Місце, де мертві допомагають живим

Окрім Львова, подібні музеї функціонують на базі клініки Шаріте у Берліні (Німеччина) та Паризького університету (Франція). Аналогів деяких експонатів немає більше ніде в світі! У цьому на власні очі переконалася журналістка "Еспресо.Захід".

На фото – здоровий ембріон, оточений хоріоном (зародковою оболонкою).

Фактично всі музей патанатомії у світі функціонують на базі медичних університетів. Львів – не виняток: Музей хвороб людини розміщений у стінах Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького, на кафедрі патологічної анатомії та судової медицини. Коли заходиш у начальний корпус, відчуваєш стійкий запах хлору і формаліну. На перших же дверях читаю напис "Секційна зала", з якої виходить жінка у глухому довгому халаті із зав’язками на спині. Попри стереотип, що патологоанатом – не жіноча професія, представниць прекрасної статі у ній багато (приблизно 50х50). А от молоді й справді обмаль. Не хочуть випускники медвишів працювати за 4 тисяч гривень на місяць, у той час як їх колеги зі США заробляють по 220 тисяч доларів на рік. Умови праці – шкідливі, адже щодня патологоанатому доводиться контактувати з ксилолом, бензолом та іншими хімічними речовинами. Крім того, є ризик заразитися від померлого або біопсійного чи операційного матеріалу, який досліджує лікар, туберкульозом, ВІЛ-інфекцією, паразитами тощо.

Так виглядає легенева тканина, знищена мікобактерією туберкульозу.

На самій кафедрі – тихо, як у бібліотеці. Тут, до речі, є книгозбірня, де зберігається багато унікальних раритетних видань – перше керівництво для патологоанатомів Карла Рокітанського, датоване 1861 роком, "Архів патології Рудольфа Вірхова", зібраний за 70 років (1869-1939), радянський "Архив патологии"…

Серед експонатів – багато "призабутих" хвороб. Зверніть увагу на банку посередині. У ній – ротоглотка людини, яка померла від дифтерії.

Історія Львівського медуніверситету налічує майже 360 років, коли у 1661 році король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир підніс Львівську єзуїтську колегію до рангу Академії, якій присвоїв титул Університету з чотирма факультетами. Університет працював до 1773 року, проте повноцінного медичного факультету на ньому так і не створили. У 1784 імператор Йосиф ІІ відновив роботу навчального закладу. Крім факультетів теології, права і філософського факультету, тут нарешті з'явився медичний, на якому могли навчатися майбутні лікарі.

Нову дисципліну – патологічну анатомію – почали викладати студентам у 1875 році. А у 1896 році постала окрема кафедра, яку очолив один із учнів чехословацької школи патологоанатомів Ярослава Глави, професор Карлового університету у Празі Анджей Обжут. Тоді ж був збудований круглий секційний зал у вигляді амфітеатру (на фото) – спеціально для університетських занять. Тут досі проводять розтини, за найцікавішими з яких можуть спостерігати студенти. І університетська кафедра, і Львівське обласне патанатомічне бюро, і бюро судово-медичної експертизи розміщені в одному корпусі. Аутопсії проводяться на тому ж столі, що й 124 роки тому. А оскільки ця секційна зала є ізольованою (що є важливою умовою для проведення розтинів трупів, померлих від особливо небезпечних інфекцій) і тому тут дозволили проводити розтини померлих від COVID-19, журналістку "Еспресо.Захід" всередину не впустили.

Фото: Vovando.blog

Як розповів завідувач кафедри патологічної анатомії і судової медицини, професор Юрій Поспішіль (на фото), професор Обжут не лише започаткував роботу Львівської школи патологоанатомів, а й створив архів протоколів патанатомічних розтинів.

Нині в ньому зберігається понад 80 тисяч протоколів у 350 томах чотирма мовами – польською, німецькою, російською та українською. Проте найголовніший спадок, який залишив професор Обжут майбутньому поколінню медиків, – сховище унікальних макропрепаратів.

У кожній з цих банок – печінка, уражена цирозом. Цироз розвивається не тільки у людей, які зловживають алкоголем. Одна з причин – інфікування вірусами гепатитів В та С, заразитися якими можна й у стоматологічному кабінеті, й на манікюрі…

Першим експонатам Музею хвороб людини – близько півтори сотень років. Їх професор Обжут привіз із рідної "альма-матер" (до слова, одного з найстаріших університетів світу). Серед найцікавіших – рука хворого на проказу, недугу, яка стала "карою Божою" для європейців ще до того, як вони "познайомилися" з чумою і холерою. Деформовані пальці, вкорочені через некроз тканин фаланги… Кінцівка належала людині, яка не мала шансів побороти цю хворобу, адже до 1940-х рр. від лепри не існувало ліків. Була переконана, що про "хворобу-прокляття" вже більш як півстоліття ніхто не згадує, що людство подолало її так само, як натуральну віспу. Але ж ні: виявляється, у світі щороку діагностують по 200 тисяч нових випадків.

