Володар "металевого" голосу любив квіти та йогу

Львів завжди вважали культурною столицею не лише Галичини, а й цілої України. Тут плекали свої таланти та професійно зростали чимало відомих на увесь світ митців. У тому числі – геніїв театральної сцени. Серед них – український оперний співак, героїчний тенор Михайло Голинський.

Його голос і хист вважають унікальними досі. Ім'я тенора стоїть поруч з постатями Соломії Крушельницької, Модеста Менцинського, Ореста Руснака, Олександра Мишуги.

Оригінальне фото Михайла Голинського з сімейного архіву Оксани Величко

У Львові мешкає внучата племінниця співака – Оксана Величко. Талант дідуся дістався у спадок родичам. Пані Оксана – піаністка, доцентка кафедри музичного мистецтва факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Один з її синів – флейстист, другий – віолончеліст. Живуть і працюють в Австрії.

Родина десятиліттями зберігала особисті речі, оригінальні фото, програми концертів, афіші, фонотеку (оригінальні записи голосу), вирізки з газет, артефакти, які стосуються Голинського. Тепер передала весь цей сімейний скарб Музично-меморіальному музею Соломії Крушельницької.

Завідувачка науковим відділом музею, музикознавиця, яка досліджувала творчість співака, Данута Білавич зазначає, що особливо цінним експонатом вважають книгу "Спогади". Це зібрані мемуари Михайла Голинського, укладені на основі його рукопису.

«Цьогоріч святкуємо 130 років народження співака, а незабаром будуть роковини з дня його смерті. Тож завдяки переданим нам пані Оксаною матеріалам, днями відкриємо присвячену Голинському виставку. Усі ці речі залишаться у фондах музею", – зазначає пані Данута.

Завідувачка науковим відділом музею Данута Білавич з матеріалами, переданими у фонди нащадками співака.

Оксана Величко захоплено розповідає про життя талановитого пращура – дивовижне, як і його талант.

Він народився у перший день 1890 року. Рано залишився без батька, тож з мамою були дуже близькими. Вона зробила все, щоб син здобув гарну освіту. Хлопець був прив'язаний до неньки завжди. Вже дорослим зі сльозами прощався з нею, вирушаючи на навчання чи гастролі. Важко пережив те, що повернувшись з навчання у Мілані, не застав її живою. У спогадах пише, що відчув її смерть – у цей момент раптово втратив свідомість. Як і більшість творчих людей, був надзвичайно чутливим і сентиментальним. Міг зронити сльозу, розлучаючись на деякий час з друзями.

Незвичайний талант Михайла розкрився ще в дитинстві. З раннього віку хлопець співав у хорі. Продовжив цю справу, навчаючись у Львівській академічній гімназії.

Одного дня Михайло співав на процесії похорону гімназиста. Саме тоді його феноменальний голос зауважив відомий професор з вокалу. Подивував великий об'єм октав, який міг брати хлопець. Відтоді почав займатися з юнаком безплатно.

Згодом Михайла мобілізували до австрійського війська. Після служби продовжив навчання у Львові, Варшаві та Мілані. Відданий патріот України, він відмовився від пропозиції виступати у Ла Скала, дебютував у 1924 році, саме у Львівській опері. Його відразу ж запросили до оперного об'єднання у Європі. Натомість співак відхилив пропозицію і залишився на батьківщині. Саме так чинив завжди. Після виступів йому пропонували вигідні європейські контракти, але волів залишатися в Україні.

Готуючись до оперного дебюту, Михайло зустрів свою "половинку" – піаністку Галину Красноперу. Вона стала його незмінним концертмейстером у 20-30-х роках. Часто акомпанувала оперному співакові. Одружившись, вони разом готували репертуар, працювали над новими оперними партіями. У подружжя народилися син Богдан і донька Мирослава. Родина часто переїжджала, жила у готелях. Дбаючи про родинний затишок, Михайло почав зводити віллу у селі Дора, неподалік Яремче. За часів Польщі живописне селище було розкішною курортною зоною. Незважаючи на віддаленість місцини, співак мріяв, аби саме тут виросли його діти.

"Він вклав у будівництво багато грошей, організував у селі бібліотеку, пожертвував кошти на будівництво церкви", – розповідає Данута Ярославівна. Але як людиною мистецтва, Голинський не давав собі ради з господарством. Родина завжди жила скромно, оскільки творчим особистостям, зазвичай, важко вирішувати фінансові питання. У скрутні часи співак неодноразово розпочинав бізнес – пробував продавати цигарки, сахарини. Але практичність його кульгала, тож бізнес терпів фіаско.

Натомість затишна вілла стала найбільшою мрією тенора. Але здійснитися їй не судилося. 1938 року вирушив у концертне турне, з якого більше не повернувся в Україну. Оселився у Канаді. Дружина та діти змогли приєднатися до нього через довгих десять років. Тікали зі Львова через Австрію, Польщу, перебували у таборах для переселенців.

Михайло став почесним громадянином Торонто. Його дружина – відомою музичною та громадською діячкою.

Та співака ятрила туга за батьківщиною. У Канаді він написав спогади на восьмистах великих аркушах бісерним почерком.

А згадати справді було що. Товариський, комунікабельний чоловік близько знався і дружив з Михайлом Коцюбинським, Павлом Тичиною, Лесем Курбасом, Миколою Скрипником...

У Львові відвідував зібрання мистецького товариства "Богема". Цікаво описує проведені там імпрези та прощальну вечірку, яку влаштували спеціально для нього, за участю мистецької еліти Львова.

Згадує також, скільки довелося докласти зусиль, щоб заспівати на сцені московського театру "Аїду" українською мовою. По суті, це сталося вперше в історії. Можливо, з цієї причини згодом стався прикрий інцидент. Під час одного з конкурсів йому в одяг насипали речовину, яка спричиняє опіки. І хоча під час співу відчував нестерпний біль, мужньо терпів. Зробили це конкуренти чи поборники російської мови – невідомо. З того часу співак виступав лише у своєму одязі.

Голинський мав цікаві захоплення. Надзвичайно любив квіти, у Канаді викохав цілий квітник з трояндами.

А ще був дуже спортивним. Усе життя займався йогою. Дотримувався суворого режиму. Не вживав алкоголю і не курив. Уникав холодного повітря, завжди носив на шиї шалик. Щоб зберегти свій унікальний голос з металевим тембром, полоскав горло трав'яними настоями, смоктав олію та тихо розмовляв. Перед виходом на сцену, вже напередодні ввечері припиняв розмовляти. Завдяки усім цим зусиллям міг виступати більше двох разів на тиждень, а це – надзвичайна рідкість для оперних співаків.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал