщо попередити його про свою присутність. Втім, є ситуація, коли ведмеді можуть становити серйозну небезпеку – це коли ви опинитеся поблизу ведмедиці з ведмежатами. 

"Якщо самка з малими – вона дуже агресивна. Якщо бачите ведмежа, ні в якому разі не підходьте і не фотографуйтеся – треба тихенько відходити, щоби не злякати маля і воно не почало кликати на допомогу ведмедицю", - каже експерт.

Мати-ведмедиця сприймає будь-яку істоту поблизу дитинчат як загрозу і може напасти, захищаючи їх. Саме тому в поході важливо бути пильними й при появі слідів чи свіжих знакiв присутності ведмедів (наприклад, сліди лап, подряпані дерева) змінити маршрут або поводитися особливо обережно. 

Щоб зменшити ризик небезпечної зустрічі з ведмедем, варто дотримуватися простих правил:

Гучно поводьтеся під час походу. Ідучи лісом, розмовляйте, співайте або стукайте палицею – шум попереджає звіра про вашу присутність, і він встигне відійти подалі.

Не підходьте близько до ведмедя. Якщо все ж побачили звіра або тим більше ведмежа – обережно відступайте в протилежний бік. Не намагайтеся наблизитися чи зробити фото.

Не залишайте їжу на стоянці. Ведмеді мають добрий нюх і будуть йти на запах легкодоступної їжі. Недоїдки, розкидані навколо табору, можуть привабити не тільки ведмедя, а й інших диких тварин. Залишки їжі слід щільно пакувати й вивозити з собою.

Не годуйте дикого ведмедя. Бувають випадки, коли туристи спеціально залишають смаколики або підгодовують ведмедів з рук заради фото. 

"Це абсолютно неправильно, – наголошує експерт. – Таке треба забороняти і штрафувати. Тварини швидко звикають випрошувати їжу, а ведмідь у будь-який момент може різко змінити поведінку і накинутися навіть на людину, з рук якої щойно брав їжу".

Дотримання цих порад майже гарантує, що навіть перебуваючи у "ведмежому" лісі, ви або взагалі не побачите господаря Карпат, або ж зустріч мине спокійно для обох сторін. Самі ж ведмеді здебільшого воліють не втручатися в життя людей. Вони будуть шукати їжу подалі від населених місць, якщо тільки люди не самі приваблюють їх запахом сміття чи легких ласощів. В сусідній Румунії, наприклад, розгодовані туристами ведмеді вже звикли виходити на гірські траси випрошувати харчі – там це перетворилося на небезпечну атракцію. Українцям важливо не повторювати таких помилок і зберігати дистанцію з дикими тваринами.

Скільки ведмедів залишилося в Україні?

У горах ще кілька десятків років тому можна було натрапити на сліди ведмедя чи не в кожному глухому урочищі. 

"На середину 1970-х років популяція складала понад 1200 особин у Карпатах, – наводить статистику Ігор Дикий. – На початок 90-х залишалося десь 600, а на початку 2000-х – не більше 300 ведмедів". 

Скорочення чисельності стало підставою занести бурого ведмедя до Червоної книги України (2003) як вид, що зникає.

Наразі офіційні дані свідчать, що в українських Карпатах мешкає близько 300–350 ведмедів. Це катастрофічно мало. Для порівняння, у сусідній Румунії популяція бурого ведмедя оцінюється у кілька тисяч. В інших регіонах України ведмеді фактично зникли: у Поліссі (ліси на півночі) своя популяція була винищена ще в ХХ столітті. Лише в останні 10–15 років почали фіксувати поодиноких ведмедів, що заходять на Полісся з Білорусі чи Росії. Їх помічали в Чорнобильському заповіднику на Київщині, в лісах на Сумщині, Чернігівщині, Рівненщині та Волині. Однак це поодинокі самці, які блукають у пошуках їжі або пари, долаючи до 30–40 км за добу. Постійних сімейних груп і розмноження ведмедів на Поліссі поки що не зафіксовано – усе сучасне потомство бурих ведмедів народжується тільки в Карпатах.

Від браконьєрства до вирубки лісів: причини зникнення

Причин стрімкого зменшення популяції ведмедів кілька. Передусім це вплив людини – полювання, знищення середовища і пряме витіснення звірів з їхніх угідь. У першій половині ХХ століття на півночі України зникла поліська популяція ведмедя через так зване бортництво – традиційний промисел меду диких бджіл. 

