"Коли у 33 роки я вийшов з тюрми, єдине, що мені залишалося, – померти під парканом…"

Однак чоловік не лише зміг позбутися наркотичної залежності, "зав’язати" з темним минулим і побороти смертельний вірус. Своє життя він вирішив присвятити служінню Богу, своїй сім'ї та таким, як він, – людям, що свого часу схибили в житті, зійшовши на небезпечну стежку алкогольної, наркотичної чи ігрової залежності, і тим, хто в силу складних життєвих обставин опинився без даху над головою та без засобів до існування.

Фото ілюстративне. Джерело: Greater Kashmir

Запитую пана Ігоря, коли він вперше спробував наркотики. "Мені було 14, може, 15 років. Ми з друзями вирішили задля розваги покурити "травку". На той час у мене було хороше теперішнє і перспективне майбутнє: теплі стосунки з батьками, чудовий соціальний статус, я демонстрував успіхи у спорті, – перелічує чоловік і після короткої паузи додає: – Все у мене було, крім тверезого мислення".

Майже всі наркозалежні починають з "легких" наркотиків. Зазвичай – із марихуани.

У 20 років Ігор зрозумів, що "легкі" наркотики його вже "не беруть", тож пора переходити на героїн. Закінчилося все тим, що почав колоти "ширку"…

"Я користувався шприцами, які були у вжитку. Ми їх сяк-так "дезінфікували", але цього, звичайно, було замало, щоб уникнути зараження"

Фото ілюстративне. Джерело: Europion Union-EP

На чергову дозу потрібно було десь брати гроші і молодий чоловік почав помалу виносити речі з дому. У 23 роки він уперше потрапив за ґрати. За його плечима – чотири судимості. У в’язниці відбув три терміни покарання. Загалом у місцях позбавлення волі провів 10 років свого життя.

У цей період він і дізнався про свій діагноз. "Одна з організацій проводила експрес-тестування в’язнів на ВІЛ-інфекцію та вірусні гепатити В і С. У мене виявили гепатит С, – ділиться з "Еспресо.Захід" пан Ігор. – Ця новина мене, звісно, засмутила, але не здивувала, адже я користувався шприцами, які були у вжитку. Ми їх сяк-так "дезінфікували", але цього, звичайно, було замало, щоб уникнути зараження".

Фото ілюстративне. Джерело: Medical News Today

Запитую, чи мав якісь симптоми, адже вірусний гепатит С недарма називають "лагідним убивцею" – довший час захворювання ніяк не проявляється. "Я ж був ін’єкційним наркоманом, тож мене боліло все – кожен орган, кожна кісточка", – каже пан Ігор.

"Випадково зустрічв свого знайомого – служителя у церкві. Розумів: якщо не вхоплюся за цю "рятівну соломинку", – загину"

Коли у 33 роки чоловік вийшов з тюрми, єдине, що йому залишалося – померти під парканом. Покластися не мав на кого – батьки, не дочекавшись повернення "блудного сина", відійшли у Вічність. Він не мав за що жити, адже все нажите батьками майно свого часу обміняв на наркотики. "Випадково зустрів свого знайомого – служителя у церкві "Скинія", з яким разом відбував покарання, – розповідає пан Ігор. – Він ще тоді проповідував Євангеліє. Розумів: якщо не вхоплюся за цю "рятівну соломинку", – загину. Так я опинився у Центрі реінтеграції та адаптації, який функціонує при церкві – місці, де людина може відновити свої сили і знайти правильний шлях у житті".

Фото ілюстративне. Джерело: Medical On Miami

Періодично Центр відвідують різні громадські організації, які проводять "швидкі" тести на ВІЛ і вірусні гепатити. Коли запропонували протестуватися й Ігорю, він пригадав, що результати попереднього тесту були невтішними. На той час у чоловіка вже виникли серйозні проблеми зі здоров'ям. Невиліковна, як він думав, хвороба підступно нищила його печінку, викликавши фіброз. Наступний етап – цироз, тож треба було негайно діяти. Знайомі посприяли, щоб Ігор здав усі необхідні аналізи й пройшов терапію. Дороговартісні препарати привезли йому з-за кордону (на той час державна програма із безплатного лікування вірусних гепатитів ще не діяла). За лікування, каже, не заплатив ні копійки. Через місяць аналіз вже не виявив у його крові вірусу. Пройшовши курс терапії, яка тривала три місяці, чоловік здав аналіз повторно і той показав, що він… одужав! Відтоді минуло три роки. Нещодавно пан Ігор зробив контрольний експрес-тест. Усе гаразд – вірусу немає!

"Пройшовши курс терапії, яка тривала три місяці, я здав аналіз повторно і той показав, що вірусу у моїй крові більше немає. Я поборов хворобу!"

Своє життя чоловік вирішив присвятити служінню й допомозі людям, адже сам, каже, пережив Божу милість – покаявся і змінив спосіб свого мислення.

