Виявляється, давньогрецький філософ-атоміст Епікур (той самий, чий вислів "Не бійся смерті: поки ти живий – її нема, а як вона прийде – тебе не буде" донині активно цитуємо) був на старість доволі надокучливим та прикрим чоловіком. А відомий античний комедіограф Менандр, що мав незалежний характер і високо цінував особисту та творчу свободу, не мислив свого буття без відданої подруги та коханої Глікери.
Ці та інші нюанси натур історично достовірних осіб можна вичитати в "Листах гетер" Алкіфрона, які – в одній книзі з "Характерами" Теофраста – у перекладі з давньогрецької Дзвінки Коваль щойно побачили світ у серії "Бібліотека античної літератури" львівського видавництва "Апріорі".
І це не така вже й проблема, що грецький ритор та письменник Алкіфрон жив на 5–6 століть пізніше, ніж ті, про кого він писав: життєві перипетії усіх згаданих осіб – а це в основному навіть нині відомі афіняни – кілька століть були на устах усього тодішнього грецького суспільства (і в рідних Афінах особливо). Та й усі змальовані ситуації мають підтвердження у писаних джерелах. Отже, про що йдеться?
Про найкоротшу із чотирьох книг Алкіфрона – одного із найвизначніших та найоригінальніших тогочасних еротичних епістолографів, що мала величезний вплив на епістолографію Європи. Про 19, так би мовити, вигаданих послань "Листи гетер" (характерних вмінням автора розкрити людські характери), де описано життя і побут грецьких жриць кохання та їхні взаємини з видатними чоловіками свого часу. Приміром, гетери Фріни з Праксителем (саме з неї видатний античний скульптор зліпив свою Афродіту), Ламії з царем Македонії Деметрієм Поліоркетом тощо.
Нагадаємо, що гетери у Давній Греції – дещо інше, ніж те, з чим сучасники пов’язують моральні вади суспільства. Як правило, це жінки та дівчата високої культури, обдаровані не лише фізичною вродою, а й мистецькими талантами, які до того ж часто-густо ставали для чоловіків справжніми партнерами їхнього суспільного буття та праці та на багато років брали в полон їхні душі. Відтак "Листи гетер" інтригують ще й під цим кутом зору.
Інша частина цієї ще "гарячої" книги – "Характери" Теофраста, які, найімовірніше, не замислювалися як самостійні, але набули широкої популярності ще за життя автора і започаткували цілий напрям античної літератури. Їхні ідеї старанно розробляли наступні покоління римських і грецьких філософів та новоєвропейські письменники. Скажімо, у Візантійську епоху "Характери" навіть входили до шкільних програм, а в пізніші часи відомий французький мислитель-мораліст Жан де Лабрюйєр свої "Характери, або звичаї цього віку" (що стали самостійним твором) замислив саме як додаток до власного перекладу "Характерів" Теофраста.
Як поділилася враженнями з Еспресо.TV перекладач Дзвінка Коваль, мова про направду дуже самобутню галерею літературних портретів – циніка, балакуна, скупердяя й інших. Але, щоправда, шукати серед них позитивні типажі, наділені звичайними людськими чеснотами, марно. Одну із найпомітніших постатей давньогрецької літератури доби еллінізму, видатного філософа, природознавця та оратора Теофраста (якому сам Арістотель змінював справжнє ім’я Тіртамус спочатку на Евфраст ("той, що мовить добро") а тоді на Теофраст ("той, що мовить від Бога")) цікавили насамперед людські вади. Маючи талант проникати у внутрішній, ретельно приховуваний від стороннього ока світ людини, Теофраст вважав, що знайшовши першопричини цих вад, можна убезпечити людську спільноту від наслідків поганих та нерозважливих вчинків. Якби ж то тільки так було…
Варте уваги, що існує понад 80 видань "Характерів" Теофраста різними мовами. Лише в сусідній Польщі його перекладали 5 разів – двічі з французького перекладу ( XVІІІcт.) і тричі з оригіналу.
Переклади з давньогрецької "Характерів" Теофраста та "Листів гетер" Алкіфрона українською виходять уперше.