Люди розвішували на деревах спеціальні колоди-вулики з медом і ставили смертельні пастки, щоб уберегти цей мед від ведмедів. Ведмеді, яких приваблював запах меду (недарма назва "ведмідь" означає "той, що відає, де мід"), залазили на дерева й ставали жертвами таких пасток. 

"Це велика тварина, а не гризун, що розмножується п’ять разів на рік, – наголошує Ігор Дикий. – Ведмідь розмножується повільно: самка приводить потомство раз на два роки, по одному-двох малятах. Смертність молодняку сягає понад 50%. Подумайте самі: з двох ведмежат зазвичай виживає одне, а якщо народилось тільки одне – воно може не дожити до дорослого віку".

Молодому ведмедику треба прожити принаймні 3–4 роки, щоб стати статевозрілим і "відтворити себе". Тому великі втрати від відстрілу дорослих тварин популяція компенсує дуже повільно – народжується мало ведмежат, і далеко не всі з них доживають до дорослого віку.

На початку 1990-х, у кризові часи, браконьєрство завдало найбільшого удару по карпатських хижаках. Незважаючи на офіційну заборону, трапляються такі випадки й досі. 

"Якщо придивитися на туристичних ринках у Карпатах, можна зустріти, що з-під поли продають ковбасу з ведмедя. Питання, чи вона справжня, але сам факт є", – ділиться спостереженнями Ігор Дикий. 

Це свідчить, що браконьєри час від часу все ж відстрілюють червонокнижних тварин на продаж. Тим часом за незаконне добування бурого ведмедя в Україні передбачений штраф близько 130 тисяч гривень та кримінальна відповідальність.

Ще одним фактором є втрата природних оселищ. Масова вирубка лісів у Карпатах зменшує площу тихих глухих місць, де великі звірі можуть жити спокійно. Додалася і фрагментація середовища – будівництво доріг, туристичних комплексів, гірськолижних курортів буквально розрізає природні території на шматки. Ведмеді уникають людського шуму і руху техніки. 

"Наприклад, район Буковелю колись був настільки глухим, що там, кажуть, ведмеді по дорогах ходили, – розповідає експерт. – А тепер там цивілізація на рівні Швейцарії: гучна музика, підйомники, крики, натовпи людей. Само собою, ведмеді вже там не житимуть".  

Навіть у горах тваринам потрібні великі спокійні ліси, подалі від цивілізації. 

До цього додається конкуренція з боку людей за харчові ресурси. Бурі ведмеді всеїдні, але основа їхнього раціону – рослинна їжа і комахи. Восени карпатські ведмеді активно жирують на ягодах та горіхах, готуючись до зими. Однак нині люди збирають лісові ягоди у промислових масштабах. 

"Був свідком: піднімаємося на гору Петрос, а там три вантажівки – люди масово чешуть чорниці на схилах, – ділиться Ігор Дикий. – Ведмідь хотів би поживитися, та по-перше людей багато (фактор турбування), а по-друге – вночі він вийде, а половини ягід вже нема: усе в ящиках і вивезене на продаж".

Таким чином, навіть у глушині звірові може не вистачити харчів, бо люди забрали найсмачніше. 

Кліматичний фактор теж впливає на ведмедів. Через потепління зимова сплячка у Карпатах стає нетривалою або взагалі відсутня. Самці нерідко взагалі не залягають у барліг у теплі зими – блукають у пошуках їжі. Ведмедиці все ж мусять спати взимку, адже народжують і вигодовують ведмежат у барлозі. Але якщо зима тепла, самка може залишити барліг раніше, і їй важче прогодувати малят. Відсутність повноцінної сплячки виснажує тварин, що теж не сприяє їхньому розмноженню.

Як охороняють карпатського ведмедя

Бурий ведмідь перебуває під охороною закону: полювання на нього заборонене вже кілька десятиліть. Вид включено до Червоної книги України, а також до переліку особливо захищених видів Бернської конвенції. Охорона ведмедя означає передусім збереження місць його проживання. Значна частина карпатських пралісів входить до природно-заповідного фонду (національні парки, заповідники), де звірі в більшій безпеці. Проте для збереження популяції цього мало – потрібні скоординовані заходи на рівні держави і міжнародна співпраця.

"У 2021 році Кабінет Міністрів затвердив Національний план дій зі збереження бурого ведмедя до 2026 року. WWF-Україна був ініціатором і першою скрипкою в розробці цього плану", – розповідає Ігор Дикий. 

