Вбивство гуцульським топірцем: від кого прийшла розплата комуністу-пропагандисту Ярославу Галану за наклеп проти УГКЦ

Життя Ярослава Галана, народженого 27 липня 1902 року в містечку Динів (нині Підкарпатського воєводства Польщі) розгорталося у сім'ї, де панували москвофільські настрої. Під час Першої світової війни батька, який у 1915 році радісно зустрічав російські війська, заарештували й відправили до Талергофа за симпатії до Російської імперії. Щоб уникнути переслідувань австро-угорської влади, мати з дітьми евакуювалася до Ростова-на-Дону.

У Ростові в російській гімназії Галан познайомився з ідеями Леніна та революції, прийнявши більшовицькі ідеали, і сформував критичне ставлення до церкви. У памфлеті «Я і папа» він згадував, як після тілесного покарання від панотця вигукнув матері: "Плюю на папу!".

У 1918 році родина повернулася до Перемишля. Проживаючи на території Польщі, Ярослав Галан став активним учасником комуністичного підпілля, яке закликало до боротьби проти "буржуазії". У ці роки він вперше спробував себе у ролі драматурга, пишучи п'єси для театралів.

Служіння радянським ідеалам

Після 1939 року, коли радянські війська увійшли до Львова, революційний романтизм Ярослава Галана остаточно переріс у служіння сталінській системі. До кінця 1940-х він став одним із провідних публіцистів радянської пропаганди, відповідальним за інформаційну війну проти українського націоналістичного підпілля (ОУН–УПА) та за кампанію з ліквідації Греко-Католицької Церкви.

Ярослав Галан, фото: Вікіпедія

Ключовим інструментом цього ідеологічного наступу став памфлет «З хрестом чи ножем», опублікований у квітні 1945 року. Це був не просто замовний матеріал, а фактично оперативний документ: дані для нього Галан отримав безпосередньо з архівів НКДБ, виступаючи під псевдонімом «Росович». Текст було блискавично розповсюджено: 8 квітня він з’явився у львівській газеті "Вільна Україна", 9 квітня прозвучав по радіо, а вже 10 квітня — у центральній пресі. Згодом памфлет вийшов окремою брошурою накладом 10 тисяч примірників.

Наслідки не забарилися. Уже 11 квітня, наступного дня після публікації в центральних газетах, розпочалася хвиля арештів єпископів УГКЦ, зокрема митрополита Йосифа Сліпого. Той згодом писав, що після виходу "кровожерної статті Я. Галана... всі боялися найгіршого".

фото: unc.ua

Публіцистичні атаки Галана на «уніатську» церкву досягли апогею в липні 1949 року памфлетом "Плюю на Папу" — реакцією на "Декрет проти комунізму" Папи Пія XII, який відлучав комуністів від Церкви. У тексті Галан навіть вигадав історію про те, як Ватикан нібито розглядав його «відлучення» через те, що він зустрів Святвечір із салом, а не рибою.

Та за зовнішньою запеклістю ховалася втома й розчарування. У приватному листуванні він називав себе «асенізатором» — прибиральником ідеологічних «нечистот» — і зізнавався Юрію Смоличу, що почувається "маніяком", який "як п’яниця до паркану, чіпляється до українського фашизму", тоді як більшість колег уникають цієї теми. "Я розумію, — писав він, — асенізаторська робота необхідна й корисна. Але чому тільки я мушу бути цим асенізатором?"

Вбивство гуцульською барткою за Папу

Близько вечора 24 жовтня 1949 року Ярослав Галан був знайдений зарубаним у власній квартирі у Львові, на вулиці Технічній, 6/1. Вбивство було скоєно з демонстративною і холоднокровною жорстокістю: на тілі письменника експерти зафіксували одинадцять рубаних ран, причому десять із них були смертельними. Знаряддям злочину став малий гуцульський топірець.

Пропагандистська машина діяла негайно, зводячи політичний резонанс до найвищого рівня. Микита Хрущов, який на той момент очолював ЦК КП(б)У, особисто доповідав Йосифу Сталіну, підкреслюючи, що Галана було вбито саме "малим національним гуцульським топірцем", і одразу ж звинувачуючи у злочині "українських буржуазних націоналістів".

Кабінет Ярослава Галана після вбивства, фото: архів СБУ, Центру досліджень визвольного рух

За офіційною версією, мотивом стала помста за антинаціоналістичну діяльність Галана. Виконавцями назвали двох юнаків — 18-річного Ілларія Лукашевича, колишнього семінариста, та 16-річного Михайла Стахура з баптистської родини. Саме Стахур, за версією слідства, завдав смертельних ударів.

Під час суду він "зізнався", що вбив Галана через його виступи "проти Ватикану та української нації" й нібито діяв задля створення "української незалежної соборної держави". Це зізнання ідеально вписувалося в радянський сценарій: поєднання мотиву помсти "за Папу" з образом терористичного підпілля дозволяло виправдати нову хвилю репресій.

 У січні 1951 року обвинуваченого Ілларія Лукашевича та його двох братів розстріляли, а Михайла Стахура повісили 16 жовтня того ж року. Для радянської влади справа Галана стала не стільки розслідуванням убивства, скільки зручним приводом для демонстрації сили.

Пропагандист під цензурою

Смерть письменника Ярослава Галана має ще одну вкорінену версію: це була спецоперація Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР, спрямована на створення "мученика" для виправдання подальших жорстоких репресій.

На момент своєї загибелі Галан уже не був лише стомленим "асенізатором", що боровся з "фашистами", він перетворювався на ідеологічно "ковзку" та небажану фігуру, яка стрімко втрачала довіру Кремля. 

Справжній ідеологічний конфлікт вибухнув навколо його драми "Недоспівана пісня" (після правок — "Під золотим орлом"), заснованої на матеріалах Нюрнберзького процесу. Попри те, що  великі московські театри виявили до неї початкову зацікавленість, дозволу на постановку не було. Письменника неофіційно попередили про "слизьку тему".

похорон Ярослава Галана, фото: Локальна історія

Вирішальний удар завдала рецензія в журналі "Театр" восени 1947 року, де було прямо заявлено, що твір Галана "може посіяти ворожі ілюзії". Це звинувачення, по суті, у неблагонадійності, стало вироком його лояльності. Навіть після перероблення та отримання премії, він отримав пряму і беззаперечну відмову з Москви: "Не можна ставити!".

У листі до ЦК ВКП (б) письменник писав, що перебуває у "дуже важких матеріальних умовах" і скаржився на те, що його прохання поставити п'єсу "незмінно лишилося без відповіді".

Аналіз судових справ Лукашевича і Стахура, засуджених як виконавців убивства, викликає сумніви та невпевненість в офіційній версії.