На фото – суха гангрена. Рука муміфікувалася, висохла. Щоб урятувати життя людині, кінцівку довелось ампутувати.

У 1897 році на новоствореній кафедрі патанатомії було проведено 958 розтинів. Згрубша кажучи, по три аутопсії щодня – нечувані як на той час темпи, адже такого великого набору інструментів для проведення розтинів, якими користуються сучасні лікарі, їх колеги-прозектори не мали. Органи та їх фрагменти і навіть цілі тіла дітей із вродженими вадами, які померли в утробі матері або невдовзі після появи на світ і яких не було кому поховати – все, що становило інтерес для науки, все, що можна було трактувати як унікальний випадок і що надавалося для збереження, поміщалося у спеціальну фіксуючу рідину (формалін або розчин Кайзерлінга, який дозволяє зберегти природне забарвлення анатомічного препарату, але є більш дороговартісним) і ставало експонатом музею.

Руки голландського моряка. 100 років тому татуювання були неабиякою екзотикою, тому кінцівки вирішили законсервувати "для нащадків".

Фундаментальна колекція макропрепаратів нараховує понад 2 тисячі одиниць.

Ось так виглядає атеросклероз. На внутрішній поверхні стінки артерії десятками років відкладалися "атеросклеротичні" бляшки, що призвело до розростання сполучної тканини. Через зменшення току крові її власник страждав на артеріальну гіпертензію. Помер, ймовірно, від інфаркту міокарда або інсульту. Ви досі впевнені, що не хочете приймати статини, які призначив вам лікар?

Починаючи із 1920-х рр., коли почала активно розвиватися хірургія, експонатами музею ставали операційні матеріали. Колекція поповнюється й донині, але тепер без дозволу пацієнта медики не мають права передавати музею частини тіла, пухлини, абортований матеріал тощо.

Злоякісна пухлина яєчника. Щодня в Україні помирає сім жінок із цим діагнозом.

"Видалений апендикс чи жовчний міхур, повний каміння, є власністю людини. Нею вона має право розпоряджатися на свій розсуд – вимагати утилізації згідно з правилами чи надати згоду на те, щоб послужитися науці", – пояснює к. м. н., доцент кафедри патологічної анатомії та судової медицини Володимир Вовк.

Доцент Володимир Вовк демонструє одне з останніх поповнень колекції музею – легені людини, яка померла від атипової пневмонії (ускладнення Covid-19).

Напис на вході у музей "Мертві допомагають живим" – яскраве свідчення тому, що музей створювався не для того, щоб "лоскотати нерви" випадкових відвідувачів, а для того, щоб допомогти майбутнім лікарям якнайкраще опанувати їхній фах.

Випадки багатьох захворювань зі супутніми змінами в органах сьогодні є вже настільки казуїстичними, що лікар може за життя ніколи й не зіштовхнутися з ними у своїй практиці (наприклад, ураження кісток черепа при сифілісі). Але якщо зіштовхнеться – точно знатиме, з чим має справу. "У нас є окремі збірки-колекції хвороб і патологічних процесів, які не представлені у цій залі. Вони становлять науковий інтерес для спеціалістів окремих профілів медицини", – розповідає професор Юрій Поспішіль.

Жовчний міхур, наповнений камінням.

Конкременти, вилучені із жовчного міхура.

У колекції музею є 2500 мініатюр макро- і мікроскопічних патоморфологічних препаратів, які створив на початку ХХ століття кафедральний художник – малював їх олівцем, пером і аквареллю. Більш пізні ілюстрації створювалися фотографічним методом. До експозиції ввійшли також 20 зображень патологічно змінених внутрішніх органів олією на полотні, автором яких став відомий польський живописець Ян Стика.

Штучна трахея. Зверніть увагу на дату вилучення органу – 1973 рік!

Під час Другої світової війни Музей був наполовину знищений. Тодішній завідувач кафедри професор Євген Пальчевський доручив аспірантці Анні Рудницькій (доньці відомого історика та письменника Юрія Рудницького, який підписував свої твори як Юліан Опільський) відновити його роботу. Пані Анна, який судилося стати одним із кращих патологоанатомів України, застала жахливу картину: розгерметизовані банки без етикеток, засушені, потемнілі препарати, мутні консервуючі рідини, вкриті пліснявою. Колекцію було б легше упорядкувати, якби хоча б каталог уцілів, а так – довелося його створювати "з нуля". Проте молода науковиця блискуче впоралася із завданням.

