Діти Covid-19: як пандемія коронавірусу вплинула на дитинство в Україні

"В останні майже два роки люди змушені були швидко пристосовуватися до нових умов: перебування вдома під час локдаунів, обмеження пересування, віддаленої роботи, медійної паніки тощо. Але не менш драматичними були й зміни у повсякденні дітей. Більшість отримали досвід віддаленого навчання, віддаленої дружби та цілого стосу нових правил і заборон, які потрібно було навчитися приймати та дотримуватись. От тільки ці правила були встановлені дорослими, і насправді мало хто цікавиться тим, як саме їх сприйняли діти", – кажуть дослідники, залучені до роботи над проєктом "Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства".

Результати свого дослідження презентували онлайн.

Згідно з результатами дослідження, яке вони провели, понад 80% опитаних дітей вважає, що пандемія мала вплив на їхнє життя і навчила їх двом ключовим речам – бути зі собою наодинці та самодисципліні.

З 27 дітьми віком 9-11, 12-14 і 15-16 років (по дев'ять із кожної вікової групи) із Києва, Харкова, Одеси та Львова антропологи провели глибинні інтерв’ю. Історії від дітей та підлітків (зрозуміло, із дозволу батьків та згоди самих дітей) збирали впродовж півроку. Ще 1001 дитину з міст із населенням понад 50 тисяч соціологи з Київського міжнародного інституту соціології опитали по телефону, зокрема 161 школяра із західного регіону. Дослідників цікавив емоційний та фізичний стан дітей під час пандемії, як змінилося їх навчання й дозвілля, чи цікавлять їх новини про COVID-19 та звідки вони черпають інформацію про цю хворобу. Проєкт реалізований за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Про сприйняття пандемії і карантинних обмежень

Дослідники констатують: коли стало зрозуміло, що в країні вводиться локдаун, частина школярів засмутилася. Молодші навіть могли розплакатися від несподіванки і через те, що довго не побачаться з друзями. Натомість інша частина учнів зраділа, адже діти сприймали карантин як додаткові канікули, під час яких нічого не треба буде робити. "Українські школи ледь не щороку практикують карантини під час грипу на кілька тижнів, тому діти мали уявлення, як такі карантини проходять. Звісно, в реальності навчання на цей період немає, а карантин стає просто можливістю відпочити й не ходити до школи", – кажуть дослідники.

"Ізоляція", "маска", "мучання", "жах", "заборони", "антисептик", "тест на ковід", "лікарі", "смерть", "пульсоксиметр", "зомбі-апокаліпсис", "бути у печері" "паніка", "дистанційне навчання", "без друзів". Це – те, з чим в українських дітей асоціюється пандемія. 74% дітей охарактеризували свій емоційний стан на карантині як нейтральний, майже 15% – як піднесений і лише трохи більш, як 10% зізналися, що почувалися пригніченими.

"Звичайно, перебування поза колом інших дітей емоційно було складним. Який вихід з цього знаходили діти? Хтось вдарявся у своє хобі –
займався спортом, перекладами, танцями. Хтось шукав підтримки у своєї родини. Хтось "жив" у чатах – прокидався зранку і відразу запитував у свого друга, як він почувається та що буде їсти на сніданок. Іноді це були групові чати однокласників, які приятелюють між собою. Діти допомагали один одному виконувати домашні завдання, ділилися власними емоціями. Ці інструменти не були ніким продумані чи скоординовані, – наголошує антропологиня, координаторка якісного етапу дослідження Тіна Полек. – Діти самі знаходили способи, як справитися з тим, з чим вони зіштовхнулися вперше у житті. Вони отримали той досвід, який їх дуже сильно загартував. Дорослі можуть багато чому повчитися у своїх дітей".

Також соціологи запитали дітей, чи відстежують вони новини про коронавірусну хворобу. З'ясувалося, що понад 7,5% з них робить це постійно, майже 34% - час від часу, трохи більш, як 39% - іноді або випадково. Кожен п’ятий узагалі не слідкує за такими новинами. Хлопці до теми COVID-19 виявляють інтерес менший, ніж дівчата (23,9% проти 15%).  "Час від часу натрапляли в інтернеті та/або соціальних мережах чи по телебаченню" – цей варіант обрали 39,6 % опитаних як спосіб отримання інформації про COVID-19. 36,2 % чули новини по телебаченню, 31,1% – від знайомих, родичів та друзів і найменше (29,9 % опитаних дітей), відстежували статистику та новини в інтернеті чи соціальних мережах.

