Перед походом перший раз у перший клас Олежик отримав у подарунок новенький планшет. Дуже тішився, адже вважав, що всі однокласники неодмінно матимуть ґаджети. Хотілося бути не гіршим за іншим. Його мама – львів'янка пані Галина – спочатку була проти такої іграшки. Втім, зізнається, швидко оцінила переваги. "Олег – непосидюча дитина. Весь час бігає та шкодить. Тож зробити з ним домашні справи – нелегко. Коли ж отримав планшет, почав подовгу в ньому засиджуватися. У мене нарешті з’явилися спокій та вільний час. Спочатку син дивився мультики, потім – захопився іграми. Я була спокійна, адже знала – усі діти їх люблять", – розповідає пані Галя.
Незабаром помітила, що син почав погано спати. Кричав уві сні, зривався з ліжка. Так повторювалося щоночі. Згодом хлопчик відмовився засинати у кімнаті сам. Не дозволяв вимикати світло. "Ми змушені були цілу ніч спати при світлі. А потім дитина несподівана почала кліпати очима, заїкатися", – згадує молода мама. Сусідка порадила повести сина "зливати віск", оскільки очевидними були наслідки переляку. Натомість Галина вирішила піти цивілізованим шляхом – звернулася до дитячого психотерапевта. Вже після першої консультації з’ясували, що причина в комп’ютерних іграх, на які "підсів" першокласник.
"Улюбленими іграми Олежика були "Баба Грені", "Привет, сосед!", "Момо". Коли переглянула їх – жахнулася. Там суцільні бійки, вбивства та кров. Ніколи не подумала б, що мого сина може таке зацікавити!". Тепер з дитиною працює психотерапевт. Планшет заховали глибоко в шухляду.
На дитячій психіці негативно позначаються не тільки "стрілялки".
З проблемами, пов’язаними з комп’ютерними іграми, мають справу й батьки старшокласників. Пані Ірина – мати 16-річного Володі, розповіла, що син проводить за комп’ютером майже весь час. І не лише вільний! "Володя навчається в 11 класі. Попереду – ЗНО. Утім, не збирається готуватися. Каже, вища освіта йому не потрібна, оскільки мріє стати кіберспортсменом і таким чином заробляти гроші". Батько хлопця додає, що син грає навіть ночами. Він не спілкується з однокласниками – вистачає віртуальних друзів. Ввечері батьки намагаються загнати Володю в ліжко: реагує агресивно. Після нічних ігор не хоче йти до школи. "Якщо все ж таки змусимо встати та відправляємо на уроки – цілий день почувається виснаженим, не розуміє, що відбувається на уроках!", – каже батько юного геймера. Володя переконаний, що з допомогою улюбленого заняття зможе заробляти на життя. Додатковою мотивацією для геймерів стало те, що кіберспорт нещодавно визнали офіційним. Призові фонди турнірів складають мільйони доларів, тож, на перший погляд, можна заробляти чималі кошти з допомогою ігор, доступ до яких має кожен. Офіційні статки найбагатших українських гравців сягають мільйона доларів. Натомість варто визнати факт, що масштаб захоплення комп’ютерними іграми – величезний, але успіху досягають одиниці із сотень тисяч.
На думку психологів, півкулі підліткового мозку ще формуються, тож діти не можуть самостійно встановлювати часові рамки перебування перед комп’ютерним монітором. Їм важко визначити межу між віртуальним і реальним світом. Брак рухової діяльності, недосипання роблять свою чорну справу. Геймери-початківці швидко "вигорають", тож їхні успіхи у кіберспорті – сумнівні. З цієї думкою погоджується психолог, завідувач кафедри практичної психології Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат психологічних наук Ігор Корнієнко.
"У головному мозку людини розташовані центри, які відповідають за отримання задоволення. Кольорова гама та динаміка комп’ютерних ігор провокує вироблення дофаміну, який викликає позитивні відчуття. Та якщо ці центри стимулювати часто, виникає звикання. Організм потребуватиме все більшої кількості дофаміну. Тож якщо відберете у юного геймера ґаджет – це спровокує агресію. Або ж навпаки – дитина стане апатичною, в’ялою. Її важко зацікавити чимось іншим. А все тому, що віртуальний світ для ігроманів цікавіший, ніж реальний, – пояснює Ігор Корнієнко. – Розпізнати початок залежності від комп’ютерних ігор батькам під силу. Діти ідентифікують себе з персонажами гри. Якщо не зупиняти – можуть просиджувати перед монітором п’ять-шість годин поспіль. Їм складно вигадувати звичайні ігри чи заняття. Без ґаджета – нудьгують".
Діти не можуть самостійно встановлювати часові рамки перебування перед комп’ютерним монітором
Психолог наголошує, що негативні персонажі ігор, сцени насилля, різноманітні монстри на екрані завдають неабиякої шкоди дитячій психіці. Як наслідок, малих геймерів спіткають нічні жахи й навіть енурез. У таких дітей змінюється відчуття реальності світу. Якщо у звичайному житті за погані вчинки на них чекає покарання від батьків або вчителів, то у віртуальному – ні.
"Таким чином, під час комп’ютерної гри, особливо – агресивної, у дитини формуються безкарність, вседозволеність. Розмиваються моральні орієнтири, – зазначає Ігор Олексійович. – Ігри зі сценами насилля та вбивства формують агресивну поведінку підлітків. Відомо чимало випадків, коли діти жорстоко розправлялися з однолітками. Така патологічна поведінка була зумовлена захопленням віртуальними іграми. Якщо з дитинства привчати людину до того, що жорстокість – це нормально, вона не розрізнятиме межі. Їй важко дотримуватися загальноприйнятих правил.
Основне завдання ігор – суперництво з самим собою. Це викликає роздратування, геймери стають нервовими. Тому малятам, які з раннього дитинства "підсідають" на комп’ютерні ігри, важко знаходити спільну мову з однолітками. Зазвичай, вони замкнені та сором’язливі.
На дитячій психіці негативно позначаються не тільки "стрілялки". Такі нешкідливі, на перший погляд, ігри як "Весела ферма" чи "Салон краси" викорінюють у дитини бажання досягати результатів власною працею.
Нерідко ігрова залежність призводить до соматичних патологій. Сидячий спосіб життя негативно впливає на людський організм. З 14 років кіберспортсмени ризикують обзавестися остеохондрозом. Сидіння перед монітором, відсутність фізичного навантаження призводить до дистрофії хрящової та м’язової тканин. Як наслідок – дистрофія м’язів, болі у суглобах, порушення опорно-рухового апарату, а також – синдром "сухого ока". Псується зір, непокоять болі голови, під очима з’являються темні кола.
Не варто забувати, що ігри створюють для комерційних продажів, з метою розкрутки персонального бренду розробника. Дитячі споживачі – це так звані тестери, що відображають актуальні запити ігрового співтовариства.
Захоплення віртуальним світом вимагає все більших витрат на нове обладнання. Це вигідно виробникам комп’ютерної техніки. А також людьми, які з дитинства "підсідають" на комп’ютерні ігри, легше маніпулювати у майбутньому".
Ігор Корнієнко зазначає, що без батьківського контролю тут не обійтися.
Як обмежити сумнівне захоплення?
Повністю забирати у дітей ґаджети – не вихід, адже вони стали невід’ємною частиною сучасного життя. Головне – уникнути залежності та негативних наслідків. Тож завдання батьків – зробити реальний світ нащадків цікавим та різноманітним.