Міська рада повинна ініціювати обговорення щодо відновлення музею Шухевича, – директор Львівського історичного музею Чмелик

Чи робитимуть реконструкцію музею Шухевича, чи будуватимуть новий, як виглядатиме процес, хто ним керуватиме та коли це можливо? Про це журналістка "Еспресо.Захід" поговорила із директором Львівського історичного музею, філією якого є музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, Романом Чмеликом.

Фонд Порошенка повідомив, що надіслав вам свою пропозицію щодо співпраці в реконструкцію музею вже зараз, а фактично тоді ж міський голова повідомив про плани відновлень уже на післявоєнний період. Як, власне, це все мало б виглядати? Наскільки відомо, музей підпорядковується області, а не місту?

Музей – це комунальний заклад Львівської обласної ради, підпорядковується області. Будинок, в якому розміщувався музей, – це власність міста. Ми мали його в оренді. І місто, як власник, може вирішувати, що з тим будинком робити, і як робити, і коли робити. Тому що збудують чи одні, чи другі – значення немає, звернуться до нас, ми наповнимо його змістом, експозицією. Але саме будівництво будинку чи не будівництво – це виключно рішення міської влади, тому що це їхнє майно.

А чи маєте ви на це вплив, можливо, у вигляді порад? 

Жодного впливу не маю. Міський голова сьогодні зібрав брифінг і на ньому озвучив своє рішення. Зі мною на цю тему ніхто з міської ради, чи то депутатів, чи керівників структурних підрозділів, не розмовляв.

Тобто фактично ви не маєте права приймати інших пропозицій?

Ми взагалі не мали ніяких пропозицій право приймати. Лист, про який ви мені говорите, я не отримав. Цей лист був на сторінці фонду Петра Порошенка, я такого листа ще не отримував. Розумієте, цей лист я побачив на сторінці Петра Порошенка за 15 до третьої, їдучи до Білогорщі на брифінг з Андрієм Івановичем. Я вам розказую ситуацію так, як воно є. Але цей лист мав би бути скерованим до власника знищеного майна. Бо у нас що знищено? Це музейні пам'ятки й наші господарські речі, які там були. Господарських речей знищено на суму близько 30 тисяч гривень. Це робочі столи, канцелярське приладдя, комп'ютер, мишка і так далі. Але будинок, а його оціночна вартість станом на сьогодні була приблизно 2,25 млн грн – це власність міста. І щоб відбудовувати його, може приймати рішення тільки місто. Ми за договором оренди мали право робити тільки поточний ремонт і підтримувати будинок у належному стані. Капітальний ремонт і реконструкцію чи реставрацію будинку має право робити тільки власник або балансоутримувач, тобто структурний підрозділ міської ради.

Чи маєте ви своє бачення, як би це мало відбуватися і коли? 

Є кілька напрямів вирішення цього питання. Законсервувати знищений будинок і мати його як місце злочину, а поруч будувати новий. Відновити так, як він був, і відновити ту експозицію, яка там була. Відновити те, що було, і поруч збудувати нове. Розумієте, той будинок – це сільська хата 1928 року. Вона мала значення як певна меморія, як меморіальна річ, бо там знайшов свою смерть Роман Шухевич. Але сільська хата не надто добре надається для експозиції. Тобто нам потрібно визначитися, чи дивимось ми вперед, чи заглядаємо назад. Ми обговорювали в себе в музеї якісь можливі варіанти, але це треба було б залучати більше фахівців. Є, скажімо, мої підходи. Є підходи інших музейників. От, наприклад, директор Музею історії релігії висловлював міркування, що варто розібрати завали, засіяти червоними і чорними квітами та тримати те місце як меморіальне. А поруч збудувати новий. Інші директори мали інші якісь міркування. 

Читайте також: Пропоную забути про політичні суперечки та спільними зусиллями відбудувати музей Шухевича. Блог Миколи Княжицького

Мені здається, що це питання важливе. Дуже важливе для нашої держави, не тільки міста, для нашої історії, і його треба проговорювати. Ініціювати це мав би власник знищеного майна, тобто міська рада.

А чи це можливо взагалі – реконструкція, відновлення, зважаючи на руйнування?

Там немає що реконструювати. Просто треба все розчистити й будувати наново. Можливо, скажімо, збудувати точно копію. Це б було дуже швидко, дуже легко, але це була б копія того, що було. І пам'ятки, які ми там розташували б, оригіналів ми туди вже також не давали б, а лише копію. Тобто це була б суцільна копія. Наскільки це доцільно? Тут є аргументи за і є аргументи проти. Ми розуміємо емоційний стан спільноти й бажання якомога швидше відбудувати все, що зруйноване Росією в цій війні, зокрема і цей меморіальний будинок. Чи то має бути все відбудовано таке, як воно було, чи це ми будемо на тому місці будувати щось нове – це виклики для держави, це виклики для всього народу, для суспільства нашого.

Це питання, яке дуже по-різному вирішувалося у світі після Другої світової війни. Дехто не відбудовував, усе знесли і збудували новий квартал. Дехто, як Варшава, прийняли рішення. І площа Ринок, і замок королівський у Варшаві один до одного відбудували. Це все новобудови, але за старими кресленнями.

Тобто, що ми хочемо і як ми хочемо - це питання до обговорення у спільноті. Але власник будинку, міська рада в особі голови міста, сьогодні представили своє бачення. З ким вони радилися, до кого зверталися, я направду не знаю. Я про цю ідею довідався від міського голови Андрія Садового, коли він проводив брифінг для медіа.

Чимало людей, інституцій говорили про готовність поділитися певними речами, експонатами. Наприклад, тим самим фортепіано, чи дати на заміну рояль. Як ви до цього ставитеся?

Дуже дякую всім, хто взяв голос у перший день. Але прошу зауважити, що перші інтерв'ю я тільки сьогодні (4 січня, – прим. ред.) дав, із конкретикою, конкретними фактами, вже з певною аналітикою. Усі інтерв'ю, всі вислови, які були протягом першого і другого дня, – це крик душі, це реакція на біль, це емоції. І все це зрозуміло. Проблеми з піаніно чи фортепіано ми ні найменшої не маємо. Але це вже не буде мемуарним. У нас у фондах вистачає своїх фортепіано. Але те фортепіано мало цінність, бо на ньому грав Роман Шухевич, виключно через те. Я розумію колег, їхній емоційний стан та бажання допомогти, але треба все робити добре продумано і з розумом.

Я переконаний, що гроші не будуть основною перешкодою у відновленні музею. Який це має бути музей – оце основне питання. Все є дуже свіжо. Наразі ми ще рятуємо все, що можемо врятувати. Працюємо з різними службами, з архітекторами, із фахівцями зі збереження культурної спадщини, оцифровуємо це місце, бо ці матеріали будуть фігурувати в судовій справі про здійснення злочину. Поки що ми працюємо над тим, а паралельно думаємо про те, що має бути в перспективі очевидно. Але люди хочуть дуже швидких і простих рішень, як казав Портников в одному зі своєї гарних інтерв'ю. А нема отаких простих рішень на сьогодні відразу, які б задовольняли всіх.

Ми працюємо над тим, от Андрій Іванович озвучив, як це має бути, на їхню думку. Що це має бути архітектурний конкурс, щоб там були вже і враховані елементи інклюзії. І в цьому також є рація. Музей був недоступний для людей з вадами опорно-рухового апарату, для незрячих, це ж сільська хата. Може, дійсно варто на цьому місці чи поруч зробити доступний музей. Ми зараз дуже багато у Львівському історичному музеї працюємо власне над тим, щоб музей був доступним і відкритим для багатьох наших людей, людей з обмеженими можливостями. Тут треба зважувати дуже багато складових, елементів, компонентів і шукати спільного рішення, але буду сподіватися, що, як задекларував на брифінгу голова міста, технічні завдання для цього проєкту (нового, як він сказав, проєкту) віднови музею будуть складатися у порозумінні з музеєм, з активним залученням музею до цього. Хотілося б вірити. До сьогоднішнього дня музей до цього не залучали.

Нагадаємо: у ніч на 1 січня РФ атакувала Львівщину "шахедами" Унаслідок влучання в музеї Шухевича в мікрорайоні Білогорща у Львові виникла пожежа, будівля повністю зруйнована. Також раніше повідомлялося, що найбільш цінні експонати музею Шухевича у Львові, а це близько 600 одиниць, ще на початку повномасштабного вторгнення РФ перенесли в безпечне місце. Проте, на жаль, втрачені усі предмети побуту, які пов’язані з життям та діяльністю генерал-хорунжого.