Як зазначають дослідники, навіть у тих родинах, де ніхто не захворів на коронавірус, діти боялися хвороби, бо вона кожного дня була присутня в їхньому інформаційному полі. Нерідко у розповідях про перший локдаун вони згадували, що не виходили нікуди самі – через власний страх, а не через заборони батьків:

"Я боялася, що можу захворіти, особливо на складну форму, й не виходила на початку з дому. Потім перехворіли бабуся і тато. Коли перехворіли – перестали переживати", – Соломія, 13 років, Львів

Загалом нові правила діти запам’ятали дуже добре й абсолютно всі згадували про необхідність носити маску, користуватись антисептиком, ретельно мити руки і дотримуватися соціальної дистанції:

"Говорили носити маску й менше ходити, де є люди, тримати дистанцію. Але я й так живу у печері. Я був створений для карантину! А ще можна не ходити в магазин", Остап, 12 років, Львів

Фото: Reuters (Daily Sabah)

Зацікавило дослідників й те, як батьки обмежували або, навпаки, не обмежували своїх у цифровій свободі. " У тих дітей, в яких і до пандемії було багато цифрової свободи, – вона у них збільшилася. А от для тих, хто був у ній обмежений, все залишилося, як було", – розповідає соціологиня, координаторка кабінетного та кількісного етапів дослідження Тетяна Саніна.
 

Про дистанційну освіту

"Зошит такого розміру, що якраз чудово поміщається на ноутбуці під камерою", – один із опитаних школярів, 13 років.

У тому, що діти вдавалися до хитрощів, аби виконати завдання вчителя, дослідники не вбачають негативу. Навпаки!

"Зрозуміло, що коли вчитель не ходить по класу, списати легше. Але у дітей тоді вмикався самоконтроль: "Списати всі уроки чи тільки ті, які мені не цікаві?" Діти виявилися дуже вигадливими. Заходили через VPN на певні сайти, щоб отримати можливість кілька разів пройти тест і вирахувати правильну відповідь. Намагалися залізти у код, аби щось там побачити. Потайки координувалися зі своїми однокласниками та учнями з паралельних класів для того, щоб спільно виконати завдання. Це не означає, що діти ліниві та ігнорують намагання дорослих чогось їх навчити, – каже одна із дослідниць, Тіна Полек. – Це означає, що діти – круті, просунуті (часто більш просунуті, ніж їхні вчителі), прекрасно володіють цифровими інструментами і їм треба давати можливість ці вміння демонструвати, тобто вирішувати ось такі-от завдання, а не вимагати, аби вони запам’ятали, що в якомусь там році сталося". 

Дослідники нагадали, що коли відбувся перший локдаун у березні 2020 року, школи виявились абсолютно не готовими до діджитального повороту. Щоб виграти час на підготовку, доки вчителі та адміністрації розбиралися з новими інструментами для викладання та налаштовували новий навчальний процес, дітям вирішили продовжити весняні канікули.

Фото: Penn Medicine

"Перші завдання від вчителів учні отримували у месенджері Viber, куди вчителі скидали їм посилання на Youtube з поясненнями до теми уроку, записані іншими педагогами чи користувачами. Згодом діти отримували доступ до персонального кабінету у своєму електронному гугл-класі і всі виконані завдання мусили підвантажувати вже туди. У гугл-класі вчителі також викладали корисні посилання та матеріали до уроку. Завдання діти найчастіше виконували у зошиті від руки, і фото виконаної роботи підвантажували в систему. Зазвичай учителі встановлювали чіткий дедлайн здачі роботи. Пізніше зазначеного часу – не приймали або приймали неохоче. І тут користувацький досвід дітей виявився інакшим, ніж очікування вчитеів. Наприклад, коли наприкінці уроку вчитель давав самостійну на 10 хвилин самостійну, діти мусили вкластися у п'ять, адже половина часу йшла на те, щоб зробити чітке фото і його підвантажити. Окремі вчителі почали експериментувати з онлайн-інструментами (сайти з онлайн-тестами, тести у гугл-формі). Для дітей такий формат виконання завдань часто був зручнішим, адже дозволяв зекономити час та місце у пам’яті телефонів і комп’ютерів", – розповідають дослідники.
"Простіше відповідати, бо все онлайн, так швидше – вставляєш пропущені літери, й усе, не треба переписувати. Гугл-клас – все відправляєш туди. Дуже зручно", – стап, 12 років, Львів

Із часом до системи Google Classroom додалися онлайн-уроки у школах. Іноді діти також дивились онлайн-уроки по телевізору, часом – із примусу батьків, часом – із власної ініціативи, коли їм бракувало пояснень матеріалу від їхніх учителів. Фактично всі респонденти назвали Zoom основним програмним забезпеченням, за допомогою якого відбувалося дистанційне навчання. Рідше згадували Google Meet чи MS Teams.

Соціологи поцікавилися у дітей, як вони загалом ставляться до онлайн навчання, що їм сподобалося, а що – ні. 40% опитаних дітей розповіли, що на карантині вони нарешті змогли виспатися – багато з них прокидалося якраз перед уроками (менш, ніж навіть за 5 хвилин до його початку).

