Пісні з кабіни фури: унікальна далекобійниця зі Львівщини Ірина Перегрим – про життя на колесах

Про те, як вона стала далекобійницею та які пригоди траплялися на її шляху – Ірина розповіла "Еспресо.Захід".

Жінка каже, що пробувала працювати і офіціанткою, і барменом, і майстринею візажу, але жодна робота не приносила їй задоволення.

"Бо я така, що люблю рух. Побувати в різних місцях, - каже Ірина. - Машини я завжди любила, і не лише їздити ними. У мене чоловік до цього моменту вже працював далекобійником, і я дуже хотіла поїхати з ним у рейс. Одного разу так сталося, що чоловік відвантажив товар, ми заїхали на порожній паркінг…і чоловік запропонував мені спробувати проїхатися на фурі. Я спробувала, хоч екстазу й не відчула. Потім вдалося трохи проїхатися трасою. Це було вночі, в Нідерландах. Пам’ятаю, що саме тоді з’явилося бажання їздити фурою і кайф від цієї роботи".

Чи існує окрема спільнота людей, які є водіями фур? Як вас сприйняли в ній?

Є спільнота, й не одна. Навіть окремо є наша, жіноча, група далекобійниць. Щодо насмішок тощо – в більшості людей є таке якесь бажання абсолютно кожну іншу людину образити, "полити коричневим джемом". Особливо чомусь принижують людей, які досягають своєї мрії або просто живуть власним життям. Свого часу, на початку кар’єри, я наслухалася про себе стільки, що можна книжечку сторінок на 200 написати. Я ж ще і співаю. Коли починала, то записала, як виконую пісню "Чужина" й чисто "на вар’ята" скинула її у групу далекобійників. Відповідно, багато людей дізналися, хто я і ким працюю. Багато хто підтримав мене, але були й ті, які вирішили поливати брудом. Найпоширеніші фрази – "іди додому і борщі вари", "за будинком доглядай" і "жінка – берегиня домашнього вогнища". Спочатку я дуже плакала, бо кожну фразу брала близько до серця. Це був сильний тиск, але чоловік мене підтримав. З часом перестала звертати увагу, бо, не хочеться нікого образити, але такі речі кажуть "диванні коментатори", які у своєму житті небагато досягли. Розумієте, той, хто йде до своєї цілі, чимось зайнятий, не має часу на життя інших людей.

Теперішня я відповіла б на фразу про "варити борщі" так – якщо ти хочеш борщу, то ставай, рідний чи рідненька, до плитки й готуй собі. Кріпосне право скасували ще у 1861 році. Деякі, особливо старші, чоловіки переконані, що жінка має сидіти вдома і прати труси, шкарпетки і т.д. Я так не вважаю. Я за рівні права! Наголошую, що це моя особиста думка. Для чого жити так, як хочуть інші? В Європі, до речі, я нічого такого не помітила. Тут до жінки за кермом ставляться адекватніше.

А як відреагувала сім’я на кардинальну зміну професії?

На початку батьки просто посміялися, бо думали що я жартую. І от за кілька днів, коли я вже мала влаштовуватися на роботу, кажу їм, що скоро їду за кордон, буду далекобійницею. Мама була шокована, казала, що нікуди мене не відпустить. Тато жартома назвав клоункою (сміється). Сестра до останнього не вірила. А от дідусь запишався. Він у родині один був далекобійником і тут внучка по його кроках пішла. Загалом спочатку переживали, але з часом звикли.

У яких країнах були? Де найкраще, на вашу думку? І чи могли б ви порівняти якусь країну з Україною?

Була у Польщі, Німеччині, Австрії, Словаччині, Чехії, Італії, Угорщині, Нідерландах, Бельгії, Франції, Швейцарії, Швеції, Данії.

Я сама не раз думаю над тим, де краще. Але навіть собі не дала конкретної відповіді. У кожній країні природа, архітектура дуже гарні. Кожна країна особлива по-своєму. От якщо говорити про мову, то не люблю бути в Австрії і Німеччині. Бо то такі "затяті" люди. Там з ними дуже важко. От приїжджають далекобійники, не всі ж розмовляють німецькою, якось стараєшся спілкуватися англійською, ламаною німецькою, але люди вперті – ти в Німеччині, тож маєш говорити німецькою. Я завжди кажу: хай хоч один німець попадеться мені в Україні й буде розмовляти англійською…я йому тоді покажу (сміється).

От у Нідерландах класно щодо мови. Там усі вільно говорять англійською, навіть навчання в університетах може бути нею. Мені це дуже подобається.

Жодну країну я не можу порівняти з Україною. Можливо, комусь це буде дивно, але такої природи, як в Україні, немає ніде, навіть у Швейцарії. Може, так, бо мені воно рідніше. Якщо прислухатися до співу пташок, то, я серйозно говорю: в Україні найдзвінкіші й наймилозвучніші пташки! Архітектура нічим не поступається європейським містам. А мова – вона дійсно солов’їна.

Як далекобійна спільнота сприйняла новину про повномасштабне вторгнення?

Я можу говорити про спільноту далекобійників з України. Кожен сприйняв цю новину, як українець – біль, сльози, страх, злість, нерви, нерозуміння і бажання, щоб росіяни зникли з лиця Землі. Це був шок. Ми всі прекрасно знали і тепер переконалися, що росіяни – як п’явки: присмоктались і не відчепляться, поки не знищать усю націю. Ми волонтерили з перших днів і досі. Допомагаємо фінансами, знаю, що деякі купують авто, форму, їжу. Ми будемо волонтерити до перемоги. Напевно, жодного українця не залишилось, який не волонтерить. Кожен помагає, бо кожного болить".

Як ви спілкувалися з водіями з Росії чи Білорусі після початку вторгнення? Чи були якісь конфліктні ситуації?

За всіх говорити не буду. Особисто я ненавиджу їх і їхню мову. Я не говорила з тими, які траплялися на шляху. Просто їм не відповідала, вважала це недоцільним. Знаю, що були випадки, коли росіянам зривали номера на машинах тут, у Європі. А без номерів далеко не поїдеш. Дехто каже, що так не можна, що то лише водії. Моя думка, що їм нема чого тут їздити. Якщо вони такі всі дуже мудрі й бажають смерті українцям, то хай сидять у своїй Росії. Ну, це ж не секрет, що більшість росіян хочуть, аби українців убивали і знищували. Я особисто залишила на російській фурі кілька посилань – "Слава Україні!", "Героям Слава!", аби не забувалися...

Чи менше роботи? Можливо, ви помітили якісь негативні тенденції в логістиці через війну в Україні?

Говоритиму за себе. Я тут, у Європі, нічого дуже не змінилося. Ціни виросли. Але в Європі більш-менш ціни рівні зарплаті.

Ірина також поділилася, що єдине її бажання на майбутнє - це просто жити по-справжньому щодня…і співати.

"Ну, і якщо ви бачили мій нік у фейсбуку - "Ваша Іра, далекобійниця, що співає" - він сам за себе і говорить. Я співаю, і завдяки своїй роботі мій спів почули тисячі людей, - каже жінка. - Більшість продовжують стежити за мною. Мій спів тепер лунає не тільки в кімнаті чи моєму маленькому містечку. Він тепер є у телефонах сотні людей. До речі, зовсім скоро вийде моя особиста пісня. Вона буде бомбезна!".

А поки що можемо послухати кавер пісні "Чортополох" у виконанні Ірини просто з кабіни її фури.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.