Розповідає: одного разу до них у центр звернувся батько трьох дітей. Наймолодшій дівчинці Марійці було 8 років, найстаршій Юлі – 12. Хлопчику Михайлику – 11. Сім'я – зі Сєвєродонецька. З дружиною (біологічною матір'ю дітей) чоловік розлучився, тож діти перебували під його опікою. "Проте, зважаючи на його стиль життя (він був алко- та наркозалежним), чоловіка хотіли позбавити батьківських прав. Раніше він був служителем у церкві, але відступив від Бога. Як правило, до нас у Центр приходять матері з дітьми, які опинилися у скрутних життєвих обставинах. А це прийшов батько. Одна з умов прийому у наш Центр – необхідність завести медичну картку, щоб діти могли піти в садок чи школу. З’ясувалося, що старші діти ще при пологах заразилися від матері гепатитом С. Батько сказав нам, що їде ненадовго у Сєвєродонецьк, щоб переоформити дитячі соцвиплати. Залишив довірчий лист, в якому просив на час його відсутності опікуватися його дітьми і… зник. Ми з дружиною задалися питанням: що тепер робити з цими дітьми? Вирішили зайнятися пошуком фінансів, щоб оплатити їм діагностику і терапію. Допоміг наш знайомий Юрій Войналович (на фото нижче – крайній справа), який і раніше консультував нас з медичних питань. Ми з ним пересікалися по тюремному служінню – він як експерт з вірусних гепатитів консультує людей, які перебувають у місцях позбавлення волі. Юрій знайшов благодійників, які оплатили курс лікування цим дітям. Курувала процесом громадська організація БСД, якою він керує. На щастя, хлопчик і дві його сестрички одужали, а згодом на реабілітацію у Центр приїхала їхня мама. Їй вдалося налагодити чудові стосунки з дітьми. Діти – задоволені, бо в них тепер є багато друзів і… багато батьків", – всміхається пан Ігор.

Джерело: BCD

Підпис до фото: Юля та Михайло стали першими учасниками Проєкту "Здорове майбуття України", який у грудні 2019 року розпочала команда BCD з лікування підлітків 12-17 років з діагнозом хронічний ВГС 1-го та 4-6 генотипів. Проєкт фінансується американськими донорами

"Моя дружина Марія ніколи не мала проблем ні з алкоголем, ні з наркотиками, тому на початках їй важко було мене зрозуміти"

Пропозицію руки і серця пан Ігор робив своїй майбутній дружині… протягом двох років. Фото надане Ігорем Какавою

Цікавлюся, як він познайомився зі своєю коханою "половинкою". "Марія співала у хорі при церкві. Вона також присвятила своє життя служінню Господу – її батько несе у нас пасторську службу", – розповідає чоловік. Марія ніколи не мала проблем ні з алкоголем, ні з наркотиками, тому на початках їй важко було зрозуміти Ігоря. Два роки чоловік ревно молився, щоб Марія відкрила для нього своє серце. Розумів: ця жінка – створена Господом для нього. "Ми були абсолютними протилежностями, з різною ментальністю, світоглядом, сприйняттям, середовищем виховання, – каже пан Ігор. – Але у мене не було сумніву, що це – та людина, якій я хочу служити все своє життя, і що це та людина, яка завжди буде зі мною поруч, буде мені допомагати".

Два роки поспіль Ігор робив пропозицію руки і серця, але Марія щоразу йому відмовляла. "Розумієте, у церкві також є різні прошарки: є моральні грішники, які вирішили покаятися, і є алко-, наркозалежні, є ігромани, які були на самому дні і які прийшли в церкву від безвиході. Одному прошарку важко знайти порозуміння з іншим, хоч вони й перебувають в одній церкві, в одному приміщенні. Одного разу ми поїхали на євангелізацію у місце позбавлення волі, де я опікувався в’язнями і де відбував свій перший термін. Марія поїхала у складі хору. Того дня ми обоє зрозуміли, що створені одне для одного. Але в нашій церкві, щоб почати будувати стосунки, треба отримати благословення старших служителів-пасторів. Ми багато постилися, молилися і через якийсь час прийшли до служителів і повідомили, що наше бажання бути разом не змінилося. Нас благословили на створення сім'ї. Вже три роки працюємо над зміцненням нашого шлюбу. Обоє несемо відповідальність за наших людей".

Фото надане Ігорем Какавою

"Своїми" людьми Ігор та Марія називають півсотні дорослих поселенців Центру та 11 дітей. Серед них є ВІЛ-інфіковані та хворі з вірусними гепатитами В і С. Двері відчинені для всіх, хто цього потребує, крім людей з інвалідністю, які потребують стороннього догляду. "Ми їх годуємо, служимо їм, намагаємося адаптувати до нормального життя у соціумі", – пояснює місію Центру та свою власну пан Ігор…

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал