У своїй новелі письменник Леопольд фон Захер-Мазох написав: "Жодна жінка не є настільки доброю або злою, щоб не бути кожної хвилі здатною як до диявольських, так і до божественних, як до найбрудніших, так і до найчистіших думок, почуттів, вчинків. Жінка, попри весь поступ цивілізації, залишається такою, якою вона вийшла з рук природи, вона має характер дикуна, який є вірним і невірним, великодушним і жорстоким, залежно від почуттів, які зараз над ним панують. У всі часи лише серйозна, глибока освіта творила моральний характер. І так мужчина, навіть коли він корисливий, коли він зловмисний, завжди дотримується принципів, а жінка дослухається до почуттів. Не забувай цього і ніколи не почувайся безпечно біля жінки, яку кохаєш". Слова, до яких – раз почутих – дехто дослухається крізь століття.
Проте Леопольд фон Захер-Мазох ніколи й нікому не давав згоди ототожнювати його ім’я з одним із психологічно-сексуальних розладів. Понад те, він не припускав, що колись щось таке може статися. Авторові понад ста повістей, новел, драм та історичних нарисів, який уже у свої двадцять вісім років був знаним і поважаним письменником, такий жарт долі коштував майже столітнього ігнорування його літературного доробку і, відповідно, забуття. Жодного разу не перевидававшись аж до 80-х років нашого століття, твори Мазоха навіть у німецькому оригіналі випадково збереглися хіба що у фондах окремих бібліотек. Цій особистості випало канути в Лету в ореолі скандальності та чудернацьких містифікацій.
Сьогодні можна тільки припускати, з чого все почалося. Але такий день у житті малого Леопольда був – день, коли він, перебуваючи в гостях, підглянув бурхливу любовну сцену. І можливо, вона так би й загубилася серед дитячих спогадів хлопця, коли б його не спіймали на гарячому та добряче не відшмагали. Сором, біль, насолода, які він тоді пережив, зіграли не останню роль у майбутньому народженні особистості, яка й сьогодні викликає до себе неоднозначне ставлення в широких суспільних прошарках.
Отож, Леопольд фон Захер-Мазох. Спочатку перспективний науковець, а згодом – відомий журналіст і письменник. Автор комедій, новел, повістей і романів. Творець властивим багатьом його творам образу "демонічної жінки з нагайкою", котра усіляко підпорядковує собі представників сильної статі. Варте уваги – жінки, котра верховодить не духовно. А має право на владу з добровільної згоди чоловіка, жінки, котра сягає такого рівня самоцінності, який мужчині, на погляд письменника, взагалі недоступний. Добрий знавець перверсійної (чи збоченської) пристрасті. Доброзичливо визнаний багатьма славетними письменниками – Генріком Ібсеном, Емілем Золя Віктором Гюго, Флобером, Гі де Мопассаном та іншими. Володар ордена Почесного легіону та подарованого критиками титулу "малороського Тургенєва".
Загалом людина, чиє ім’я дало найменування окремому явищу в нашому суспільстві, суть якого зводиться до активно-агресивної поведінки в любовному акті жінки та пасивно підпорядкованого мужчини. А означив це явище терміном "мазохізм" віденський психіатр і судово-медичний експерт Ріхард фон Крафт-Ебінг у книзі "Нові дослідження в галузі сексуальної психопатії", що побачила світ у 1890 році. Спричинило такий погляд вченого те, що "фон Захер-Мазох дуже часто робить цю зовсім недосліджену наукою перверсію предметом зображення в своїх романах і новелах".
Є ще один вагомий штрих особистості цього чоловіка: Захер-Мазох першим відкрив світові реальне життя простих людей Західної України, тоді частини Австро-Угорської імперії. Вважаючись австрійським письменником і здобувши всезагальне визнання. Він, зокрема, з нагоди 25-ліття своєї літературної діяльності скаже:"До того часу, поки Господь дарує мені життя та здоров’я, матиму мужність боротися за нашу країну й український народ".
