"Будьте гідними ранкового сонця": річниця загибелі Героя України Тараса Матвіїва

Про Героя згадує "Еспресо.Захід".

Тарас був активним учасником Революції Гідності, переживаючи найлютішу зиму на Майдані. Свої 25 років він також відзначив 18 лютого у Києві, разом із революційними побратимами. Із закопченим обличчям та руками, у дощовику, гартований майданівськими вогнями, але усміхнений, говорив він друзям: "Бережи себе". Був також співкоординатором "Пошукової ініціативи" – організації, що розшукувала людей, зниклих під час Революції Гідності. Разом з іншими учасниками прочісував десятки кілометрів у пошуках, використовуючи усі можливі джерела та ресурси, не міг залишатися осторонь. 

Після початку АТО у 2014 році Тарас Матвіїв добровольцем вирушив на захист суверенітету та територіальної цілісності України. Воював під селищем Піски Ясинуватського району Донеччини у складі окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ". А батькам усе казав, що їздить у журналістські відрядження, вони про службу сина дізналися лише через півтора року опісля її початку.

У часі між службою безперервно волонтерив та займався громадською діяльністю, зокрема організовував патріотичні вишколи для молоді, боровся з вирубкою лісів та заохочував долучатися до боротьби інших. Ніколи не мовчав про несправедливість. 

Тарас Матвіїв прагнув до постійного розвитку, тож у вересні 2018 року вступив на річні курси лідерства Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – він був свідомий того, що офіцерові під силу більше аніж рядовому. Вже у грудні 2019 року Тараса призначили командиром взводу 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила.

У свою останню ротацію воїн поїхав на початку квітня 2020 року, їхній взвод тримав оборону на передовій у Луганщині. 

"Мліє степ Донбасу.
В очікуванні
Пожеж і визволення", – писав Тарас в останньому дописі на Facebook 7 липня 2020 року.

А вже 10 липня позиції українських бійців біля села Троїцьке Попаснянського району потрапили під ворожий мінометний обстріл. Тарас врятував двох своїх побратимів, у бліндаж яких потрапила міна – одного витягнув уже непритомним, іншому допоміг вийти. Коли ж рушив далі до обстрілюваних позицій, поряд із ним прилетіла ворожа міна. Він загинув від осколкових поранень.

За особисту мужність і самовіддане служіння Українському народові Тарасові посмертно надали звання Героя України з нагородженням ордена "Золота Зірка". Отримував нагороду його тато.

Проте пам'ять про Тараса живе, її підтримують батьки, рідні та друзі. Зокрема, заснували військову школу імені Героя України Тараса Матвіїва. Також перейменували шкільний бульвар на честь Героя. Встановили та відкрили меморіальну дошку у рідному Жидачеві, а також відкрили пам’ятну дошку у Львові.

Окрім того, щороку журналісти Львівщини мають можливість взяти участь в обласному конкурсі журналістських робіт імені Героя України Тараса Матвіїва.

"Серед мрій Тараса був задум створити власний телеканал, в ефірі якого звучала б глибока аналітика, шедеври кіно, документальні фільми та біографічні проєкти. Ми впевнені, що він втілив би свою мрію якби не війна, яка змінила його покликання з журналіста на військового. Тому премія імені Тараса є своєрідною пам'яттю про нього та вшанування його подвигу", – розповіла мама Тараса Матвіїва Валентина.

Також у вересні 2022 року на Львівщині презентували збірку Тараса Матвіїва. Це лірика воїна, про яку батьки дізналися вже після втрати сина. Батьки не одразу вирішили видавати записи Тараса. Але згодом серед паперів знайшли листок із мріями. Перемога у війні, український Крим і Донбас – була першою і заповітною. Продовжують втілювати її товариші Тараса на фронті. Батьки взялися за друге бажання і презентували збірку читачам.