Ситуація катастрофічна: держава має рятувати українську книгу

Економічна криза, викликана пандемією і карантином, нещадно вдарила по культурній сфері і чи не найбільше зачепила український книжковий ринок, який і до того стояв на ногах не надто впевнено.

Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів в липні оприлюднила результати опитування видавців, яке показало, наскільки книжковий ринок просів за перше півріччя 2020 року. Малі видавництва зменшили видання книжок за титулами на 49%, а за накладами – на 56%; середні та великі видавництва відповідно зазнали втрат на 43% за назвами й на 48% – за накладами.

Сумарні надходження коштів від усіх видів продажу книжкової продукції виявилися на 47,9% меншими за показники першого півріччя 2019 року. Упродовж першого півріччя цього року чисельність штатного персоналу видавництв зменшилася в середньому на 21%, а фонд заробітної плати – на 37,5%.

Єдиним позитивом стало хіба що зростання обсягів продажу книжок через онлайн-сервіси в середньому на понад 120 %.

Президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександр Афонін в інтерв’ю "Еспресо.Захід" розповів про те, наскільки книжковий ринок постраждав від кризи і що могла би зробити держава для підтримки української книги.

Наша розмова відбулася напередодні Форуму видавців у Львові, який цьогоріч відбудеться лише у форматі літературного онлайн-фестивалю BookForum, тоді як традиційний книжковий ярмарок організаторам через карантинні обмеження довелося таки скасувати.

Падіння тиражів – 80%

За вашими даними, у другому півріччі ситуація на книжковому ринку поліпшується чи все-таки негативні тенденції продовжуються?

Справа в тому, що українська книга впродовж 29 років Незалежності України не була предметом уваги й поваги з боку органів влади. Вона існувала, як билина при дорозі. Власне, книжкова галузь є найменш капіталізованою з усіх діючих виробничих потужностей – адже при всіх культурно-мистецьких та інтелектуальних значеннях книги вона все одно є виробництвом. І, на жаль, дуже і дуже важко переносить такі економічні хитання й кризові моменти. На відміну від багатьох інших галузей, вона не має підшкірного жиру, тобто не має резервів, як і можливості отримати кредитування – в Україні кредити під заставу книжок жоден банк не дає.

Тому якихось позитивних зрушень сьогодні ми не маємо і, на жаль, не очікуємо. Бо, незважаючи на всі обіцянки, Мінфін досі не врахував звернення українських видавців і Українського інституту книги про перерозподіл коштів на закупівлю книжок для бібліотек і залишив ту суму, яка була, – 28 млн грн. Хоча є можливість реально додати до цього ще 25 млн грн, але Мінфін не дає згоди. І на сьогодні жодної копійки ще не виділено, ніхто ніякихзамовлень не отримав і, відповідно, жодної фінансової підтримки немає.

Прийнятий закон 3377, який передбачає інституційну допомогу видавництвам у загальному обсязі 150 млн грн. Але, наскільки нам відомо, лише цими днями Міністерство культури передало в Кабінет Міністрів на узгодження порядок надання цієї допомоги. І тепер питання, як довго він буде розглядатися. Маємо досвід, що цей процес може затягнутися, і може статись так, що до кінця року видавці нічого не отримають.

Я можу лише сказати, що падіння по тиражах становить 80%, порівняно з аналогічним періодом минулого року. Найгірший рік в історії української книговидавничої справи доби Незалежності був 1999, після російського дефолту, коли впродовж року було видано 20 млн книжок разом із підручниками. Нинішній рік, скоріше за все, буде надзвичайно критичним, бо на 31 серпня в Україні видано всього 5,5 млн примірників. Якщо поділити на кількість населення, то вийде 0,1-0,2 книги на душу населення. Ситуація катастрофічна.

Сьогодні офлайн-книгарні не вийшли навіть на 50% продажів книжок, які були до кризи чи у 2019 році. Стан надзвичайно важкий. Усі видавництва в боргах перед поліграфістами, авторами й трудовими колективами.

Чи загрожує це для них скороченням штатів або ж навіть закриттям?

Так, є загроза банкрутств. Уже сьогодні закриваються невеликі книгарні в регіонах, бо не спроможні за рахунок своєї діяльності окупити платню працівникам, оренду і так далі. Видавництва поступово скорочують свої штати, багато видавництв перейшли на оплату за мінімальною ставкою, щоб просто вижити в цих умовах. Проблем багато, а варіантів їх вирішення, на жаль, надзвичайно мало. Держава залишається індиферентною до видавничої галузі й не дуже піклується про те, щоб її рятувати.

Замість стратегії розвитку – реанімація хворого

Яка загалом підтримка з боку держави була би адекватна? Можливо, є якийсь хороший іноземний досвід?

Наприклад, я отримав інформацію з Міжнародної асоціації видавців, що уряд Німеччини надає 20 млн євро безповоротної підтримки німецьким видавництвам. До порівняння, 150 млн грн, які виділяють в Україні, – це десь до 5 млн євро.

Але, на відміну від українських, німецькі видавці також можуть взяти кредити під 2-3%, максимум 4%. Наші ж цього зробити не можуть. Програмою підтримки бізнесу "5-7-9", про яку багато говорилось на рівні уряду і говорив президент, на жаль, ніхто з видавців скористатись не зміг. Видавництва – це не поліграфічні підприємства. У них немає що віддати під заставу. Є тільки книжки, комп’ютери й інтелект. Інтелект у нас взагалі не рахується цінністю, судячи з обсягу піратства, який щодня зростає. Зокрема, виготовлення піратської російської книжки, яка не надходить в Україну легально…

Загалом для українських видавців було б найкраще, якби ухвалили принципове рішення за зразком, як це було стосовно агросектору. Це спеціальна програма кредитування під низький відсоток, щоб видавці могли взяти довгострокові кредити. Тобто кредити під 3-4%, максимум 5%, дозволили б видавництвам зупинити процес падіння, зберегти свої колективи й почати потихеньку рухатися вперед.

А ось ці гранти на 150 млн грн, які передбачені законом 3377 і які мають надаватися через Інститут книги, на вашу думку, наскільки це буде ефективний механізм підтримки?

Я це розглядаю як реанімацію, щоб хворий не помер. Тобто це тимчасова підтримка. Але вона не вирішує всіх питань, які потребують зовсім інших підходів. На жаль, в Україні ніколи системно не розглядались стратегічні дії стосовно цієї галузі, хоча в світі давно напрацьовані стандарти розвитку книговидання. Європейці знають, що видання менше, ніж 2,5 книжки на душу населення за рік – це деградаційний поріг. Після нього йде занепад культури, виробництва, моралі, духовності. Україна ніколи навіть до рівня двох книжок не виходила.

По-друге, згідно з рекомендаціями, які були напрацьовані Міжнародною бібліотечною організацією ще років 40 тому, бібліотеки і видавнича галузь існують там, де відбувається щорічне оновлення фондів бібліотек на 5%. В існуючій ситуації держава повинна була би закуповувати для бібліотек 10 млн примірників.

Але жодної стратегії розвитку, ніяких перспективних цілей і завдань держава не ставила. Виживайте як хочете. Зробили 30 млн книжок на рік – ну і слава Богу. Зробили 32 млн – кричать "як гарно працювало міністерство". Але ніхто не говорить про жанрове наповнення ринку, про те, чи маємо ми достатньо літератури для вищої школи і т.д.

Зараз, як ковток повітря, потрібно негайно вирішити питання збільшення фінансування на закупівлі книг для бібліотек – додати ще 25 млн в бюджеті Інституту книги. Треба динамічно узгоджувати ці всі бюрократичні процедури для надання інституційної допомоги у 150 млн грн і швидко вирішувати питання кредитування галузі. Ми розуміємо, що з бюджету більше, ніж можуть дати, не дадуть. Але видавцям треба забезпечити, принаймні, кредитні ресурси, які вони будуть повертати з мінімальними відсотками.

Ну і, безперечно, питання книгарень важливе. У нас вони ніколи не розглядались як суб’єкт, якому треба допомагати. А в Європі на державному і на місцевому рівнях дотуються книгарні у вартості орендної плати. Наприклад, у Польщі, якщо це комунальна чи державна власність, то там взагалі йде символічна плата 1 злотий за квадратний метр. Якщо ж ця книгарня розміщена на приватній площі, тоді держава чи муніципальна влада дотує вартість оренди, щоб книгарні могли існувати і щоб книжки були доступними для людей.

Онлайн-торгівля: зростання є, але не таке шалене

– Ми розмовляємо напередодні книжкового форуму у Львові, якого видавці завжди чекали як можливість продажу книг і їх промоції. Які очікування від цьогорічного Форуму, який, як відомо, через карантинні обмеження відбудеться лише у форматі онлайн?

– Безперечно, ті акції, які будуть проводитись онлайн – літературні, представницькі, презентаційні – будуть цікаві. Але це буде відстань. А Форум видавців завжди був демократичним контактним майданчиком, куди видавці їхали продати книжки, звичайно, але, крім того, це було напрацювання нових контактів, налагодження нових партнерських стосунків, нових каналів збуту і так далі. Тобто це був плацдарм, на якому вироблялась стратегія на роки вперед. На жаль, тепер цього немає, адже будь-який онлайн-контакт не дає того результату, який хотілось би мати.

Я розумію, що на сьогодні є багато прихильників електронної книги, але кількість прихильників паперової книги, яку тримають уруках, значно більша. І не на відсотки, а в рази. І прямий контакт виробників книги – це зовсім інші речі, ніж розмова в ZOOM. Але ми сподіваємось, що наступного року Форум відбудеться у звичному для українських видавців форматі. До слова, аналогічна ситуація з найбільшим у світі книжковим ярмарком – Франкфуртським. Він теж згорнувся до режиму онлайн.

Тому всі в очікуванні, коли нарешті будуть вакцини від коронавірусу, щоб люди могли більше не лякатись, вітаючись, а вільно спілкуватись і тримати в руках книжки.

До речі, була інформація, що від початку карантину зросли продажі електронних книжок і взагалі продажі книжок через інтернет…

Вони зросли, публікують цифри про зростання на 300-400%. Але варто сказати, що якщо раніше одну книгу продавали онлайн, а тепер почали так продавати три книги, то це і буде 300%.

Тобто є зростання, але воно не таке шалене, як його хотіли передбачити. Зростання продажів електронних книжок взагалі мало помітне, бо піратська онлайн-індустрія в Україні просто перейшла всі рубежі. І будь-яка книга, яка ледь-ледь привернула увагу потенційних читачів, через тиждень після появи на ринку з'являється в Інтернеті вже скопійована і виставлена на піратських сайтах.

Так, зріс онлайн-продаж традиційної паперової книжки з доставкою через пошту чи кур’єрські служби. Але на фоні тих продажів, які були офлайнові раніше, це не дозволяє покривати витрати, які несуть книгарні, щоб вони могли почуватись комфортно і збільшувати свої мережі, а натомість змушені їх згортати…

Я хотів би підкреслити, що сьогодні питання книжкового ринку – це питання не бізнесу, а питання безпеки і єдності країни. Без книги держава втрачає єдину культурологічну інтелектуальну ниточку, яка з’єднує населення в націю. Втрата цієї ниточки призведе до втрати держави.