Сьогодні, 23 вересня, – уродини видатної українки, львів’янки, володарки унікального лірико-драматичного сопрано діапазоном майже в три октави Соломії Крушельницької, яку прагнули бачити в себе найкращі тогочасні оперні театри світу. І вже традиція, що ця дата непоміченою не минає. Зокрема, сьогодні в Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької відкриється виставка "Музичний Олімп Львівської Опери", а біля Музею за участі Спілки автомобілістів Львівщини відбудеться дійство "Соломія Крушельницька – перша автомобілістка в Україні", – інформує "Еспресо.Захід".
Властиво, такою Соломію Крушельницьку сучасник майже не знає. Як водійку власного авто та шанувальницю азартних ігор, як модницю і водночас як людину, невибагливу в побуті та мужню до фізичного болю. Як надзвичайно сильну внутрішньо особистість, наділену прекрасним почуттям гумору та смаку, й водночас спроможну дати силу іншим. Як ту, що завжди щось осягала. Бо, як казала сама, навіть коли людина жила би тисячу років, то завжди мала б чим зайнятися і чому навчатись.
Сучасник Соломії Крушельницької, відомий італійський критик Ринальдо Кортопассі колись писав: "У перші десятиріччя ХХ століття на оперній сцені світу царювали чотири особи чоловічої статі: Карузо, Баттістіні, Шаляпін, Тітта Руффо. І лише одна жінка спромоглася сягнути їх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька. Однак порівняно зі своїми уславленими колегами вона виявилася набагато вищою як особистість. Інколи загадковіша, майже завжди багатогранніша та цілеспрямованіша троїста і єдина особистість актриси-співачки-музиканта".
А все почалося від тата – священника Амвросія Крушельницького, який зробив усе від нього залежне, щоб розвинути співочий талант своєї улюблениці Солюні (а в сім’ї було шість доньок і два сини) й щоби вона почувалася щасливою. Навіть розірвав на прохання доньки її заручини з молодим семінаристом, аби вона змога реалізувати свою мрію – стати професійною співачкою. А коли Соломія вже студіювала у Львівській консерваторії, то постарався їй про стипендію, щоб вона змога поїхати вчитися до Італії.
А далі було чимало людей, які юну Крушельницьку чогось навчали. Внутрішньо дисциплінована, працелюбна, вона ніколи не казала, що вже все знає. Долаючи одну творчу вершину, без очікувань на лаврові вінки та дифірамби, йшла до іншої, залишаючись при цьому людиною щирою і простою. Меа (як першою назве Соломію її педагог з вокалу у Мілані професор Фауста Креспі) уміла здобувати не тільки професійні вершини, а й справжніх друзів. Навіть серед іменитих, часто-густо доволі складних у міжлюдських взаєминах людей: Енріко Карузо, Джакомо Пуччіні, Артуро Тосканіні та багато інших, кожен з яких міг би розповісти про Соломію у його власному житті власну історію...
Приміром, Артуро Тосканіні, який кілька разів був головним диригентом Ла Скала і якого в часи Крушельницької називали диригентом усіх часів і народів. Саме він запросив Крушельницьку на головну партію в скандальній опері "Саломе" Рихарда Штрауса. Це вже згодом газети напишуть, що "Саломе" тріумфує в Ла Скала завдяки магії Тосканіні та чарам Крушельницької, а суспільство відчеканить золоті, срібні та бронзові медальйони із зображенням Крушельницької у головній ролі. Диригент, який не вельми привітно ставився до співаків, особливо до примадонн через їхні безперервні примхи, глибоко поважав Крушельницьку як за її талант, так і за обов’язковість, інтелігентність, старанність і працьовитість. Після її від’їзду з міста Турино, де вона під його диригуванням співала в опері "Лореляй", він послав їй навздогін листа, де були такі рядки: "Де ви? На превеликий жаль, після вашого від’їзду розвіялася атмосфера зачарування і весь той дух несамовитої поетичності, який ви створили своєю участю в "Лореляй", і марно я намагаюся його відновити". Між Крушельницькою й Тосканіні упродовж життя існував глибокий духовний зв’язок, і коли Соломії не стало, маестро пережив це дуже гостро.
Чи автор опери "Мадам Баттерфляй" (прем’єра якої у лютому 1904-го року в Ла Скала зазнала фіаско) Джакомо Пуччіні. Саме Соломія Крушельницька простягнула Маестро руку допомоги, коли він перебував у депресії та переконанні, що не напише більше жодної ноти, й погодилася заспівати у новій редакції опери, в яку, як і сам Пуччіні, уже мало хто вірив. Прем’єра відбулася три місяці згодом у Брешії. Повний тріумф. Сім разів захоплені глядачі викликали Крушельницьку на "біс".
"Я вам кажу тільки, що хочу працювати, і без праці жити не можу, – писала Соломія Крушельницька за цілком іншої нагоди своєму доброму приятелеві, письменникові і громадсько-політичному діячеві Михайлові Павлику (до речі, це листування з Павликом – чи не єдине збережене, де Соломія розкриває свій внутрішній світ особисто). – Але і жити мені хочеться, тобто ужити всього на сім світі! Дуже трудно погодити ті два пункти в моїм фаху, але для мене один без другого не може існувати, бо, як у моїй кар’єрі не допроваджу до нічого, то і до життя буду не здібна, зломана, а жити без артизму я не можу".
Доля захотіла зробити так, що, попри велику кількість захоплених нею чи закоханих у неї упродовж її життя, Соломія Крушельницька знайшла своє кохання щойно під завершення своєї кар'єри. З італійським адвокатом Чезаре Річчоні вони познайомилася на початку ХХ століття у його рідному містечку Віареджо, де згодом Річчоні двічі обирався мером. Світом мандрує про це знайомство кілька легенд. Але у підсумку всі вони мають спільний знаменник: у 1910 році Соломія Крушельницька та Чезаре Річчоні одружились. На цей час видатній українці родом з Тернопільщини було 38 і вона завершувала свою оперну кар’єру, виступаючи більше як камерна співачка (яка знає сім мов і співає ними) по цілому світі. Шлюб пара взяла в Аргентині, яку Крушельницька дуже любила і де в неї було чимало щирих приятелів та знайомих. З Річчоні вони щасливо прожили до 1936 року, коли Чезаре помер. Дітей у подружжя не було. Своїм близьким, уже переїхавши до Львова, Крушельницька казала, що Річчоні був єдиним чоловіком, якого вона кохала...