Закуток для потрійного щастя

Захарій, Златослава та Зореслава Бузяки народилися сім з половиною років тому. Первістки Юлії Шири та Олега Бузяка відразу зробили їх багатодітними батьками. Натомість потрійне щастя далося подружжю нелегко. Багатоплідна вагітність виявилася для 22-річної матусі справжнім випробуванням. Більшість часу, поки була при надії, провела в лікарні. Постійно перебувала в стресі, адже життя ще не народжених малят висіло на волоску. Коли ж дітки нарешті з’явилися на світ, на родину чекав новий удар. Усі троє опинилися в реанімації. Стан немовлят був тяжким. Особливо потерпав Захарчик. Лікарі не обнадіювали батьків, що хлопчик залишиться на цій землі, натомість зазначили: "Уперше бачимо дитинку, яка так завзято бореться за життя. Якщо переможе – однозначно відрізнятиметься неабиякими здібностями!".

Так і сталося. Захарій – не за віком серйозний та розумний. Виявляє непересічні здібності в математиці, дивує філософськими думками. Відповідально ставиться до сестричок. Батьки зі сміхом згадують, як змінював їм памперси, незважаючи на те, що він – їхній одноліток. Завжди захищав Зорянку та Златочку в дитячому садку. Пильнував, щоб вихователі добре нагодували дівчаток. Ставши школярками, почуваються за плечима братика, мов за кам’яною стіною…

Недаремно кажуть, що біда не приходить одна. Поки медики боролися за життя новонароджених трійнят, у Юлії виявили ускладнення після операції (їй довелося робити кесарський розтин) – тромбоз глибоких вен. Знову довелося лягати в лікарню, їй заборонили підводитися з ліжка. Жінка згадує ці тижні, як найважчі у своєму житті.

На щастя, все минуло: мати одужала, діти вижили. У цей непростий час молоде подружжя витратило всі свої заощадження, адже на порятунок Юлі та малят пішли космічні суми. Попри це, єдине, що засмучувало, – повертатися великій сім’ї особливо не було куди. До народження дітей молода мама мешкала в тітки. Разом із чоловіком займали кімнатку площею близько дев’яти квадратних метрів. Розміститися там з немовлятами – неможливо. Тож вирушили до її батьків – у село Вихопні Кам’янко-Бузького району. Новоспечені дідусь та бабуся з радістю прийняли сімейство, але відповідних умов для них також не мали. 9-річному брату Юлії – Богданчику, довелося потіснитися, щоб сестра з чоловіком і трьома племінниками розмістилися в кімнаті разом із ним. Так і живуть досі. Богданові минуло 17. Навчається у 10 класі, готується до ЗНО. Щоправда, робити це в одній кімнаті з трьома галасливими, непосидючими другокласниками – непросто. Та й трійнята потребують відповідних умов для навчання та ігор. Поки були маленькі, батьки економили місце: вкладали їх спати в одному ліжечку – поперек. Адже ще два поставити не було де…

"Коли дітки народилися, відразу намагалися вирішити питання з житлом, – розповідає Юлія. – Я стала на чергу, в якій була п’ятою. Час минав, але про своє помешкання залишалося хіба що мріяти. Ходила на прийом до заступника міського голови – Андрія Москаленка. Той лише руками розводив. П’ять років тому мені порадили написати заяву на видачу матеріальної допомоги. Довелося зібрати купу документів: чоловік витратив на це безліч часу та бензину, адже потрібно було постійно їздити до Львова. Як наслідок, нарахували 400 грн на всіх дітей.

Зверталися до Львівської міської та обласної рад, перед карантином спілкувалася на цю тему з начальником управління житлового господарства департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради Владиславом Івановим. Сказав те саме, що чула вже не перший рік: наразі квартири немає – чекайте. Цікаво, що у 2018 році вісім сімей з трійнятами отримали помешкання. Загалом Андрій Садовий тоді особисто видав ключі від 45 львівських квартир. Чому ми не потрапили до їх числа – не знаю…». Багатодітна мама каже, що вже майже втратила надію. Сім’я радо погодилася б на будь-яке житло – нехай навіть за межами Львова. Зауважують, що багато новобудов біля їхнього села – у Вислобоках, неподалік Жовтанців…

"Наразі доводиться виходити з того, що є, тож усіма силами намагаємось створити умови для наших школяриків", – вступає в розмову бабуся трійнят – пані Світлана. Жінка все життя пропрацювала вчителькою молодших класів. Каже, неймовірно любить онуків, але ніколи не могла подумати, що виховувати трьох діток одночасно – настільки складно. Кімнату, яку вони ділять з юним дядьком, умовно розділили на дві частини. Поставили посередині фанеру, яку планують оббити вагонкою, щоб створити хоча б невелику звукоізоляцію.

