Віддалена робота "у законі"

Пандемія коронавірусу і зумовлені нею карантинні обмеження зробили роботу поза офісом уже звичною практикою для багатьох компаній.

Законодавчо врегулювати питання віддаленої роботи взялися народні депутати, які ухвалили у першому читанні законопроєкт №4051

Нові реалії ринку праці

"Соціологічні дослідження свідчать, що під час пандемії COVID-19 понад 35% працівників перейшли на роботу з дому. Крім того, все більше провідних компаній світу, серед яких такі технологічні гіганти, як Google, Microsoft, Apple, Samsung та інші, розглядають дистанційну роботу як найбільш перспективний варіант розвитку трудових відносин в умовах пандемії COVID-19 та інших можливих загроз для життя та здоров’я своїх працівників", – йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту.

Про такі тенденції на ринку праці свідчать й інші джерела. Так, як показали результати дослідження онлайн-сервісу«OLX Робота» за ІІІ квартал цього року, віддаленою роботою нині цікавляться втричі активніше. З квітня-червня по липень-вересень вакансій із пропозицією віддаленої роботи стало на 22% більше, а на одне оголошення відгукуються в середньому 13 осіб. Для офісної зайнятості цей показник трохи менше п’яти.

До того ж віддаленим співробітникам готові платити на 9% більше, ніж за «класичної» зайнятості, хоча середня зарплата перших упала на 4%. Найчастіше для роботи з дому потрібні студенти та молодь на старті кар’єри, а найпопулярніші вакансії – офіс-менеджер і менеджер Instagram-сторінки.

"В умовах стрімкої діджиталізації економіки відсутність норм права, які б надавали змогу роботодавцям та працівникам застосовувати можливості сучасних засобів комунікацій, ставлять під сумнів подальший динамічний розвиток трудових відносин та створюють загрозу життю та здоров’ю українських працівників, як, наприклад, у випадку з поширенням COVID-19", – зазначають автори проєкту закону.

Основні новації законопроєкту

Одна з головних змін, які пропонуються проєктом закону №4051, – це розмежування і визначення двох самостійних видів (форм) роботи – дистанційної та надомної. Так, відповідно до документу, дистанційна робота – це така, коли працівник виконує робочі завдання поза приміщеннями роботодавця в будь-якому місці за його вибором. Надомна робота ж передбачає виконання роботи за місцем проживання працівника або в інших заздалегідь обраних ним приміщеннях.

У випадку надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінене з ініціативи працівника без погодження з роботодавцем. Якщо інше не передбачено трудовим договором, забезпечення усім необхідним для роботи покладається на власника або уповноважений ним орган.

При цьому передбачається право роботодавця при укладенні трудового договору про дистанційну або надомну роботу "отримувати відомості про місце проживання або інше місце за її вибором, де буде виконуватись трудова функція".

Також у законопроєкті є спроба врегулювати встановлення гнучкого режиму робочого часу. При цьому передбачаються різні підходи для різних типів позаофісної роботи.

Зокрема, у випадку дистанційної роботи працівники зможуть розподіляти робочий час на свій розсуд, тоді як при надомній роботі на працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, установи чи організації. У будь-якому випадку загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, встановлених законодавством України.

Автори законопроєкту стверджують, що його ухвалення позитивно вплине на ринок праці, права та можливості роботодавців і найманих працівників, а також позбавить правових колізій державні контролюючі органи.

Водночас залишається низка моментів, які викликають питання і потребують доопрацювання. Наприклад, це стосується обстеження житлово-побутових умов у разі надомної роботи, оскільки в законопроєкті не уточнюються ні конкретні вимоги, ні порядок цих перевірок. Окрім того, є побоювання, що запропоновані зміни можуть бюрократизувати й ускладнити роботу відділів кадрів.

"Еспресо.Захід" запитав у експертів, наскільки актуальним є ухвалення подібного законопроєкту і якого ефекту від нього можна було б очікувати.

Коментарі для "Еспресо.Захід"

Ольга Пищуліна, провідний експерт соціальних і гендерних програм Центру Разумкова:

"Цей законопроект покликаний врегулювати постфактум ті трудові відносини, які вже склалися. Це цілком логічно і загалом правильно, бо інакше ці відносини просто перебувають поза трудовим полем.

Зараз одна з головних проблем полягає в тому, що роботодавці більше переводять своїх працівників на так звані цивільно-правові договори. У такому випадку вони не сплачують Єдиний соціальний внесок за працівника і не сплачують прибутковий податок. Тобто мова йде про те, що соціальний пакет у працівника відсутній в принципі. З точки зору соціальної захищеності працівники перебувають у значно гіршому становищі. А роботодавець регулює це питання, виходячи із власних уявлень, яка має бути кількість робочих годин, як це оплачувати. Тобто перевірити умови праці в цьому випадку не є можливим.