Леопольд фон Захер-Мазох народився 27 січня 1836 року у Львові. Тут його батьки – директор Львівської поліції Леопольд Захер і донька професора й тодішнього ректора Львівського університету Франца фон Мазоха, об’єднавши свої прізвища в одне, прожили до часу, поки їхньому синові не виповнилося 12 років.
Саме у Львові та його околицях у майбутнього письменника пробудилася любов до цієї землі й українців.
"Малий Леопольд був дуже кволим і хворобливим, психічно неврівноваженим, отож батьки не покладали особливих надій на те, що він житиме, – свого часу розповідала мені перекладачка творів Мазоха українською Наталка Іваничук. – Але віддавши сина годувальниці, українській селянці Гандзі в підміське село Винники, вони тим самим врятували його не лише фізично, а й розвинули духовно. Гандзя виходила хлопця, збудила його уяву завдяки постійним мандрам у світ пісень, казок, легенд, прищепила йому любов до української мови. Згодом, уже будучи письменником, Леопольд фон Захер-Мазох багато з почутого з вуст улюбленої годувальниці вплете в канву своїх німецькомовних новел, які подарують йому загальне визнання".
Земляки, щоправда, бачитимуть його вагу передусім в іншому. Відомий на той час журналіст і письменник Левко Сапогівський так писатиме про Мазоха у часописі "Зоря" 1880 року: "Захер-Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов’ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти".
Зі Львова родина Захер-Мазохів переїхала до Праги (де Леопольд- молодший закінчив гімназію та університет), а тоді до австрійського Грацу (в якому захистив дисертацію з історії, став приват-доцентом і розпочав літературну діяльність). Відомо, що у 1860 році його запросили читати лекції з історії у Львівському університеті (про що йдеться навіть у літературних енциклопедіях Німеччини та Австрії), однак чи прийняв він запрошення, серед науковців однозначної думки немає.
Потім був 1872 рік і публікація французькою мовою повісті "Дон Жуан з Коломиї" у популярному французькому журналі "Ревю дю дьо монд". І саме від часу, коли журнал потрапив до рук читачів, ім’я Захер-Мазоха стає сенсацією в усій Європі. Його новели активно друкують. А сам письменник неухильно йде до вершин своєї слави.
Однак не судилося. Річ у тому, що того ж таки 1872 року письменник одружився з донькою дрібних фабрикантів та своєю палкою прихильницею Авророю фон Рюмслін. Марнославна, жадібна до грошей, одягу, візитів у вищі суспільні касти, Аврора також починає писати, взявши собі псевдо "Ванда фон Дунаєва", від героїні Мазохового твору "Венера в хутрі". Згодом вони вже разом підписуються під низькопробними новелками прізвищем Захер-Мазох, не зазначаючи імені.
"Непомірні вимоги дружини привели письменника до злиднів і змусили зайнятися звичайним заробітчанством, – знову слово Наталці Іваничук. – Він опустився до рівня порнографії і почав писати низькопробні новели, одягаючи своїх героїнь у колоритні гуцульські кацабейки та хустки і присмачуючи розповідь батогами та канчуками. У той час його й охрестять "батьком однієї з перверсій". Довівши Леопольда фон Захера-Мазоха "до ручки", Аврора покинула його, залишивши по собі згодом неоднозначну "Повість мого життя", яка користуватиметься серед читачів великим попитом. А сам письменник одружиться з молодшою від нього на 20 років гувернанткою своїх дітей, з якою, проте, також не зазнає щастя. Незважаючи на пишномовні некрологи у пресі, колись відомий і славний письменник Леопольд фон Захер-Мазох відійде з життя непоміченим європейською громадськістю. А найбільше у своєму житті він боявся забуття...
P.S. Перші переклади творів Захер-Мазоха українською мовою з’явилися у 1994 році. Журнал "Всесвіт" тоді опублікував повість "Дон Жуан з Коломиї" (переклад з німецької Наталки Іваничук) та "Жіночі образки з Галичини" (переклад з німецької Івана Герасима). У 1999 році у львівському видавництві "Літопис" вийшла друком перша в сучасній Україні його книга – ошатне видання "Вибраних творів" письменника, присвячених Галичині...
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.