Так виглядає інвагінація кишок, коли один відрізок кишки завертається у просвіт іншої, що викликає механічну їх непрохідність. "Такі випадки трапляються в армії, коли солдатів нагодують хлібом, а потім – змушують бігти крос на кілька кілометрів", – наводить приклад доцент Володимир Вовк.

Навіть після того як доцент кафедри, ініціаторка відновлення Лікарської комісії НТШ і музею історії медицини Галичини ім. М. Панчишина Анна Рудницька вийшла на пенсію у 1985 році, вона продовжувала опікуватися музеєм і робила це до своєї смерті у 2018. Великий вклад у реконструкцію музей вніс також його нинішній директор, один із провідних українських вчених у галузі патологічної анатомії, академік НАМН України Дмитро Зербіно.

Ось так виглядає меланома ока. Злоякісна пухлина, яка вважається однією з найбільш агресивних (швидко прогресує і дає метастази) розвивається з меланоцитів (пігментних клітин, які продукують меланоцити). Меланоцити є не лише у шкірі, а й слизових і у сітківці ока. Цей експонат – дуже цінний, адже тепер онкопатології очей у Львові не лікують. Всіх пацієнтів відправляють в Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В. П. Філатова в Одесу.

Із 1998 року у музеї проводяться екскурсії для студентів вищих навчальних закладів і учнів старших класів Львова, області та інших міст України, під час яких молоде покоління може наочно переконатися, до чого призводить тютюнокуріння, зловживання алкоголем, наркоманія, безладне статеве життя, нездорове харчування, антисанітарія і самолікування. Двері музею відкриті й для туристів, які приїздять сюди з багатьох країн світу, – Польщі, Німеччини, Австрії, США...

Нома – омертвіння слизової оболонки щік у дітей, викликана гнилісною інфекцією. Розвивається у різко виснажених, ослаблених дітей, які погано харчуються і живуть у незадовільних санітарних умовах.

Відвідати музей можна за попередніми записом, у час, коли не проводяться заняття. Вхід безплатний, але, за бажання, у спеціальній скриньці можна залишити невелику пожертву. Фінансування від держави – мізерне, а всі експонати потребують постійного догляду. З плином часу фіксуюча рідина "вивітрюється" й потрібно залити нову, інакше експонат зіпсується. Для нових потрібні спеціальні посудини – у звичайній банці органи і тканини зберігати не можна. Тепер через пандемію COVID-19 екскурсії, як і заняття, не проводяться. З 1 жовтня Львівський національний медичний університет перейшов на дистанційне навчання.

Фіброма – одна з найпоширеніших доброякісних гормонозалежних пухлин матки. "На око" можна припустити, що ця заважила на 2-2,5 кг.

У колекції музею є понад 10 сіамських близнюків – торакопагів, які зрослися у ділянці грудної клітки, ішіопагів, у кожного з яких – окремий хребет, але одне тазове кільце тощо.

Є припущення, що ці експонати зібрав голландський патологоанатом і колекціонер Фредерік Рюйш для приватної колекції першого імператора Росії Петра І, після смерті якого колекцію розпродали. Деякі з препаратів начебто придбав професор Анджей Обжут, хоча цього й не можна стверджувати точно.

"Причину вроджених вад вдається встановити лише у 50% випадків. Це може бути пов’язано з інцестом, генними мутаціями (хромосомними змінами), впливом збудників TORCH-інфекцій (зокрема цитомегаловірусу, токсоплазми тощо). Особливо небезпечною є краснуха, – каже доцент кафедри Володимир Вовк. – При інфікуванні матері у період вагітності важкі вади розвитку (серця, головного мозку, очей) виникають у плоду майже у 100% випадків. Тепер такі діти абортуються на ранніх термінах вагітності (до 14-го тижня вагітності), а у ті часи пренатальну діагностику не проводили".

Один із експонатів з'явився не так давно – "дитина-русалка" зі зрощеними нижніми кінцівками. При цій аномалії розвитку діти не мають шансів вижити, адже у них часто відсутні зовнішні статеві органи, недорозвинутий шлунково-кишковий тракт, неперфорований анус, ненормально функціонують нирки і сечовий міхур. Патанатоми припускають, що причиною сиреномелії ("синдрому русалки") став асоціальний спосіб життя обох батьків.

Всі фото (крім фото секційної зали) – автора.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал