Дзвінок Путіну. Чи має сенс "телефонна дипломатія"? Блог Ігоря Гулика

Ці бесіди, зазвичай, по-різному інтерпретуються речниками обидвох сторін, розчаровуючи чи навпаки, - вселяючи надію у мільйонів читачів. Дипломатична рутина, - скажете ви. І наслідки цих теревень - зазвичай нульові.

Ну, ось скажіть, який сенс у телефонному дзвінку президента Фінляндії до путіна. Скандинавська країна, до того ж жертва давньої війни з срср, розуміючи небезпеку з боку реінкарнації сталінської імперії, вирішила терміново вступити у НАТО. На хлопський розум виглядає, що комунікація офіційного Хельсінки мала б обмежитися лише штаб-квартирою Альянсу і очільниками країн-членів НАТО, аби убезпечити консенсус у майбутньому голосуванні. Але ні, - Саулі Нііністьо "розповів президенту путіну, наскільки фундаментально змінили ситуацію з безпекою у Фінляндії вимоги росії наприкінці 2021 року, спрямовані на запобігання вступу країн до НАТО, і масоване вторгнення рф в Україну в лютому 2022 року", - повідомляють у пресслужбі очільника Фінляндії. Найцікавішою, звісно, виглядає ремарка, що путін, мовляв, сприйняв цю звістку "спокійно".

Натомість московські речники написали, що їхній шеф сказав співрозмовнику зі Суомі, що "відмова від традиційної політики військового нейтралітету була б помилковою, оскільки жодних загроз безпеки Фінляндії не існує".

Добре, що серед фінів знайшовся достойник, генерал Гаміс Ставрідіс. На російський коментар він відреагував по-військовому прямо і жорстко: "Запрошуємо вас приєднатися до 200 тисяч росіян, які вже зариті в землю у Фінляндії на глибині декількох метрів після вашої останньої спроби в 1939 році".

Тож чи варто телефонувати ініціатору брутальної війни у Європі, узгоджуючи чи просто ставлячи його до відома про наміри щось зробити? Звісно ні. Тим паче, що коли йдеться про ймовірне приєднання України до Північно-Атлантичного альянсу чи Євросоюзу, то за кордоном маємо цілковите одноголосся - росія не може диктувати нікому, кого обирати собі у партнери, до яких союзів приставати, а які ігнорити.

Ба більше, - ерефія, яка впевнено прошкує курсом Північної Кореї у сенсі тотальної ізоляції від цивілізованого світу, акурат потребує такого необачного "підживлення". Бо кожен контакт з її вождем дає нагоду створювати видимість власної значущості. На цей аспект "телефонної дипломатії" з кремлем вказала днями президентка Естонії Кайя Каллас. "Мені здається, що якщо всі постійно телефонують йому, він не розуміє, що знаходиться в ізоляції. Тому, якщо ми хочемо донести до нього думку про те, що "ви ізольовані", не дзвоніть йому - в цьому немає сенсу", - заявила вона.

Аргументація пані Каллас більш переконлива, як на мене, ніж мотиви любителя поговорити з путіним, канцлера Німеччини Олафа Шольца. Він каже, що "використовує (телефонні переговори - Авт.) як можливість донести до Путіна правдиву інформацію про кількість загиблих російських солдатів - це матиме величезні наслідки для армії Росії... Це та інформація, яку Путін, ймовірно, не отримує від близького кола".

Гадаю, що "незнання путіна" - міф, який, можливо, цілком необережно підтримують західні політики, пом'якшуючи відповідальність кремлівського старця за воєнні злочини. І потрапляють таким чином у пастку світоглядних штампів "русского міра" про "доброго царя і плохіх бояр".

На тлі таких телефонних посиденьок починають вилазити, мов шило з мішка, інсайди про те, що путінська кліка насправді шукає шляхів до перемовин, готова обговорювати шляхи виходу з "українського глухого кута", очевидно, з певними преференціями та умовами. І, підозрюю, що серед очільників, особливо європейських країн знайдуться охочі пособити воєнним злочинцям вийти сухими з води. Заради удаваного "спокою", з міркувань електоральної підтримки, через бізнесові інтереси.

Світ має втримати принципову і моральну позицію, попри ймовірні ризики і втрати. Розмови з путіним (і не тільки ним, з будь-якими посередниками кремля) можуть вестися лише на тему капітуляції режиму, депутінізації ерефії, деконструкції імперії, демілітаризації включно з ядерним арсеналом. Доплюсуйте до цього репарації і контрибуції на відбудову знищеної України.

Джерело.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.