"Вставала за півгодини, "приводила себе до ладу", їла й починала уроки, які закінчувалися набагато раніше. Мені було комфортно", Соломія, 13 років, Львів.

Діти досить часто згадували про те, що під час онлайн-навчання у них не було можливості нормально харчуватись, адже перерви між заняттями по ZOOM могли бути невеликими, або ж на цих перервах діти доробляли завдання з попереднього уроку, щоб устигнути надіслати його до дедлайну у Google Classroom.

Нерідко початок уроків залежав не від адміністрації школи, а від конкретного вчителя. Дехто з учителів ішов назустріч учням, дехто – зосереджувався на власних інтересах:

"Іноді вчителі так і казали: "зум не о дев'ятій, бо я хочу спати,  а о десятій", а були такі, що встають о сьомій і якомога раніше роблять урок, як-от по математиці", Олександра, 13 років, Львів

Якщо вчителі не змушували вмикати камеру (дослідники зазначають, що це викликало дискомфорт у більшості дітей), учні могли вчитися будь-де вдома:

"Подобалося, що можеш лежати в ліжку і слухати той урок, то якщо камеру не заставлять включити", Олексій, 16 років, Львів

Понад 37% повідомили, що у них з'явилося більше часу на додаткові заняття або хобі, якого їм бракувало під час традиційного навчання. А от більш, як 35% дітей поскаржилося, що їм не вистачало пояснень від учителів – не всі наважувалися перепитати у ZOOM, не у всіх була така можливість.

Що стало відкриттям для дослідників, це кількість дітей, які сказали, що вони б і надалі хотіли навчатися дистанційно – 11%. Для них такий формат виявився цікавим та корисним. Ще 27% хотіли б навчатися у змішаному форматі – вивчати дистанційно окремі предмети або навчатися дистанційно протягом певного часу у навчальному році.   

Про карантинне дозвілля

"Деяким дітям батьки забороняли гуляти під час локдауну. Деякі розповідали, що забороняли гуляти їхнім друзям. Були закриті місця, де люблять проводити час сучасні діти – ТРЦ, кафе і магазини. Діти сумували за "живим" спілкуванням, а тому намагалися хоч і у вузькому колі друзі, але все-таки гуляти по вулиці. Багато дітей відчували, що їм достатньо поспілкуватися з однокласникам у чатах і темою обговорення у таких випадках були лише шкільні та класні справи", – поділилася результатами дослідження дослідниця дитинства, проєктна менеджерка проекту, організаційна координатора ГО "Культурні географії" Юлія Соболь.  

Дослідники поцікавилися, чи виникало у дітей питання, чим зайняти себе під час локдауну? 38,4% відповіли, що вони завжди знали, що будуть робити. Приблизно така ж кількість задавалася цим питанням лише кілька разів. 22,2% зізналися, що вони часто не знали, як цікаво провести час.  

Про особистий простір

"Батьки дітей, які вкладають у їхній розвиток (наймають репетиторів, записують їх на танці, заняття з музики, малювання тощо), – перелічує антропологиня Тіна Полек, – провокують ситуацію, коли діти вдома майже не бувають. Діти зранку йдуть до школи, потім – до репетитора з англійської, потім – на танці, а потім ще кудись. Ввечері повертаються додому, швиденько роблять уроки і лягають спати. У багатьох дітей до початку пандемії можливостей побути вдома було не так вже й багато. Діти по-новому осмислили свій дім, почали звертати увагу на деталі, освоювати простір, видозмінювати щось вдома, облагороджувати, дбати про свій комфорт. Якщо раніше для дітей дім це був коридор (переступаєш поріг і бачиш коридор), то тепер дім – це власна кімната. Дім під час локдауну виступав у двох іпостасях – як клітка, коли діти рвалися на вулицю, а батьки їх не пускали, та як фортеця, де вірус тебе точно не схопить (бо діти також боялися)".

Одним із методів, який застосовували дослідники, був метод ментального картографування, який дозволив зрозуміти, як діти взаємодіяли з місцем і простором. "Ми просили дітей намалювати мапу свого міста і "мандрували" по ньому разом із дітьми, запитуючи, які місця під час пандемії вони відвідують рідко, а які – часто, та де вони взагалі бувають. На більшості мап був магазин, куди батьки посилають дітей за покупками, – зазначає Юлія Соболь. – Також це один із пунктів їхньої прогулянки – заходять всередину, щоб подивитися, що там є. Дітям у більшості забороняли користуватися громадським транспортом і відвідувати велелюдні місця, але дозволяли відвідувати дідусів і бабусь. Для 30% опитаних дітей нічого не змінилося, але це питання до нашого суспільства, як воно дотримувалося карантинних правил. Також дослідження показало, що діти потребують більше природного простору для відпочинку".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.