Про дискусії навколо військових меморіальних кладовищ. Блог Віталія Гайдукевича

Вважається, що першими над ідеєю вшанування невідомих загиблих в Першій Світовій в 1916 році замислилися французи. Але 11 листопада 1920 року процесія перепоховання відбулася синхронно в Парижі та Лондоні. Франція визначила місце для могили – Тріумфальну арку (спершу була ідея, що в Пантеоні, але через політичні нюанси відкинули). Британія, ясна річ місцем визначила Вестмінстерське абатство. Тут на могилі написано: "Тут, разом з королями й кращими людьми цієї землі, спочиває невідомий, але рідний всім нам, боєць, який віддав своє життя за нас". На цю плиту заборонено ступати. Дружина короля Георга VI Єлизавета Боуз-Лайон започаткувала традицію покладання квітів.

Чи були Париж і Лондон першими? Навряд. Монумент (але не могила) такого сенсу - Den Tapre Landsoldat - в Данії був зведений ще у 1858 році на честь перемоги біля Фредерісії 6 липня 1849 року. Його називають «Хоробрим рядовим». Вважається, що цей пам’ятник був першим, що встановлено на честь не воєначальника а простого, пересічного, звичайного солдата. Скульптор Герман Біссен вирішив, що прості вояки вартують пошани не менше за полководців, тож і назвав скульптуру "Den Danske Landsoldat efter Sejren" – данський солдат після перемоги.

Колективні меморіали існували не лише в Європі. В південно-корейському Чінджу є пам’ятник загиблим в японсько-корейській війні 1592-1593 років.

Важливо – в Польщі могила невідомому воїнові була зведена по Першій Світовій, але є символічним пам'ятником усім загиблим, які боролися за незалежність Польщі. До слова, в Хорватії – також. Американський невідомий солдат був знайдений у 1826 році, ці останки належали часу американської революції. Воїна перепоховали, а по Першій світовій створили могилу невідомого солдату американської революції. Так ідея поширилася і на війни задовго до ХХ століття.

Отже, в 1921 році могили невідомому солдату з’явилися крім Франції та Британії, в США, Італії, Португалії. Радянського союзу на цей момент ще не існувало. Тож називати явище совковою традицію, це розписатися у невігластві – в СРСР перший вічний вогонь з’явився в 1957 році, а "ідеологічна" могила невідомого солдату під Кремлівською стіною була відкрита Брежнєвим тільки (!) в 1967 році. Власне культ пабєдабєсія Москва і почала розбудовувати з 1965 року.

Так, СРСР спаплюжив і комеморативну практику цивілізації, але чи говорить про це, що сама ідея вшанування невідомого воїна є поганою? Ні, не говорить.

Кілька слів про церемоніал. Польща – біля могили є вічний вогонь і цілодобова почесна варта. Франція - вічний вогонь запалили через три роки після відкриття меморіалу під Тріумфальною аркою. Спершу його запалювали лише на день відкриття – 11 листопада, але потім він став горіти постійно (з 18:30 запалюють). В Італії - є вічний вогонь. А США - на Арлінгтоні немає, але на в інших меморіалах - є.

Вибір похованого. Важливо – французи і поляки, скажімо, обирали через жереб, які саме останки будуть захоронені в могилі невідомого солдату. Французи обрали 8 трун із неідентифікованими останками бійців із найзапекліших ділянок фронту – Сомма, Фландрія, Лотарингія, Верден. Рандомний солдат почесної варти (його звали Огюст Тен) обрав навмання (він склав разом цифри номеру свого 123 полку і отримав "шість" - поклав вінок на шосту труну і так було зроблено вибір) останки одного з восьми невідомих і його було захоронено в могилі невідомого солдата. Останки інших семи поховали на кладовищі Фобур.

В першій Світовій Франція втратила більше ніж 1 мільйон 400 тисяч, ідентифікованих з них – 240 тисяч лише. Ймовірно схожа пропорція була і в інших учасників війни, тож поява пам’ятників невідомому солдату була логічна, природня і правильна. Хтось може зауважити, що зараз 2024, а не 1921 і впорядкованість та наука мають гарантувати, що кожен воїн буде надійно зафіксований і в разі його загибелі, дані особи допоможуть розпізнати тіло. Але… це теорія, а практика куди інша.

Тут слід одразу наголосити – ті, хто говорять, що могила невідомого солдата, це загубити персоніфікацію втрат у війні – маніпулятори. Держава скоріш за все знатиме, кого вона покликала на свій захист, але держава не зможе пояснити рідним, які не дочекаються близьку людину – де вона. Причин може бути багато. Якісь останки ми знайдемо через роки, коли повернемо окуповані території. Якісь - через десятиліття, коли пройдуть розмінування і розкопки. А якісь останки країна не знайде ніколи. Якщо Воїн загинув у полоні на території Росії і Варваростан не повернув тіло, замітаючи слід злочину? А якщо Воїн був сиротою і просто немає в кого взяти ДНК матеріал, щоб співставити із знайденими останками? А якщо знайдені останки рідні просто відмовляються визнавати сподіваючись, що це помилка і до скону вірячи в диво? А якщо…

Ті, хто каже, що невідомих солдатів не може бути, знають скільки неідентифікованих останків країна зараз зберігає, сподіваючись, що ідентифікація таки відбудеться? Вас може жахнути ця цифра.

Є вислів «війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат». Він далекий від реальності. Насправді ж – жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату, це важливий символ, адже це пам’ятник УСІМ - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

А ще "усім", і для України це надзвичайно важливо – це і тим, хто загинув в нинішній війні, і тим, хто загинув за Україну раніше. Не слід забувати, що на меморіальному військовому кладовищі можуть бути перепоховані відомі і невідомі бійці за державність часів Других Визвольних, Перших, а може й давніших воєн.

Чи має держава докласти максимум зусиль, щоб не втратити імена тих, хто віддав найдорожче? Так. Але "має зробити", це про майбутній час. А війна триває вже 10 років. Тож невідомий Воїн в нинішній війні буде. А значить держава зобов’язана докласти максимум зусиль, що вшанувати його як часточку спільного образу тих, "чиє ім’я знає лише Бог…"

…і насамкінець цитата: "Девіз Арлінгтонського національного кладовища: ШАНУЙ — ПАМ’ЯТАЙ — ДОСЛІДЖУЙ. Наша місія — представляти американський народ для минулих, теперішніх і майбутніх поколінь. Ми вшановуємо жертви та незвичайне життя американських військовослужбовців та їхніх родин. Ми пам’ятаємо минулі та нинішні військові конфлікти, обставини, що їх супроводжували" (с) Ебігейл Керрі, співробітниця Арлінгтонського військового кладовища.

Там де ми не можемо назвати імена, ми зобов’язані передати дух, образ, суть – теперішнім і майбутнім поколінням. І в цьому місія могили невідомого солдата.

Джерело