У невеличкому будинку, крім багатодітного сімейства, мешкають батьки Юлії з сином, тож місця бракує катастрофічно. Натомість кожній дитині виділили свою шухляду у комоді. Щоправда, їх часом замало. Захарчик знайшов вихід: речі, які не має куди покласти, ховає під подушку. Для братика та сестер змайстрували триярусне ліжко. Удень воно складається, ввечері – висувається, займаючи весь закуток.

У їхньому мініатюрному королівстві батьки примудрилися облаштувати три письмові столи. Пані Юля каже, що дітки навчилися радіти всьому, що мають. Такі звичні для їх однолітків речі, як канцтовари, одяг, ліжка – привід для радощів. Також діти привчені до порядку. Без нагадувань прибирають іграшки, кладуть на місця речі, прибирають постіль… Злата любить підмітати, Зоряна – мити. Тож охоче допомагають у господарстві. Завжди за собою миють посуд.

"У нашій ситуації – іншого виходу немає. Місця мало, а речей – багато. Тож якщо діти не дотримуватимуться порядку – у хаті буде щось на зразок катастрофи", – пояснює Юлія.

Поки розмовляємо, Захарій, Злата та Зоряна повертаються зі школи. Відразу стає шумно та весело. Дітки надзвичайно активні та жваві. Кожен намагається привернути до себе увагу. Стрибаючи кімнатою, Злата встигає поправити все, що не так, на її думку, лежить. Дівчинка – акуратна, стежить за порядком. Каже, любить ліпити, малювати. Охоче демонструє свої роботи. Мов дві краплі води схожа на Зоряну, яка надає перевагу фізкультурі та музиці.

Діти брали участь у конкурсі "Міс і містер міледі", вибороли приз глядацьких симпатій. Сестрички ходять на танці, братик – на карате. Хотіли б зайнятися ще чимось, але в селі особливого вибору немає. А возити до Львова – проблематично та затратно. Щоб трійнята відвідували велику школу та мали більші перспективи, батьки возять їх за 5 км – у сусіднє село Жовтанці.

Запитую про матеріальні складнощі, адже підняти на ноги трійню – непросто. Голова сімейства – пан Олег, щоб прогодувати своїх пташенят, зайнявся бджолярством. «Найбільша складність у тому, що треба купувати все трьом дітям одночасно, – пояснює пан Олег. – Спочатку потребували у потрійній кількості памперси та суміші, а це – задоволення недешеве. У багатодітних сім’ях, зазвичай, одяг дістається молодшим від старших. Знову ж таки – не наш варіант. Дорого коштувало зібрати наших учнів до школи. Усе необхідне дружина почала купувати поступово – ще на початку літа, адже відразу потягнути такі затрати – неможливо. У дівчаток – проблеми із зором. Їх треба систематично возити до Львова на процедури та періодично змінювати окуляри. "Круті" дозволити собі не можемо, тож беремо економ-варіант з добрими лінзами. Вони"тягнуть" по 2 тис. грн.

Особливо відчутний удар по сімейному бюджету, коли діти хворіють. Як правило, недуга настигає всіх одночасно. Ліки у потрійному розмірі – надзвичайно дорогі. Вже мовчу про те, щоб повезти трійнят на якісь розваги або на море. Розваги тепер – дорогі, а платити треба за кожного. Тож наразі тішимося, що вдалося цього літа відвезти малих хоча б у Шацьк".

Трійнята мріють про мобільні телефони, адже більшість однокласників – мають. Для батьків це – непідйомна сума. Тож поки що планують придбати один на трьох. Щоб мали можливість дивитися мультики, Святий Миколай приніс їм телевізор – раніше в будинку його не було. Хресні батьки виручили з велосипедами – подарували кожному свій.

Пані Юля всіма силами допомагає чоловікові забезпечувати сім’ю. Має дві освіти – журналіста та англійського філолога. Тож викладає іноземну мову. Пише оповідання та вірші. Будучи мамою трійнят, видала кілька збірок. До карантину працювала шість робочих днів на тиждень. Каже, мала би більше перспектив, якби жила у Львові. Люди надають перевагу вечірнім заняттям, а остання маршрутка до Вихопнів – о сьомій вечора.

Незважаючи на численні труднощі, батьки тішаться, що діти – дружні та здорові. "Будучи трійнятами, мають між собою особливий енергетичний зв’язок. Як і всі діти, інколи сперечаються. Попри це, стоять одне за одного горою. Вважають себе одним цілим", – ділиться багатодітна мама.

Тиша в домі настає лише тоді, коли невгамовні сестрички та братик лягають спати. Традиційно тато читає їм казку перед сном. А мама зауважує – як би не було важко, бачити, як зростають вистраждані діти, – справжнє щастя.