Документ передбачає цілу систему заходів: від наукових досліджень і моніторингу чисельності – до просвіти людей і мінімізації конфліктів з хижаками. У виконанні плану задіяні багато сторін: Міністерство захисту довкілля, лісове агентство, природні парки, наукові установи (Інститут зоології, Інститут екології Карпат, університети) та громадські організації. Подібні плани дій впроваджуються і щодо інших великих ссавців – рисі та зубра – аби зберегти їх у нашій країні. 

Окрема проблема – точний облік ведмедів. За словами експертів, дані про 300–350 особин в Україні досить приблизні, адже різні установи часто рахували тих самих тварин по кілька разів. 

"Моніторинг має бути синхронним. А в нас виходить, що кожне лісове господарство рахує ведмедів лише на своїй території, – пояснює Ігор Дикий. – Був яскравий випадок: молодий самець, якого польські колеги помітили GPS-нашийником, за кілька місяців перетнув кордони трьох країн – Польщі, Словаччини та України. В Україні він пройшов через три області і п’ять районів. Кожен лісгосп по його слідах відзвітував про "свого" ведмедя. У результаті один і той самий звір потрапив у статистику мало не як десять різних!". 

Щоб уникнути такого дублювання, українські та закордонні фахівці нині впроваджують сучасні методи моніторингу: фотопастки, генетичний облік за зразками шерсті та екскрементів, узгоджують транскордонні дослідження. Це має дати реальне уявлення про чисельність і міграції ведмедів. 

До речі, про міграції: для підтримки життєздатної популяції потрібен обмін особинами між різними частинами Карпат. Ведмеді не визнають державних кордонів – вони блукають там, де є суцільні ліси. Проте останнім часом природна міграція звірів опинилася під загрозою через посилення інженерних загороджень на кордоні. Вздовж українсько-європейського кордону встановлюють суцільні паркани з колючим дротом, які стають непрохідним бар’єром для більшості тварин. 

"Тепер є проблема з обох боків: ті тварини, що пішли на бік Румунії, не можуть повернутися до нас, – каже Ігор Дикий. – Для ведмедів немає України, Польщі чи Румунії – для них існують просто Карпатські ліси. Якщо вони зможуть вільно ними ходити, популяція буде життєздатною". 

Екологи б’ють на сполох: необхідно передбачити в прикордонних загородженнях спеціальні "переходи" - екологічні коридори  – ділянки, де дикі тварини зможуть безпечно переходити між країнами. Вирішення цього питання потребує співпраці між прикордонною службою та природоохоронними відомствами на міжнародному рівні.

Співжиття з хижаком: як уникнути конфліктів

Попри грізний статус хижака, бурий ведмідь може мирно співіснувати з людьми, якщо дотримуватися кількох умов. Звісно, трапляються випадки, коли ведмеді шкодять людям – передусім йдеться про напад на свійських тварин або псування майна. В Україні найчастіше конфлікти виникають між ведмедем і пасічниками. Запах меду та розплоду бджіл приваблює клишоногих, і ті можуть залізти на пасіку в пошуках легкої здобичі, розламати вулики. 

"Ведмеді найбільше конфліктують із бджолярами – заходять на пасіки і можуть ламати вулики", – підтверджує Ігор Дикий. – "Тому там, де звір найбільше дошкуляє, ми надаємо пасічникам електропастухи. Є результат: ведмідь перестає ходити на пасіку, бо відчуває захист електричного дроту, і вже шукає собі інше місце, чим поласувати". 

Електропастух – це спеціальний паркан із дроту під слабким струмом, він безпечний для життя, але дає неприємний удар, коли тварина торкається огорожі. Така система широко використовується в Європі для захисту худоби і пасік від хижаків, і в Україні вже також демонструє ефективність. Природоохоронці допомагають придбати та встановити електроогорожі там, де ризик конфліктів з ведмедем найбільший. Часто це вирішує проблему: люди не втрачають вулики, а ведмеді залишаються живими і не перестають боятися людських осель. 

Бурий ведмідь – невід’ємна частина карпатської екосистеми, верхівка природної харчової піраміди. Втративши такого звіра, Карпати збідніють, порушиться вся рівновага між рослиноїдними та хижаками. Тому зберегти ведмедів – означає зберегти здоров’я карпатських лісів.

Читайте також: "Люди почали ходити по гриби й розігнали вовків": мисливець про те, чи варто боятися хижаків у лісах Львівщини