Тому потреба врегулювати це на законодавчому рівні, звичайно, є. Але тут питання неоднозначне і достатнього складне, адже ми бачили багатократні спроби взагалі кардинально переписати Трудовий кодекс, при чому так, щоб суттєво погіршити становище працівника і поставити у більш вигідне становище роботодавця. Але цим спробам чинився опір, і замість того, щоб писати новий Кодекс, пішли шляхом внесення змін у той старий, ще радянський, який є на сьогодні.

У цьому контексті маємо також цю спробу врегулювати дистанційну роботу. Подобається нам це чи ні, але ми вже опиняємося перед фактом, що це потрібно, тим більше, багато країн Західної Європи переходять у такий режим роботи.

З іншого боку, варто дивитись, яким чином йтиме процес голосування. Скоріше за все, ще будуть вноситись поправки, і практика показує, що на сьогодні через слабкість профспілок відстояти позицію працівників вдається не завжди, зате роботодавці дуже активно втручаються у цей проєкт і обстоюють свою точку зору".

Андрій Дячишин, голова Комітету підприємців Львівщини:

"Перше, що я собі сказав, коли розпочався карантин, це те, що ми мусимо навчитися з цим жити. Уже більше як півроку тягнеться ситуація з пандемією і з карантинними умовами життя та роботи. Тому врегулювати ці питання потрібно, але такий законопроєкт, напевно, був би набагато ціннішим у першому кварталі, тобто одразу, як ми ввійшли у перший карантин. Державна влада менше би негативу на себе стягнула, якби почала ці питання трохи швидше врегульовувати, щоб не було перекосів, значних штрафів, нервів підприємців, розбирання з тими ситуаціями, витрачання на це часу.

Бо оскільки на законодавчому рівні це не було передбачено, підприємцям доводилось пристосовувати наявні норми за своїм баченням. Хтось радився з юристом, хтось пробував усе логічно розкласти, хтось брав на себе більші ризики, хтось менші. Хтось вважав "що не заборонено, те дозволено", а хтось бачив, що не може вималювати повноцінної правової основи. Відповідно, кожен з підприємців брав на себе ризики настільки, наскільки розібрався в ситуації і наскільки можна було пристосувати дистанційну роботу до його бізнесу.

Тому врегулювання цих питань було би на часі суттєво швидше, але якщо це відбувається зараз, то й це вже добре.

Якщо говорити про Львів, про заклади харчування і про туристичну сферу, яка одна з найбільш видимих і одна з найбільш постраждалих, то тут під час карантину навіть народжувалися нові ідеї. Наприклад, ті підприємці, які раніше і не думали про доставку, швидко переорієнтувалися і зайнялися доставкою. Таким чином дали змогу своєму бізнесу втриматися і зберегти колектив, бо в тій сфері, як і в багатьох інших, трудовий колектив має дуже велике значення.

Мовою цифр, десь 25% бізнесу адаптувалися до нових умов, які ґрунтуються саме на дистанційній роботі.

Стосовно конкретного законопроекту, то добре, що почали розмежовувати дистанційну і надомну роботу. Зрозуміло, що все не передбачити, але роботодавець і працівник уже, принаймні, не мусять нічого вигадувати. Тобто вже чітко є формулювання, що є дистанційною роботою, яке є забезпечення працівника матеріалами, піднято питання розпорядку трудового дня. Можливо, воно не дуже чітко в цьому законопроєкті прописано, бо є фраза, що при дистанційній роботі працівник може обирати власний графік роботи. Але насправді одним із основних питань налагодження дистанційної роботи було дати працівникам зрозуміти: те, що вони не в офісі, не означає, що вони не працюють за тим розпорядком, який є в загальному колективі. Щоправда, законодавець потім дописує: якщо це не суперечить або інше не передбачено договором.

Найголовніше, що внесено ясність, що це не є якась "партизанщина": раз я не їду на роботу, то я цю роботу можу робити будь-коли і будь-де. У напіввиробничій сфері, де завданням працівника є дати якусь норму виробітку, напевно, роботодавця цікавить не так режим роботи, як встановлення графіку, коли та продукція має бути здана. А у варіанті, коли робота інтелектуальна – наприклад, у юридичних, аудиторських компаній, коли люди працюють над якимось проєктом, дуже важливим є розпорядок робочого дня, щоб працівники могли координувати свою роботу".