Історією 44-річного Сергія поділилися у медзакладі, передає "Еспресо.Захід".
12 днів тому чоловік ледве проходив кілька метрів і не уявляв свого життя без кисневої підтримки. Сьогодні він робить понад 4000 кроків щодня, дихає на повні груди та будує плани на майбутнє.
Сергій Кудій — родом зі Слов'янська, що на Донеччині. Колись він працював водієм автобуса, але два роки тому його самопочуття різко погіршилось. Чоловік почав стрімко втрачав вагу, його турбували часті напади задишки. Сатурація впала до 80%. Інгаляційні препарати уже не допомагали.
У пацієнта діагностували хронічне обструктивне захворювання обох легень й тотальну бульозну емфізему — численні, наповнені повітрям кісти замінили здорову легеневу тканину. Жити без кисневого концентратора він уже не міг.
Впродовж останнього року Сергій рідко виходив із дому, бо був повністю залежним від кисню. Він втратив 20 кг й жив з очікуванням, що кожен новий день може стати для нього останнім. Хвороба швидко прогресувала та забирала останні сили жителя Слов'янська.
Дружина Сергія — Ірина — з новин дізналася про те, що в Україні віднедавна пересаджують легені. З Полтави, де подружжя проживало після початку повномасштабного вторгнення, до Львова пара переїхала два місяці тому. З того часу сім'я очікувала, коли їх викличуть до лікарні. Одного дня так і сталося. Для Сергія знайшли донорські легені. Посмертним донором став 42-річний житель Нововолинська, який помер від інсульту. Медики констатували у нього смерть мозку, а рідні — дали дозвіл на забір органів. Окрім Сергія, він урятував ще три життя.
Оперувати жителя Слов'янська почали опівночі. Всю ніч дружина чекала свого коханого під дверима операційної. О 10 ранку лікар повідомив їй, що пересадка пройшла успішно. На очах у хірургів нові легені пацієнта стали рожевими й наповнилися повітрям. Чоловік почав дихати.
Сьогодні, на 12-ий день після пересадки, пацієнт почувається дуже добре: багато ходить та наполегливо розпрацьовує легені з допомогою тренажерів.
Сергій хоче працювати, а після війни — повернутися додому, у Слов'янськ. Зізнається: мріє прогулятися з дружиною вуличками рідного міста і, звісно, дочекатися онуків.